Сучасні знання про Бога, Еволюцію, сенс життя людини.
Методологія духовного вдосконалення.

---

Екопсихологія/Любов

---

Любов

Любов — це головна властивiсть Бога. Щоб злитися з Ним (чи хоча б, для початку, уникнути пекла), ми повиннi вчитися емоцiям i справам любовi i виключити в собi протилежнi стани i вчинки, якими б не були обставини.

Любов — це головне, чого хоче вiд нас Бог. I в нас немає iншої можливостi пiзнати Його i злитися з Ним, крiм як самим перетворитися на Любов.

Любов — це емоцiйнi стани; iнакше кажучи, — стани енергiї свiдомостi. А свiдомостi (душi) — це i є ми.

Щоразу, коли ми виходимо зi стану любовi, ми вiддаляємося вiд Бога. «Кожен вихiд зi стану любовi веде до накопичення негативної карми!», — так одного разу сказав менi Бог [9].

Люди звинувачують у своїх бідах, у хворобах, — кого завгодно, тiльки не себе. Хоча саме завжди винуватi в цьому ми самi.

Принципово важливо зрозумiти, що упевнений i мiцний стан любовi досягається не iнакше, як через прийоми психiчної саморегуляцiї, що включають роботу з чакрами, головною з яких є анахата. (Нижче ми розглянемо цi прийоми).

У старовину в християнствi був розроблений прийом «розкриття» духовного серця, що одержав назву «Ісусової молитви». Адептам пропонувалося постiйно повторювати молитовний заклик до Iсуса, що в деяких з них через роки практики приводило до «прориву» молитви в духовне серце — i вiд цього вiдбувалося пiзнання того, що ж є насправдi любов, — i все життя такої людини преображалося [37].

… Колись Бог, бачачи мою щиру й iнтенсивну спрямованiсть до Нього i до допомоги людям, допомiг створити дивовижну за ефектністю систему методiв «розкриття» i розвитку духовного серця. Цi прийоми були частково описанi в низці моїх книг i у свiй час широко викладалися в Росiї й у деяких iнших країнах.

Однак, вiдразу ж важливо обмовитися, що з тисяч учнiв усього лише кiлька людей змогли дiйти до реального i досить повного пiзнання Бога-Отця. У чому була причина «вiдсiювання»? — У нездатностi iнших повноцiнно вмiстити пункти «формули Бабаджі».

Так, у переважної бiльшостi адептiв не вистачало тiєї спрямованостi до пiзнання Бога, що дозволила б у достатнiй мірi перевести свою увагу на Нього — з предметiв матерiального свiту. Iншi пiддавалися залякуванню сектантами.

Самi по собi психотехнiки не в змозi довести людину до Бога, вони можуть вiдiгравати роль лише необхiдного допомiжного засобу. Проте передумовою успiху є здатнiсть умiстити розвинутим iнтелектом усю повноту Iстини i сформувати мiцну, непохитну спрямованiсть у Любовi до головної Мети, iншими словами, — закоханiсть у Творця.

Розвиток людини на духовному Шляху обов'язково повинен бути комплексним. Він повинен включати й iнтелектуальні, й етичні, а потiм i психоенергетичні компоненти.

Також i повноцiнна любов не може бути вирощена в людинi тiльки лише за рахунок вправ з анахатою на заняттях у залi. Любов, що розвивається, повинна заповнити все життя, всi аспекти життєдiяльностi.

Вона повинна виявлятися:

— й у постiйному перебуваннi свiдомiстю в «анахатному» станi,

— i в щирому поважному, шанобливому i тактовному ставленні до кожної знайомої i незнайомої людини,

— i в здатностi легко прощати i забувати образи, не мстити,

— i в поводженнi, що заперечує можливiсть когось чимось незаслужено скривдити, засмутити.

Вона повинна мiстити жертовний компонент готовностi допомагати iншим на шкоду собi, iнтереси iнших гiдних цього людей повиннi ставитися вище власних.

