Сучасні знання про Бога, Еволюцію, сенс життя людини.
Методологія духовного вдосконалення.

---

Екопсихологія/Медитативний біг

---

Медитативний біг

Потужним методом підвищення енергопотенціалу організму і розвитку його енергетичної системи є медитативний біг. Ця методика першопочатково була створена духовними подвижниками Тибету (біг «лун-гом»). У нашій країні вона завоювала популярність — саме у груповому варіанті — завдяки зусиллям Яна Івановича Колтунова (Москва).

Суть методу полягає у виконанні під час саме тривалого групового бігу в нешвидкому темпі пранаям і медитацій, які а) відволікають увагу від відчуттів тіла, дозволяючи не концентруватися на втомі, б) створюють позитивний емоційний стан, в) тренують здатність до концентрації, образних уявлень і медитації, г) розвивають «особисту силу» (силу свідомості), д) дозволяють давати рівномірні гармонійні навантаження на м’язову, серцево-судинну та інші системи організму тощо.

Під час медитативного бігу групою у складі 5–50 і більше осіб керує ведучий, який безперервно (саме безпервно!) задає вправи.

Під час медитативного бігу, на відміну від психічної саморегуляції в статичному варіанті, всі вправи проводяться на незрівнянно вищому енергетичному рівні, що значно посилює їхню ефективність.

Умови психічного співналаштування всіх учасників бігу і монотонного фону роботи м’язової системи сприяють вищій концентрації.

Цей метод доцільно використовувати після засвоєння основ психічної саморегуляції. Непідготовлених щодо цього новачків підключати в групу небажано, оскільки кожен, хто виявляється нездатним брати участь в медитативній роботі, синхронно з усією групою ускладнить роботу всім.

Нижче ми наводимо свою модифікацію даної методики у вигляді приблизної програми, що розрахована приблизно на дві години (без урахування часу розминки). Як буде зрозуміло з подальшого викладу, ця програма слугує перехідним етапом до вищих методів духовної роботи, описаних нижче.

Першопочаткові тренування не мусять перевищувати 30 хвилин, потім можна поступово збільшувати навантаження.

У зв’язку з перебудовами, що виникають у м’язовій системі під час тренувань, вимагається збільшити в раціоні харчування кількість білка (молочні продукти, яйця, горіхи, гриби та ін.). Після тренувань корисно пити молоко.

Зазначу також, що у жінок під час інтенсивних занять можуть виникати затримки менструацій (це добре відомо в спортивній медицині); побоюватися цього не треба.

Якщо тренування проводяться вранці, можна обмежитися склянкою води з ложкою меду або варення. Під час денних або вечірніх тренувань вживати їжу потрібно за декілька годин до бігу. З повним шлунком бігати неприпустимо.

Одяг для медитативного групового бігу має бути легким. Так, при температурі повітря, вищій 0 (градусів) за Цельсієм достатньо звичайного тренувального костюма. При мінус десяти і нижче — можна надягти двоє тренувальних штанів, легкий светр і шапочку. Проте можна вдягатися і легше. За цих вправ неприпустимий перегрів тіла.

Літом у спеку доцільно трасу бігу прокласти повз природні водойми і робити зупинки для купання. А ще краще бігати вранці, а вдень лишатися біля води. У цей час можна проводити бесіди і, наприклад, заняття щодо вивчення харчових ресурсів лісу.

Взимку біг можна завершувати біля ополонки (але обов’язково поряд має бути тепле приміщення або раніше розведене велике вогнище).

Якщо таких умов немає, можна користуватися душем. Біг обов’язково потрібно завершувати обмиванням тіла, інакше настане погане самопочуття.

Бігові обов’язково має передувати інтенсивна розминка, що охоплює всі суглоби та м’язи тіла (її методика наведена вище). Взимку розминку краще проводити в приміщенні, щоб вийти на мороз у розігрітому за рахунок руху стані. Потім починається біг. Ведучий біжить позаду групи, щоб усі чули його голос. Спочатку він дає установку на збереження правильної осанки:

— Увага на осанку. Тулуб випрямлений. Можна навіть ледь відхилити його назад. Тіло має бути в такому положенні, щоб м’язи спини не напружувалися. Розслабимо м’язи спини. Злегка відкинемо назад голову. Розслабимо задні м’язи шиї.

