Екопсихологія/Служіння Богові (лекція)

Служіння Богові
(лекція)

Кожна дитина, народившись, починає невідворотно навчатися… егоїзму: адже вона поки що нічого не вміє робити сама, за неї все роблять інші, обслуговуючи її. Та й інакше ж — не можна…

Ну от, дитина підростає… І тут правильне виховання буде включати поступове відучення від егоцентричних домінант. І привчання до турботи про інших…

Кумедні приклади можна спостерігати у поведінці тварин, наприклад, вороненят, що підросли.

Зграя вороненят. Їхні тіла уже величиною з батьківські, — вимагають і вимагають від дорослих їжу! Виснажені батьки — у відчаї:

— Ну, немає більше їжі! Ну, що ми можемо зробити?! Все навколо облітали! Шукайте тепер самі: великі ж уже!

Та ось щось-таки вдалося знайти. Принесли, поклали під ноги своїм дітям. А ті що? — їдять? Ні! Вони кричать іще голосніше: вимагають, щоб їм підняли із землі і в рот поклали!

… Інша сцена. Люди привчили вороненя їсти з рук. Воно тепер — також уже чимале, величиною з дорослу ворону. Йому боязко дають в рот шматочки хліба: дзьоб став величезним, хоча б палець не зачепив! Іноді шматочки випадають з рота. Вороненя, замість того, щоб підняти їх і з’їсти, — вибухає ревиськом обурення на своїй воронячій мові:

— Погано поклали!!! Мені що — нагинатися, чи що?!

… Та мине ще час, потреба змусить самому розшукувати їжу і нагинатися за нею… Потім з’являться свої діти… Свої діти — це якраз і буде школою турботи про інших, школою альтруїзму…

… У людей все це відбувається приблизно за однією і тією ж схемою. Але правильне чи неправильне виховання відіграють тут помітнішу роль.

Настільки часто доводиться бачити і в дорослих людях, і в стариках — тотальний егоцентризм!… Навіть у тих, котрі… «віруючі»…

Проте істинна любов, яку бажає бачити в нас Бог, — це ж є протилежним хотінню собі, це — зовсім не власна пристрасть-хотіння!

Істинна любов, з якою тільки й можна наблизитися до Бога, — це робота на благо саме інших, робота для інших часто собі на шкоду, жертвуючи собою!

Тотально егоїстичні люди настільки не розуміють всього цього, що навіть у яскравих альтруїстичних вчинках інших людей — вони намагаються прогледіти зиск, шукаючи хоча б якийсь привід для роздратованого осуду, ненависті… Таким — не зрозуміти Бога. І не наблизитися до Нього…

* * *

Як розуміють люди, що таке — служіння Богові?

Деякі вважають, що «служити Богові» — це стосується лише «служителів» у храмах тієї чи іншої конфесії. Інші мислять трохи глибше і прагнуть самі служити своєю участю у загальних молитвах та медитаціях. Треті ще навіть танцюють та співають на честь Бога.

Бог же хоче від нас незрівнянно більшого.

Зокрема, й Ісус Христос, й інші Божественні Вчителі* наставляють, що служіння Богові потрібно розуміти, як допомогу всім — у всьому доброму. Причому робити це потрібно не заради своєї особистої вигоди, а саме заради тих, кому допомагаєш; і це можуть бути люди, тварини, рослини. Але за всіма ними потрібно бачити також і зацікавленість у цьому Бога.

Так, для того, щоб відрізнити справді добрі справи від тих, що тільки видаються такими, — потрібно постаратися бачити ситуації з позицій загального стратегічного Замислу Творця. А саме, нам потрібно усвідомити суть вселенського Еволюційного Процесу і знайти своє місце в ньому.

І лише тоді ми зможемо не тільки намагатися виконувати конкретні заповіді Бога, але й бачити їхню значущість у річищі загальної Стратегії Творця. Це означатиме глибше розуміння і власних завдань, і того, в чому і як краще допомагати іншим. І тоді ми зможемо стати саме активними учасниками процесу Еволюції Вселенської Свідомості, активними помічниками Творця.

