Екопсихологія/Сходини духовного Шляху (лекція)

Сходини духовного Шляху
(лекція)

Людина, яка впевнено стала на вірний релігійний Шлях, може пройти по ньому наступні сім сходинок:

1. Набуття правильного розуміння своє вищої Цілі і способів Її досягнення.

2. Приведення себе у відповідність з задумом Бога в етичному розумінні — з допомогою звільнення від етичних недосконалостей і розвиток необхідних якостей.

Головною з таких якостей є любов.

3. Витончення себе — як свідомості — з метою проникнення у вищі шари багатовимірного простору (еони, локи), найвитонченішим з яких є Обитель Вселенської Первинної Свідомості — Бога-Отця, Творця.

4. Кількісний розвиток витонченої свідомості.

5. Засвоєння прийомів Злиття з Творцем.

6. Закріплення себе у Злитті з Творцем.

7. Набуття Божественних здібностей — і допомога втіленим істотам уже в ролі Святого Духу.

Для більшості читачів, введених в оману атеїстичною і сектантською пропагандою, така постановка проблеми може видатися несподіваною і неправдоподібною. Але ж саме цьому впродовж усієї історії людства навчає Бог — за допомогою пророків і Сам особисто являючись людям у людських тілах Месій, Аватарів, Христів (ці слова означають одне, хоча і різними мовами).

Смисл життя кожного з нас полягає у розвитку себе — як свідомості — спочатку всередині тимчасових вмістилищ-тіл, а потім і за їхніми межами, у тому числі, в безкрайньому багатовимірному Всесвіті.

Цей розвиток відбувається по двох основних напрямках: якісному та кількісному.

Перший складається із трьох компонентів: інтелектуальний, етичний, а також витонченість.

А під кількісним напрямком слід розуміти пряме зростання величини «згустку» енергії індивідуальної свідомості, який потім — за допомогою спеціальних медитативних прийомів — вливається в Океан Вселенської Первинної Свідомості, що іменується різними мовами по-різному: Творець, Бог-Отець, Ієгова, Аллах, Дао, Ішвара, Сварог тощо.

… Всесвіт — багатовимірний. Це — не математичне міркування, а безпосередньо пізнавана людиною реальність. Просторові мірності дуже давно відомі релігійним практикам. Грецькою мовою вони називалися еонами, на санскриті — локами, в Агні-йогі був використаний термін «шари».

Вища, первинна просторова мірність є Обителлю Первинної Вселенської Свідомості, Яка, як це було детально описано в Бхагавад-Гіті, періодично сотворює «проявлений» світ за допомогою ущільнення до матеріального стану розсіяної у вигляді елементарних частинок космічної енергії — протопракриті. На «острівцях» ущільненої матерії, що утворилися, поселяються надзвичайно маленькі частинки другого виду раніше розсіяної енергії — протопуруші, яким належить — шляхом багатьох втілень в органічні тіла — розвинути себе до Божественності й потім влитися у Первинну Свідомість, збагативши Її собою.

Цей процес розвитку душ починається з первинного формування згусточків енергії на кристалах, потім йдуть втілення в рослинні, тваринні, потім людські тіла.

Завдання людини — як завершального етапу розвитку індивідуальної душі — полягає в тому, щоб прикласти зусилля до найскорішого доведення себе до Божественності і Злиття з Творцем.

* * *

«Сотворення світу» — це не загальновселенське явище, адже астрономи постійно спостерігають народження нових систем зірок і планет.

Інші ж, що уже віджили своє, такі системи — гинуть у створюваних Богом «чорних дірах». Це і є їхній «кінець світу».

При цьому всі душі, які не встигли до цього моменту досягнути Божественності, гинуть, розпадаючись знову до стану протопуруші. А матеріальна складова «острівців» і тіл людей, тварин і рослин що розпадаються — перетворюється в протопракриті, стаючи матеріалом для нових наступних творінь.

Протопракриті і протопуруша разом називаються терміном «акаша». (До речі, переклад цього слова українською мовою як «ефір», що зустрічається у деяких виданнях, є зовсім неадекватним).

Про природу багатовимірної будови Всесвіту ми говорили раніше уже багато. Зараз же лише поясню, що вона подібна тому, як, наприклад, різні частоти радіохвиль, що різняться за частотою вібрацій, співіснують одночасно, не перетинаючись і майже не взаємодіючи, в одному і тому ж просторі. І всі вони знаходяться у глибині багатовимірності під світом твердої матерії, включаючи матерію наших тіл; при цьому ми їх у звичайних умовах не помічаємо.