Вона зобов'язана поширюватися не тiльки на Бога i людей, але i на тварин, i на рослини; нiхто не має пiдстави думати про розвиненiсть своєї любовi, якщо вiн у змозі без необхiдностi вбивати i калiчити рослини, якщо вiн заради задоволення своєї обжерливостi допускає харчування тiлами тварин.

Любов повинна бути бездоганною у стосунках з дiтьми; нехай вона виявляється, зокрема, у вiдсутностi здатностi дратуватися. Хоча вимогливiсть у приученнi до порядностi i дисциплiни не повинна заперечуватися — заради iнтересiв самих дiтей.

Якостi власної любовi повиннi бути проаналiзованi кожним i в сферi сексуальностi, тому що саме тут людськi пороки виявляються дуже яскраво.

Будь-якi форми насильства, примушування в сексi — навiть у словах, навiть у думках, — от один iз прикладiв явища, що протистоїть любовi.

Вiдсутнiсть турботи чоловiка про запобiгання небажаної вагiтностi — от iнший приклад того ж.

Пасивнiсть жiнки під час статевого акту, коли вона не прагне подарувати любов чоловiку, а егоїстично чекає лише задоволення для себе, а потiм здатна ображатися за те, що вiн «робить це не так», — от ще характерний приклад. (Адже всi люди вирiзняються за особливостями їхньої сексуальностi. I новий партнер нiколи заздалегiдь не знає, як зробити тобi краще!)

Істинна сексуальнiсть — це саме мистецтво дарування себе, своєї любовi через сексуальне спiлкування. I тiльки взаємна зустрiч щирої любовi-дарування з боку обох партнерiв може привести до знаходження гармонiї.

Упевнений, що дуже багатьом жiнкам могла б допомогти прекрасна по проголошенiй загальнiй тенденцiї практики дарування саме жiнкою своєї сексуальної любовi книга Барбари Кіслінг [33]. Хоча не можу радити цiлком виконувати усе, що в нiй написане. Так, широке застосування орально-генітальних контактiв рiзко пiдвищує iмовiрнiсть поширення iнфекцiй. Також на серйозному духовному Шляху зовсiм неприпустимо сексуальне спiлкування з багатьма партнерами: адже при цьому вiдбувається iнтенсивний енергообмін з ними i перенесення на себе їхнiй можливих енергетичних грубості, забруднення i хвороб.

… Кожен сам робить свою долю, використовуючи дану Богом свободу волi. Хтось розвиває себе в жертовнiй любовi, допомагаючи iншим. Хтось ростить у собi примхливий егоїзм, ненависть, брутальнiсть, жорстокiсть. Першi, терплячи i прощаючи, не «встряючи» у ворожнечу i зберiгаючи через це себе в любовi i спрямованостi до Творця, — досягають Його. Другi ж стають «покидьками Еволюцiї». Перших можна з повною пiдставою назвати християнами. А других, хоч вони i ходять у храми з хрестами на куполах,… — як їх назвати?

Наша сексуальнiсть задумана Богом не тiльки як засiб розмноження. Але i як спосiб духовного вдосконалення. Тому що вона може iнтенсивно сприяти росту в людинi любовi в аспектах нiжностi, турботливостi, дарування себе, злиття двох свідомостей воєдино. А це готує до Злиття зi Свiдомiстю Найвищого Коханого — нашого Творця. Сексуальна любов може прямо сприяти розвитку духовного серця. Вона ж навчає нас (якщо усе виходить добре) Спокою — невiд'ємної складової Досконалостi, одній з якостей Бога, якою нам треба опанувати.

Але все це вiдноситься тiльки до саттвічної, чистої сексуальностi людей, що досягають реальних успiхів на духовному Шляху. Вона тодi iстотно прискорює їх просування.

Сексуальнiсть же грубих i егоїстичних людей, що не мають розвинутих духовних сердець, може бути огидною, що заганяє їх у пекло.