Активну участь в еволюційному процесі потрібно розглядати саме як таку, що складається із двох головних напрямків: а) особистого духовного вдосконалення і б) допомоги іншим.

При цьому, як навчав Апостол Павло (1 Кор 12,14), необхідно прагнути служити іншим тими вищими здібностями, якими ми володіємо, але також намагатися оволодівати вміннями ще вищими.

Бо ж суть Задуму Творця при сотворенні Ним матеріальних світів (включаючи маленький «острівець» матерії у Всесвіті — нашу планету) — це перетворення недосконалих енергетичних складових Абсолюту в досконаліші; причому індивідуальні Свідомості, що досягли повної Досконалості, поповнюють Собою Самого Творця.

Ось тому і те, й інше: як особисте вдосконалення, так і допомога іншим еволюціонуючим душам у їхньому розвитку, — є благом з точки зору Бога.

Зокрема, якщо ми розвиваємо себе особисто за допомогою медитативної роботи — то і якість нашого служіння також зростає: адже ми наближаємося за якістю свідомості до Творця і починаємо все краще і краще бачити світ, наближаючись до Його можливостей бачення і розуміння.

Але також ми вдосконалюємося і завдяки нашій активності в допомозі іншим, збагачуючись знаннями про те, як допомагати. Ці знання стануть у нагоді й після розвтілення.

… Відчуємо (або хоча б поки що уявімо), що є лише Єдиний Вселенський Макроорганізм — Абсолют, всередині Котрого проходить Його розвиток, що зветься Вселенською Еволюцією. Відчуємо цілісність, взаємопов’язаність всього — в Ньому Єдиному. Відчуємо невіддільність себе від Нього: повну включеність себе в Його Організм, в Його Процес Розвитку. Відчуємо радість від цього усвідомлення! І — тепер уже з повним розумінням — направимо свої зусилля на якнайшвидше перетворення усіх здібних до цього індивідуальних згустків енергії свідомості — у Свідомість, що існує в Обителі Творця.

Ми всі — Одне в Організмі Абсолюту. Ось — у чому основа запропонованого Ісусом Христом принципу: полюбити ближніх своїх, як самих себе. Навіть більше, ніж себе. Йдеться тут про аспект ЛЮБОВІ, що називається ТУРБОТОЮ, вищим проявом якої є самопожертва заради блага інших. Все це проявив — заради, у тім числі, й нас — Ісус, давши нам приклад ТУРБОТИ подвигом Свого земного життя і смерті. Тож уподібнимося Йому в цьому!

* * *

Однак до пізнання Абсолюту і пошуку Творця спрямовує себе лише дуже незначна частина людей.

Решта — виховані атеїзмом, викривленими релігійними течіями або такими, що схибили за власним вибором — цілком задоволені вкушенням «заборонених» (заборонених Богом) плодів з «дерева пізнання добра і зла».

Вони ризикують опинитися у пеклі: адже «земні» уподобання провокують такі грубі емоції, як страх, гнів, тривога, печаль, відчай, ревнощі, заздрість, роздратованість, ненависть, злобу і т.д. І ті люди, для яких такі стани свідомості стають звичайними, навіть звичними, — саме ті привчають себе до пекла і незворотньо потрапляють в нього після розвтілення.

Плоди ж Царства Небесного здобувають мало хто — тільки ті, які знайшли спокій душі в стороні від «земних» пристрастей і розвинули безкорисливу Любов у тій високій мірі, що виявилися здатними закохатися в Творця — і притягнутися цією Любов’ю до Нього. І Він зустрічає таких — Своєю Найвищою Любов’ю!

… А перші (зі згаданих):

— «люблять» — себе,

— називають «любов’ю» — свої жадання*,

— вимагають від інших — все більшої любові до себе, смакуючи свій егоцентризм і ненавидячи інших за те, що ті погано МЕНЕ! ублажають та й загалом роблять не те, що Я! хочу.

* * *

Усі істоти, як втілені, так і невтілені, різняться між собою за віком душ.

Вік душі — одна з головних ознак, у тому числі, і кожної людини.