Увага — на ступні. Ставимо їх прямо, не розводячи носків в сторони. Ступні розслаблені. Вони м’яко, ніжно торкаються землі. Розслабимо м’язи гомілок, м’язи стегон. Відчуття таке, що ноги весь час розслаблені, момент поштовху не відчувається.

Увага — на грудну клітку. Вона піднята. Враження таке, що ключиці накладені на неї зверху, як дощечки, відчуємо їх. Грудна клітка впродовж усього бігу залишається розправленою.

Вдихнемо грудьми — і так її й залишимо в розправленому стані. Живіт розслабимо, але він не відвисає, якщо грудна клітка розправлена.

Слідкуємо, щоб тіло не нахилялося вперед — інакше воно швидко стомиться. Зафіксуємо його правильне положення. Увага — на кисті рук: вони розслаблені, теліпаються вільно.

Уявимо, що ми за тім’я підвішені довгим дротом до далекого космічного об’єкта. Тіло підвішене, воно майже не торкається землі, розслаблене.

Опустилися концентрацією свідомості в муладхару. Спрямували з неї погляд до центру Землі. Бачимо там море Вогняного Світла. Спрямуємо до нього з муладхари промінь. Ось він досягає вмістилища тієї Сили… Потужний у відповідь імпульс енергії спрямовується вверх по променю, наповнюючи чакри, все тіло. Повторимо вправу. Концентрація в муладхарі. Посилаємо свій сигнальний промінь до центру Землі…, отримуємо у відповідь імпульс Сили!… Відчуваємо енергію в чакрах. Все тіло наповнилося потужністю, світлом, воно розпрямилося, щільність енергії у ньому підвищується… Повторимо ще і ще раз…

Побачимо над поверхнею Землі на глибині приблизно 30 метрів гігантський пилосос, звернений повітрязабираючим розтрубом угору. Зараз ми його увімкнемо, і він буде втягувати в себе і направляти на спалювання до центру Землі всі темні енергії, що знаходяться всередині нас і навколо нас. Увімкнули мотор, ось він загув, наростає тяга… Дивимося у простір, що оточує групу, спостерігаємо, як зникають, втягуючись у пилосос, летять донизу темні енергії. Простежуємо їхній шлях… Вони спрямовуються з великою швидкістю до центру Землі — і там зникають…

Оглядаємо простір, що безпосередньо оточує тіло кожного з нас на відстані метра. Клацнемо тумблером — потужність мотора підвищилася в 2 рази. Спостерігаємо, як відриваються і зникають внизу темні шматки. Продивляємося ретельно простір навколо голови…, шиї…, грудної клітки…, живота…, таза…, стегон…, гомілок…, ступнів…

А тепер спрямуємо увагу в простір всередині своїх тіл. Перемикаємо ще раз тумблер. Потужність зросла в 4 рази! Загув ще сильніше, затрусився пилосос. Потужна тяга зриває усе темне, що іще лишилося в тілах, ще не відірвалося від них. Оглядаємо голову, шию, груди, живіт, таз, ноги. Тіло наповнюється зверху дуже чистим світлом, що приходить на зміну тому, яке пішло…

Долоні рук повернемо вгору. На них — по тенісному м’ячикові з біло-золотистого світла. Перекидаємо м’ячики з руки на руку. Вони стають все яскравіші, світліші. Суміщаємо їх в одну кулю на лівій долоні. Будемо роздувати цю кулю енергією із своїх анахат…

Муладхара знизу — «вдих», анахата — «видих» вперед у кулю. (Повторюємо разів 10). Ось куля вже величиною з великий кавун… (Ще декілька «видихів» у кулю). Ось він уже діаметром з метр… Ось усі кулі зливаються в одну загальну кулю… Дивимося зсередини кулі на її оболонку. Вона міцно відділяє нас від навколишнього простору. Всередині кулі — дуже витончене прозоре середовище, наповнене ясним світлом. У ньому навдивовижу легко дихається, відчувається особлива легкість, невагомість… Здається, що всі тіла зливаються в одне всередині кулі. В єдиний організм… Продовжуємо біг у кулі.