Схоже на це і духи, що населяють глибші еони, не бачать, не помічають того, що відбувається в еонах глибших, витонченіших, хоча і керуються звідтіля.

… Переселитися у витонченіші еони можливо лише у втіленому стані — за рахунок духовних зусиль. Адже трансформація («трансмутація») енергії свідомості відбувається саме і лише в спеціалізованій «фабриці трансмутації», яка є тілом, здатним засвоювати і направляти — у тім числі, на потреби трансмутації і росту величини «згустку» свідомості — енергію, що надходить від переробки звичайної їжі.

Звідси стає зрозумілим, що жодні молитви і будь-чиї «клопотання» ніяк не можуть переселити душі з еонів пекла в еони раю. Легенда про те, що Ісус Христос звільнив грішників із пекла, містить викривлену інформацію: Він рятував грішників не невтілених, а втілених, даруючи їм Учення Бога про позбавлення від земних і неземних страждань з допомогою витончення свідомості — через любов-ніжність, прощення, співчуття, вигнання із себе гніву і різної грубості, ліквідацію егоцентризму.

* * *

Зверну увагу, що в літературі іноді можна зустріти неадекватне використання терміну «четвертий вимір». Це можна бачити навіть у «Книзі Ісуса»*, де Ісус також застосовував цей термін, розмовляючи із співбесідником «його мовою», тобто, оперуючи тими словами, які використовує співбесідник, і тими їхніми значеннями, які він знає. У зазначеній книзі цей термін застосований навіть у двох різних неадекватних значеннях: як Обитель Бога-Отця і як просто сукупність нематеріальних еонів.

Насправді, виходячи із логіки створення самого терміну «четвертий вимір», — ним є саме матеріальний світ, в якому буття визначається не трьома, а чотирма «вимірами»: довжиною, шириною, висотою і часом.

* * *

Проте продовжимо розмову про вселенську Еволюцію.

Заселення кожного нового «острівця» Творіння починається з того, що там поселяються Духи, які досягнули Божественності у своїй Еволюції на інших «острівцях». Саме вони стають Будівельниками і Кураторами еволюції життя на таких планетах.

Весь простір всередині і навколо нашої Землі також пронизаний Їхніми великими Свідомостями, Які іменуються у сукупності Святим Духом або Брахманом.

Тобто, як читачеві уже стало ясно, Святий Дух — це зовсім не якесь «випромінювання» Бога-Отця (або Бога-Отця і Бога-Сина). Ні! Святий Дух є Живі Божественні Свідомості — витончені, люблячі, такі, що виховують нас і перебувають постійно всередині і поза нашими тілами. Вони завжди дуже раді, коли ми звертаємо на Них свою увагу з любов’ю до Них, з готовністю прийняти Їхню допомогу заради того, аби зблизитися з Ними — з Їхнім станом.

Те ж саме можна сказати і про свідомість Творця. Вона — у самій глибочіні багатовимірності. І Вона — нескінченна.

Вона, як і Свідомість Святого Духу, перебуває всередині (у багатовимірній глибині) під кожною клітинкою наших тіл. Відстань до Неї, як прекрасно сформулював Ісус Христос*, не більша… за товщину аркуша тонкого паперу.

І немає потреби у пошуках Бога кудись літати чи особливо далеко їздити: Він є тут і тепер, прямо в нас. Тільки — в іншому еоні. І нас відділяє від Нього не що інше, як наша грубість, обумовлена релігійною неграмотністю і нерозвиненістю свідомостей.

Бога ми маємо знайти всередині, у глибині власних духовних сердець. Ця відома формула є не красивою метафорою, а цілком конкретною вказівкою напрямку прикладення своїх зусиль.

… Крім Обителі Творця, існують й інші еони, що різняться за рівнем витонченості-грубості. Найвитонченіші з них називаються райськими. Найгрубіші — пекельними.

Отже, якщо ми хочемо уникнути пекла після розставання зі своїм померлим тілом — нам належить зараз навчитися міцно існувати лише у світлих, чистих, витончених станах свідомості.

Адже, покинувши тіло, ми перебуваємо потім саме в тому стані, яке стало найбільш звичним за життя в тілі.

І — відповідно до цього — ми опиняємося в еоні, населеному подібними до нас істотами: злими, лютими, роздратованими, тривожними, брехливими — або ж ласкавими, спокійними, ніжно люблячими, турботливими…