Іншими дуже важливими ознаками є такі якісні характеристики, як інтелектуальна розвиненість, етична спроможність, ступінь згрубілості або витонченості свідомості. Кількісна ж оцінка базується на розмірах душі.

Розвиток кожної душі йде поступово в низці багатьох земних втілень. І неможливо чекати від душ, що проходять зараз одне зі своїх перших людських втілень, щоб вони вже мали високий духовний потенціал; це може прийти до них пізніше — у випадку їхнього сприятливого еволюціонування.

І звідси стає зрозумілим, що не всі з нині втілених людей — навіть із тих, хто доторкнувся до вищих духовних знань, — зможуть уже в цьому земному житті досягнути Обителі Творця — як би вони не старалися.

Більше того, залучення надто молодих душ до надміру серйозної для них езотеричної роботи може призвести або до того, що вони раптом, з якогось моменту, переставши розуміти, починають гратися «в релігію», як малі діти, які граються у свої дитячі ігри. У тім числі, може початися неадекватне сприйняття себе, схоже на те, як хлопчики, що розігралися у «війну», уявляють себе «полковниками» і «генералами». У гірших випадках може розвиватися і психопатологія. Останнє особливо яскраво проявляється в тих релігійних організаціях, де на перше місце виставляються замість Бога й Любові — страхітливі містичні фактори (дияволи, біси, чарівники, вампіри і т.п.).

Тому релігійним лідерам належить дуже обережно поводитися з езотеричними знаннями та методиками, враховуючи їхній можливий руйнівний ефект на тих людей, котрі ще не зміцніли інтелектуально та етично.

Схоже на те і кожен, хто прагне духовних досягнень, мусить постаратися сам тверезо оцінити свої можливості й не забиратися на ті «сходинки» духовного розвитку, на яких йому поки що важко буде втриматися.

До речі, усвідомити себе молодою психогенетично душею — в цьому немає нічого поганого. Навпаки, це означає, що Ви ще не встигли виростити в собі ті пороки, від яких потім довелося б довго і важко позбавлятися.

Молода душа — та, у якої весь радісний, щасливий духовний Шлях — попереду!

Та тільки не втрачайте часу даремно!

* * *

… Я сам прожив це своє земне життя дуже інтенсивно. І коли я прокладав для себе і друзів дорогу до Творця, то в «потік», що створювався мною, притягувалося на різних етапах щоразу багато людей. І це спочатку здавалося прекрасним. Та потім, з якогось етапу роботи, раптом виявлялося, що багато хто втрачав логічне розуміння того, що відбувалося, їх починало тягнути назад, або до розваг. Але, оскільки мені було не до ігор, виникали незадоволення мною, протест, а іноді навіть і ворожнеча.

Розуміння того, що далеко не всім тим, хто просить, потрібно дарувати найсокровенніші знання та методики, прийшло до мене далеко не зразу, та й не могло воно прийти без великого досвіду духовної допомоги людям, іноді драматичного (для мене). (Зараз я ділюся з вами цим досвідом, щоб вам було легше уникнути таких помилок).

Та нехай ці застереження нікого не відлякають від духовних зусиль: просто кожному належить обрати для себе те, що йому «по плечу».

І однією з цілком реально досягнутих цілей для безпосередньо кожного — буде гарантоване забезпечення собі раю після закінчення цього втілення і обумовлення собі на віддаленіше майбутнє також прекрасної долі.

Досягнути цього — воістину, дуже легко! Потрібно лише знати — як? Та саме ж про це ми вже багато разів говорили.

У тім числі, потрібно прийняти, що успіх досягається саме власними духовними зусиллями, а зовсім не участю в обрядах, не «молитвами святих», і взагалі не будь-чиїми молитвами.

При цьому не будемо плутати молитву з медитацією (ці поняття іноді взаємно накладаються одне на одне). Основні значення цих слів такі: молитва — це прохання до Бога, яка вироджується часто, коли випрошують у Бога земних благ; медитація ж — це безпосередньо спрямована на пізнання Бога робота свідомості, яка якраз і дарує успіх на цьому Шляху, якщо все в нормі з етикою та інтелектом.