Проведемо серію пранаям. «Вдихаємо» світло через ноги і «видихаємо» його через муладхару вперед, виштовхуючи все, що перешкоджає його рухові. Це — те світло, яке можна бачити у надлишку над поверхнею Землі. Ліва нога — «вдих», муладхара — «видих» (3-4 рази). Ліва нога — «вдих». Свадхістана — «видих» (3-4 рази). (І так далі по всіх чакрах) Муладхара — «вдих». Анахата — «видих» (3-4 рази). По хребту знизу — «вдих», аджня — «видих» (3-4 рази). Ліва нога — «вдих», уся права сторона тіла — «видих» (3-4 рази). Права нога — «вдих», ліва сторона тіла — «видих» (3-4 рази). Ліва рука — «вдих» — через анахату — права рука — «видих». (І навпаки). Муладхара знизу — «вдих», сахасрара вверх — «видих». (Декілька разів, потім створюється постійний потік світла). Зупиняємо потік, спостерігаємо хмаринку світла, що утворилася над нами, вона прагне влитися в наші тіла, розкриваємося під нею, впускаємо в себе. Заповнюємося його ніжністю та чистотою…

Між долонями у кожного — маленьке сонечко. Споглядаємо його золотисте світло, відчуваємо ласку… Сонечко розпадається в руках…, вбираємо його тепло і світло через руки в анахату, відчуваємо приємне розширення в чакрі. А тепер будемо випромінювати з анахати світло і тепло сонечка на все живе навколо нас…

Увійдемо концентрацією у найправішу частину анахати. Знайдемо там найтонший план світла і викинемо грубіші пласти з чакри. ( Те саме робимо з правої частини вішудхи, потім аджні, сахасрари, з лівої частини сахасрари, аджні і так далі по колу).

Побачимо себе лисицею. Руда лисиця з великим пухнастим хвостом рівно біжить по лісу. Біг для лисиці — природний стан. Біжимо по м’якому зеленому мохові між стовбурами дерев, серед кущів і каменів. Біжимо, не звертаючи уваги ні на що навколо. Попереду у лисиці — ціль. Лисиця має зустріти сонце, що сходить. Ось попереду голий, без лісу, пологий, гостроконечний пагорб. Біжимо вгору по його схилові до вершини. Завмираємо на вершині. Стоїмо на вершині пагорба і споглядаємо, як за лісом починає підніматися диск сонця, що сходить. Трепетне очікування, готовність… Сонце піднімається і торкається пагорба своїм світлом. Ось — воно піднялося. Дивимося на його диск. Струмуюче світло розливається із сонця і наповнює тіло. Нехай тіло наповнюється світлом, нехай світло згущується, стає рідким. Наповнюємо ним усе тіло від хвоста до очей… Щільність зрідженого світла в тілі виростає…

… А тепер кожен з нас — казкова лань. Стрибок — піднімаємося вгору, насолоджуємося свободою, тіло наповнюється щастям, радістю польоту над лісами і полями в ніжності ясного ранку, в золоті сонячного світла. Переповнюємося щастям, захватом, солодкою млістю. Вдихаємо на повні груди свіжість теплого вітру, змішаного зі світлом сонця. Внизу під нами лісова річка і пагорби, вкриті травою та кущами. Хвиля легкого вітерцю пробігла по листках дерев. Наближаємося до землі. Доноситься аромат квітів. Торкнулися землі, знову відштовхнулися, знову зринаємо у простір світла, знову безмірна радість польоту!… Відчуваємо тепло сонячних променів своєю м’якенькою, ніжною шкіркою, посміхаємося сонцю, всьому світові, всьому живому навколо: квітам, травам, птахам, деревам, жукам, метеликам, звіркам, людям! Хочеться всіх наповнити світлом радості, розтопити озлоблені, грубі душі!… Яке це щастя — жити в гармонії з усіма і всім, в любові!

