Сучасні знання про Бога, Еволюцію, сенс життя людини.
Методологія духовного вдосконалення.

Екопсихологія/Попередні методи

Попередні методи

Попередні методи призначені для створення початкової віри. А віра потрібна для того, щоб з’явився стимул до здійснення духовних зусиль.

Але що таке віра? Адже це — дуже багаторівневе поняття.

Дехто говорить про свою віру так: «Так, я знаю, що щось таке там є…: космічний розум, НЛО…»

Інші будуть дуже впевнено стверджувати: «Так, я вірую в Бога!». І при цьому навіть осінятимуть себе «хресним знаменням». Але вони не роблять бодай найменших духовних зусиль — навіть щоб вияснити, чого ж хоче від нас Бог, не кажучи вже про те, щоб змінити себе відповідно до Його Волі! Навпаки, вони будуть пиячити, красти, ненавидіти, вбивати, іноді лише згадуючи про те, що «раптом це Богу не сподобається? — ну й нехай, це все — потім!». Схоже на те, як мені, наприклад, буде зовсім нецікаво слухати про методи виготовлення золотих виробів або про огранювання алмазів, — так само нецікаво їм слухати про Бога.

Якось я розговорився з колишнім старостою одного церковного приходу. Він розповідав, що тепер працює над дисертацією. Кажу йому: та ми ж з тобою — у тому віці, коли б пора думати про те, щоб устигнути якомога більше в чернечому ділі, а не в набутті земних звань… Чи знадобиться Богові твій вчений ступінь? Відповідає: «Ну, Бог — Він ще невідомо: є чи немає; а ось дисертація — вже майже в кишені!»…

Віра набуває реальної цінності лише тоді, коли в ній з’являється якість Любові до Бога. Тому що лише любов здатна примусити людину щиро почати змінювати себе, бажаючи стати таким, як того бажає Улюблений. А в перспективі вона може перерости і в пристрасть, яка примусить відкинути все, що заважає на Шляху до розпростертих Обіймів Творця… Ось тоді й настає справжнє чернецтво: перебування сам-на-сам з Богом…

Так от, щоб допомогти людям посилити віру, — й існують досить безглузді — з точки зору тих, хто давно пройшов ці стадії — прийоми на кшталт стандартних ритуальних рухів тілом, молитов і піснеспівів, ритуальних танців і поклоніння зображенням Бога і «святих» на іконах чи у вигляді ідолів.

Але, незважаючи на всю абсурдність ігор в обряди, ініціації, загальні й індивідуальні мантри тощо — все ж Бог «підлаштовується» під такі ігри людей і допомагає на цьому тлі долати важкі перші ступені великого Шляху щирим пошукачам.

Наприклад, хоча хрещення Святим Духом (описане, зокрема, Апостолом Філіпом [10,18]) насправді жодною мірою не нагадує однойменний обряд у будь-якій із церков, однак Бог усе ж приймає цей акт від щирих неофітів, якщо він здійснюється як клятва перед Ним у твердому намірі шукати і знайти Його — свою Мету.

Але якщо хрещення отримують загони вбивць перед тим, як іти на свої криваві злочини — чи не має це вигляду мерзенної наруги над Ученням і жертовною смертю заради нас Ісуса Христа?

Те ж і про хрещення дітей: невже хоча б навіть звичайний життєвий досвід не вказує на даремність такого акту? Адже хрещені, так само, як і нехрещені — і хворіють, і помирають, і спиваються, і стають злочинцями!

Хрещення — це клятва вірності Богові. А зовсім не акт «охоронної магії». І цю клятву може давати лише достатньо досвідчена і доросла людина, причому сама, а не «хрещені» за неї.

Відомим фактом лишається й те, що мотузочки від натільних хрестиків стають іноді смертельними зашморгами для маленьких діточок. Вони заплутуються в них і перетягують собі шийки…

Натільними хрестами в епоху насильницького хрещення росіян палачі мітили тих, хто уже був охрещений: щоб було зручніше відловлювати і піддавати тортурам або смерті тих, хто уникав цього [6]. Для кого ж люди носять хрестики тепер? Невже вони думають, що цього бажає Бог? Але для Бога достатньо знаку хрещення в душі у щирого справжнього християнина.

… Але, з іншого боку, і молитва перед їдою, й ікони в домі, і відвідування храмів, і повторення мантр, і відчуття хреста на грудях — все це може зміцнити віру, нагадуючи про Бога. І Бог дає гідним шукачам вказівки на вірність розпочатих ними зусиль, впливаючи на їхню емоційну сферу: посилаючи хвилі блаженства з допомогою створення потоків благодаті.

… Втім, справді, «рятівних» обрядів немає і не буває. І, набувши віри, людина мусить почати вивчати Волю Бога, а не канони тієї організації, в якій вона починала свій Шлях. І також вона мусить здійснювати реальні зусилля щодо перетворення себе — себе як душі, як свідомості.

Як бачимо, нічого поганого немає в тому, що люди на певній стадії свого розвитку втягуються в ритуальні форми релігійної практики. Це властиве для всіх часів, країн і форм релігії. І немає смислу з’ясовувати, які ритуальні форми кращі чи гірші. Але, чим більше спокою, гармонії, чистої і спокійної радості, блаженства, любові, — тим краще. Релігійні обряди мають допомагати віруючим плекати в собі саме ці якості.

Проблема — не в формі обрядових практик. А в тій ідеології, яка проповідується організаціями, що забезпечують ці практики.

* * *

Всі люди вирізняються за своїм психогенетичним віком, тобто за віком душ. Вік тіл (онтогенетичний вік) — це зовсім інше.

Кожна людина в черговому своєму втіленні достатньо швидко й легко може реалізувати напрацювання, що є у неї від минулих земних життів. Це стосується інтелектуального потенціалу, розвиненості чакр, величини свідомості, а також професійних нахилів і розкриттю тих чи інших душевних якостей.

Тому, якщо ми бачимо дорослих людей з дуже різними здібностями щодо розуміння релігійних проблем, то це — нормально.

У тім числі, нормальним є й те, що велика кількість віруючих — разом з їхніми лідерами — залишається до кінця даного втілення лише на попередній стадії свого духовного просування: у наступних втіленнях у них будуть шанси продовжити Шлях.

Проте інформувати, що ця стадія всього лише попередня, належить. Це допоможе швидше пробудитися і йти далі тим, хто може йти.