Повернемося у своє людське тіло, що біжить. Будемо формувати навколо нього «оболонку» зі світла. «Бинтуємо» тіло, починаючи знизу, на відстані сантиметрів 50 від тіла витками широкого бинта у напрямку за часовою стрілкою, якщо дивитися знизу. Формуємо оболонку навколо ступнів…, навколо гомілок…, стегон…, таза…, живота…, грудей…, шиї…, голови…, помацаємо руками свідомості зсередини оболонки її стінки… Побачимо над собою своє дзеркальне відображення, неначе свого двійника, що біжить ногами догори. Продовжуємо формувати «оболонку» тепер навколо його тіла: навколо голови…, шиї…, грудей…, живота…, таза…, стегон…, гомілок…, ступнів…, відриваємося від «оболонки», злітаємо метрів на п’ять. Не дивимося донизу. Насолоджуємося прохолодою вітерцю, простором, свободою… Піднімаємося над парком (лісом, бульваром, стадіоном). Навколо нас літають птахи, привітаємо їх. Піднімаємося під товщу хмар (якщо є хмари), споглядаємо їх знизу. Приготуємося, щоб пробитися крізь них туди, де сяє Сонце (якщо бігаємо у світлий час доби). На секунду перетворимося на маленьку ракету і полинемо туди — у світ торжества і світла! Світло Сонця відображається від білих сяючих хмар знизу! Блиск, сяяння радості у яскравому промінні Сонця! Упиваємося світлом, наповнюємося його радістю!

А тепер вирушимо в космос. Покинемо сонячну систему… Ми пливемо у просторі нескінченного космосу… Навколо — зорі… Тиша… У всій повноті відчуємо вічність і нескінченність всесвіту… Зорі мерехтять… Це — пульс космосу. Увійдемо в цей ритм. Розмірене мерехтіння зірок. Тиша. Спокій. Вічність і Нескінченність…

Почнемо повернення. Наближаємося до Сонця. Воно стає все більшим і більшим, занурюємося у рідне світло його ніжних променів, знову заповнюємося ними, захлинаємося від захвату! Зависаємо над сліпучо білими хмарами, пірнаємо крізь них, під нами — поверхня нашої рідної планети, ліси, річки, поля, села і міста… Будемо опускатися. Летимо над поверхнею землі, світимо на все живе сонячним світлом, накопиченим у наших тілах… Даруємо свою ласку, ніжність — ялинкам, березам, птахам, звіркам, людям… Побажаємо всім людям жити у мирі й гармонії з усіма і всім… Заллємо світло любові у всі спорожнілі, зачерствілі серця. Нехай звільняться вони від грубості, ненависті, насилля, користі, брехні, пияцтва! Нехай заповниться увесь світ блаженством миру й любові! Нехай заповняться всі серця сонячним світлом!

Опускаємося над нашим містом, над парком, ще нижче, дивимося на групу людей, що біжать, це — наші тіла, наближаємося до них, з’єднаємося з ними.

Одразу опускаємося в муладхару, посилаємо з муладхари промінь до центру Землі, отримуємо у відповідь імпульс Сили, що заповнює всі чакри, все тіло… (Останній елемент повторимо 3-4 рази).

Працюємо деякий час з «мікроскопічною орбітою». Потім відчуємо себе в анахаті…, в маніпурі…, в свадхістані…, в муладхарі…, знов у свадхістані…, в маніпурі…, в анахаті…, у вішудсі…, в аджні…, в сахасрарі…, над головою… Купаємося у світлі, летимо на свободі, відчуваємо радість, ніжність, чистоту, витонченість сонячного світла!

Починаємо ущільнювати свою літаючу форму, нагнітаючи в неї, немов магнітом, світло найвитонченішого простору… Літаюча форма набуває обрисів людського тіла, ущільнюється, наповнюється світлом, починає сама світитися як вранішнє сонце, стає «сонячним двійником». Повільно суміщуємо тіла. Відчуваємо в собі щільне сонячне світло, дорогоцінний вантаж золотого еліксиру. Простежимо за рівномірністю його розташування по всьому тілу.

Між долонями помістимо кулю з білого із золотистим світла, завбільшки з м’яч. Розташуємо його напроти маніпури. До маніпури ззаду приставляємо трубу, через яку в чакру і потім у кулю спрямовується потік світла. Щільність світла у кулі зростає (але вона не роздувається). Заповнили кулю до межі, відділили трубу, розчинили її. Увага — в кулю. В ній починаються внутрішні процеси, що призводять до колосального зростання тиску! В кулі нуртує біло-золотистий вогонь найвитонченішої природи!… Руками вводимо кулю в маніпуру. Чакру розпирає від введеної у неї сили! Все тіло наповнюється неймовірною могутністю!… Важко втримувати тіло, воно хоче робити великі стрибки, мчати!… Із маніпури вперед починає висуватися червоний трикутник… Він тягне тіло за собою за середину живота… (Через 1-2 хвилини припиняємо прискорення командою:) Розчинити трикутник!… Передні, біг на місці! Зібралися знову якомога щільніше. Маніпура — «вдих», «вішудха» — видих. (Декілька разів).

Уявимо перед анахатою біло-рожеву духмяну троянду. Промені сонця, що сходить, сяють і переливаються у крапельках роси на ніжних пелюстках. Введемо квітку в анахату. Чакра наповнюється ніжним ароматом. (Введемо образи квітів у всі чакри).

Заглибимося у блакить ясного ранкового неба. Введемо це світло в тіло, заповнимо ним простір усередині тіла… Тепер заповнимо все тіло золотистим світлом сонця, що сходить…

(Якщо зараз зима і є чистий сніг — можна роззутися і побігати по снігу босоніж).

Біжимо далі. Концентрація — у центрі долонь. У центрі долонь з’являється пульсуюче тепло. Відчуваємо в долонях пульс! Пульс відчуваємо! Пульс! Концентрація — в подушечках великих пальців. В них з’являється тепло і пульс! Пульс відчуваємо! Пульс! ( І так далі у проміжках між пальцями і в подушечках кінцевих фаланг усіх пальців).

Відчуваємо кисті рук. В них — пульсуюче тепло, пульс! Пульс! Відчуваємо повністю руки, руки з грудною кліткою, з головою. Відчуваємо у всій верхній частині тіла пульс! Все тіло перетворюється на пульсуюче серце! Відчуваємо себе — пульсуючим серцем! Воно збільшується у два рази, у десять разів… Величезне пульсуюче серце, невтомний потужний орган, наповнений гарячою кров’ю, у ньому — величезна, невичерпна сила!… Пульсуємо!… Відчуваємо себе пульсуючим серцем!… Поступово стискаємося, ущільнюємося, знову відчули своє тіло, відчуємо у ньому ущільнену потужність цього гігантського серця…

Звернемо погляд у простір світла над головою. Розіллємося свідомістю в навколишньому просторі. Сконцентруємося на оточуючих нас рослинах: траві, квітах, кущах, деревах. (Якщо зараз зима — робимо відповідні винятки). Відчуємо їхні стани, спрямуємо на них свою ніжність… Співналаштуємося з емоційним станом співаючих птахів, спрямуємо на них свою любов.

Ззаду на нас насувається стіна вітру-світла. Найвитонченіше світло на дуже тонкому плані дме крізь наші тіла, змиваючи і несучи всі грубі нашарування. Оболонки — здулися, відчуваємо себе безтілесними, такими, що пливуть у просторі світла, яке підганяє вітер-світло. Зливаємося всі в одну велику кулю світла — і пливемо…

Знову набуваємо кожний індивідуальності, ущільнюючись у вигляді білих лебедів. Злітаємо вгору у променях вранішнього сонця. Над нами — голубінь неба, пливуть яскраві білі хмаринки. Насолоджуємося польотом, відчуваємо тепло лагідного світла Сонця. У потоках теплого повітря ледь вібрують пір’їни. М’яко ворушимо крилами. Подивилися донизу. Внизу річка, що звивається посеред лісу і несе свою воду у велике озеро з острівцями. Спускаємося до води. Наближаємося до її поверхні, до її дзеркальної гладіні. Торкнулися води лапами, прокреслили м’яко по ній, зупинилися, оглянулися… Всі лебеді ніжно розмовляють один з одним на музикальній лебединій мові. Підпливаємо одне до одного, розправляємо пір’я, ніжно кладемо на спини друзям зі зграї свою голову. Вішудха переповнюється блаженством цієї хвилини.

М’яко підпливаємо всією зграєю до зеленого острівця очерету, милуємося його відображенням у воді. Ну, час знову в повітря! М’яко злітаємо і без зусиль прямуємо до Сонця. Піднімаємося все вище, вище… Сонячне світло нехай затікає в тіла. Нехай воно згущується в тілах, наповнюючи їх від хвоста до очей. Прагнемо назустріч Сонцю і наповнюємося густим, золотим світлом… Все тіло наливається щільним важким, блаженним світлом-силою, непохитною силою любові…

Спускаємося донизу — і падаємо у свої людські тіла. По них розподіляється золоте паливо життя. Створюємо найбільшу щільність в нижніх чакрах. В тіла зверху заливаються нові порції такого ж густого світла, тіла наповнюються ним до краю…

(Вправа для подолання крутих підйомів на трасі бігу. Через муладхару знизу в наші тіла дме із Землі потужний струмінь білого світла. Він заповнює тіло, як оболонку повітряної кулі. Тіло роздувається, стає невагомим… Ось його вже складно утримати біля поверхні Землі, воно прагне — відірватися, злетіти… Із зусиллям торкаємося доріжки ногами, ледве дотягуємося до неї… Величезних зусиль потрібно, аби дотягнутися ногами до землі…

Увійшли концентрацією в анахату, подивилися з неї на навколишній світ…, увійшли в маніпуру, подивилися з неї…, в свадхістану…, в маніпуру…, в анахату…, у вішудху…, аджню…, сахасрару…, виявилися над сахасрарою у вигляді світлої хмаринки-диску… Притягуємо до себе світло, стаємо все яскравішими… З’єднуємося всі в один великий диск. Диск починає притягувати до себе найвитонченіше світло з навколишнього простору, наповнюватися ним… Світло всередині диску розгорається… Чим вища щільність світла у дискові, тим інтенсивніше він нагнітає в себе енергію простору… Накопичуємо у собі колосальну могутність… Диск тепер здатний миттєво, зі швидкістю думки переноситися у просторі… Опинимося у захмарній височіні — у яскравому блискові сонячного світла… Опинимося позаду тіл, що біжать… Опинимося далеко попереду… До тіл, що біжать, протягуємо стрічки із світла. Кожна стрічка прикріплюється до середини живота тіла, що біжить. Беремо тіла на буксир. Диск повільно нарощує швидкість, стрічки натягуються… Тягнемо тіло на буксирі за середину живота, плавно наростає швидкість… Стрічки перетворюються на пуповини. Енергія диску переливається по них у тіла. Тіла наповнюються тією силою, яка була властива дискові, якостями, що були властиві для нього…

Знову кожен відчуває себе хмаринкою над тілом, що біжить. Притягуємо до себе світло з навколишнього простору. Ущільнюємося за його рахунок у людську форму, стаємо «сонячним двійником», який біжить неначе на другому поверсі над головою тіла, що рухається по землі. Відчуваємо себе повністю там, на другому поверсі. Біжимо у просторі золотистого світла, втягуємо, ущільнюємо це світло в себе… Світло у тілі «сонячного двійника» стає все густішим, щільнішим… (Можна виконати медитацію «хрест Будди», низку пранаям й інших вправ, відчуваючи себе на «другому» поверсі).

Опустимося на землю праворуч від тіла, що біжить. Візьмемо його лівою рукою за його праву руку. Біжимо разом, поряд, тримаючись за руки. Переллємося у тіло, що біжить, сумістимося з ним. Відчуємо блаженну силу золотого еліксиру, що розподіляється по тілу.

Увага в муладхару. Відчуємо її як міцний фундамент. Будинок, зведений на ньому, не буде страждати від жодних незгод. Відчуваємо силу золотого еліксиру в муладхарі. Поєднаємо променем муладхару з Вогненним Світлом у центрі Землі й поповнимо її ще й тією Силою. Муладхара заповнена до краю щільним світлом, енергією, силою.

Переходимо на крок. Дивуємося, як незвичайно йти. Чи не правда, біг став природним станом організму? Спостерігаємо за своїм диханням, за пульсом. Вони — як під час звичайного ходіння.

 

Після бігу потрібно скупатися або обмитися під душем, добре провести релаксацію й інші вправи.

Зазначу, що та вражаюча легкість і наповненість позитивними емоціями, яка виникає під час групового медитативного бігу, недосяжна у бігові індивідуальному.

Наведу ще декілька прикладів медитацій, які можуть бути включені в програму бігу:

 

«Хрест Будди» під диктовку ведучого.

На «другому поверсі» відриваємося від колишньої траєкторії і здійснюємо дії, які задає ведучий далеко збоку від неї.

Під час бігу по лісовій або парковій доріжці «збільшуємо» руки, що виходять від анахат, і ніжно торкаємося ними, гладимо, пестимо верхівки дерев.

Утікаємо від тіла вперед, потім біжимо поряд, взявши його за руку, штовхаємо його в спину, підганяючи. (Цю медитацію легко перетворити на веселу гру, наповнену жартами; випадкові свідки цих моментів дивуються, бачачи групу бігунів, які сміються, замість змилених, виснажених спортсменів).

Під час бігу на «другому поверсі» підключаємо до чакр «космічні шланги» і «заправляємося» «космічним паливом»: муладхару — «паливом вічного життя», «свадхістану — прозорою витонченістю і чистотою, маніпуру — енергією сильного і гармонійного руху, анахату — білим світлом всеохопної любові, вішудху — ранковою витонченістю небесної блакиті і перших золотистих променів сонця, ранковою росою і ранковим ароматом квітів, аджню — активним і рухливим «паливом інтелекту», сахасрару — всенаповнюючим і всеохопним найвитонченішим космічним світлом. Відчуємо цільність і злагодженість усієї системи чакр, усього організму, його непорушність, здатність протистояти усім труднощам на шляху. Досконалість — насамперед, у Любові. Відчуємо в собі любов до всього живого. Досконалість — у Мудрості. Наповнимося якістю всерозуміння всіх і всього й поєднаємо цю якість з Любов’ю. Досконалість — у Силі. Відчуємо в собі досконалу і непохитну силу, спаяну воєдино з Любов’ю і Мудрістю, готовність до самозреченого великого служіння. Відчуємо в собі якості Тих, Хто уже досягнув Досконалості. Відчуємо єдиносутність з Ними. Відчуємо Їх у собі. Відчуємо в собі простоту і ясність їхньої досконалої Любові…, глибоку, всеохопну, могутню Мудрість, безмежну відвагу і незламність досконалої сили!… Усі ці якості вкарбуємо навічно в себе!

Відчуємо себе такими, які біжать позаду своїх тіл. Руками очищуємо їх всередині і ззовні від усього не світлого… Промиємо їх із шланга і наповнимо світлом.

На «другому поверсі» відчуємо всі свої головні енергоструктури… Проведемо вправу з «мікроскопічною орбітою». Сконцентруємося в читрині на рівні анахати. Із цієї точки спрямуймо себе вперед через анахату у простір найвитонченішого Світла. Розіллємося по ньому, відчуємо свою єдиносутність з ним… Ущільнилися знову до розмірів людського тіла… Відчуємо, як ця сила розлилася по тілу, що біжить на «другому поверсі», воно стало щільним, пружним. Напружимо м’язи ніг, поперекового відділу…, рук.., грудної клітки…, добре відчуємо напругу всіх м’язів спини… Пружним, сильним тілом здійснюємо стрибок по підлозі «другого поверху», робимо сальто… Біжимо по підлозі «другого поверху» з високим підніманням колін…, біжимо з торканням п’ятками сідниць…

Концентруємося в середині живота. Висуваємо звідти «щупальце» і прикріплюємо його до віддаленої хмаринки. Всю увагу переводимо на «щупальце». Скорочуємо його, підтягуючи вперед тіло. Жодних додаткових зусиль з боку м’язів! Скорочуємо лише «щупальце» (швидкість бігу при цьому різко зростає, але фізичне навантаження не відчувається).

Переходимо на крок. «Щупальцем» чіпляємося за різні предмети і підтягуємося до них. Вивчаємо механізм дії «щупальця». Напружуємо і розслаблюємо його. Під час його скорочення енергія тіла не витрачається, воно не стомлюється.

Відчуємо себе такими, що біжать позаду своїх тіл. Жезлом із світла прочищаємо серединний меридіан знизу до головних чакр.

Дозволимо собі погратися і попустувати. Відчуваємо себе такими, які побігли вперед від своїх тіл — і на бігу перекидаємося через голову. При цьому навмисне смішно дригаємо ногами: можна не соромитися, адже ніхто із сторонніх не бачить. Спостерігаємо, як це роблять товариші. (Біжимо під загальний регіт).

Біжимо на «другому поверсі». Відчуємо його як свій рідний дім — знайомий, затишний… Перед тим, як спуститися на «перший поверх», закріпимо на «другому поверсі» кінці гумових ниток. Нитки розтягнуться і не будуть нам заважати, але з їхньою допомогою можна буде завжди швидко підтягнутися назад… Закріпили нитки… Опустилися на «перший поверх». Один кінець нитки виходить у кожного із середини живота. Торкнемося ниток руками. Натягуємо їх — миттєво опиняємося на «другому поверсі».

(Підіймаючись угору:) Уявимо себе у стрімкому водному потоці. Він захоплює нас із величезною швидкістю вперед…

Зануримося у простір світла всередині тіла. Продивимося і розчистимо його. Звернемося до Світла всередині Землі. Подивимося на Землю як на живу, люблячу нас планету. Відчуємо природу того Світла, яке її заповнює, — і у нас уже не буде сумнівів у тому, що Земля — жива і любить нас, своїх дітей! Пошлемо їй емоцію своєї вдячності…

Зануримося у Світло Землі. Відчуємо яке воно рідне, ніжне. Зануримося у нього повністю і розіллємося свідомістю із анахат по всьому просторові всередині Землі. Ми тепер стали єдиносутні нашій милій планеті. Кожний тепер відчуває себе у наповненому ніжним Світлом просторі Матері-Землі. Простір всередині Землі та плюс маленький горбочок світла на її поверхні — простір всередині тіла. Спостерігаємо із простору всередині Землі за переміщенням горбочка світла на її поверхні.

Знову увійдемо концентрацією свідомості у свої тіла. Відчуємо в них Світло Землі.

Побачимо сонце, що сходить. Умиємося його світлом, впустимо у все тіло через обличчя щемливо-витончене світло весни, весняного раннього ранку і наповнимо ним тіло!

Звернемося поглядом угору через сахасрару, побачимо хмаринки Світла, що зібралися над нами, — іскристе золотисте Світло! Піднімемо руки і з їхньою допомогою впустимо в себе хвилю цього Світла!

Спостерігаємо за з’єднанням у своїх тілах світла Землі і світла Сонця…