Лихом для духовної еволюцiї багатьох людей стало поширення на Землi перекрученого «християнства», що загубило любов. Воно, в тому числi, піддало анафемi i сексуальну любов, оголосило «християнським подвигом» вiдмову вiд неї, опоганило всi зачаття, назвавши їх «порочними» — на вiдмiну вiд нiбито маючого мiсце «непорочного» (тобто без участi чоловiка) зачаття матерi Iсуса Христа. Саме тiло людини, особливо жiнки, було оголошено сороміцьким, ганебним. Навiть слово «ноги» «пристойнi» люди соромилися вимовляти. Слова, що вiдбивають сексуальну тему, були оголошенi «непристойними» i перетворенi в лайки, у засоби опоганення iнших людей. Так створилася i продовжує жити мова гуни тамас — мат.

І як могло в цьому середовищi людей, що одержиме ненависним «пороком» сексуальностi, що ненавидить її й у собi, i особливо в iнших, скластися до неї чисте ставлення, без якого важко очiкувати витончення свiдомостi, розвитку любовi i наближення до Бога.

Люди стали боятися того, що саме могло б допомогти їм стати кращими.

До того ж, багато чоловіків навчалися ненавидіти жінок саме за те, чим жiнки могли б їм допомогти. Адже жiнка — у середньому — значно бiльш витончена, ніж чоловiк, до цього її спрямовує вже хоча б її гормональний статус. I вона — за цією якістю — стоїть ближче до Бога.

Тому ж навчав й Iсус Христос [30], звертаючись до чоловiкiв:

«Шануйте її, захищайте її; чинячи так, ви здобудете її любов… i будете приємнi Богові…

Любіть також ваших дружин i поважайте їх…

Підкоряйтеся жiнцi; її любов облагороджує чоловiка, зм'якшує його запекле серце, приборкує звiра i робить його ягням.

Дружина i мати — неоцiненнi скарби, що дав вам Бог; вони — найкращi прикраси всесвiту…

От чому Я говорю вам, що пiсля Бога вашi кращi думки повиннi належати жiнкам; жiнка для вас — божественний храм, у якому ви дуже легко отримаєте повне блаженство. Черпайте в цьому храмi моральнi сили; там ви забудете свої печалі та невдачi, повернете втрачені сили, вам необхiднi, щоб допомагати ближньому.

Не пiддавайте її приниженням; цим ви принизите тiльки самих себе перед Богом i втратите те почуття любовi, без якого нiщо тут на Землi не iснує.

Захищайте свою дружину — i вона захистить вас i всю вашу родину; все, що ви зробите своїй матерi, дружинi, вдовi чи iншiй жiнцi в скорботi, — зробите для Бога!» (Життя Святого Ісси, 12:13-21).

Але псевдохристиянство (та й не тiльки воно)… оголосило жiнку «джерелом грiха» i наказало всiляко ховати її тiло. Довгi столiття в Росiї жiнкам ставилося навiть купатися в спецiальних платтях до п'ят. I навiть спати в одязi. «Адже от умреш уночi в снi — i станеш перед Господом голою! Ганебно як буде!»

Iнший приклад подiбної мерзенностi — оголошення частини народжених дiтей — душ, втiлених Богом для розвитку на Землi, — «незаконнонародженими» i проголошення ганебним материнства тих жiнок, яким Бог довiрив на виховання тi душi.

… Треба зрозумiти, що адже саме люди гуни тамас, що живуть у пороцi i не бачать нiчого навколо, крiм нього, володiючи в тому числі примітивною агресивнiстю, — захоплюють «бразди правлiння» у споконвiчно святих релiгiйних рухах i поступово розвертають їх у зворотний бік, спотворюють доктрину Бога до протилежностi.

Так i в сексуальному аспектi життєдiяльностi, будучи самi вiд пекла, будучи одержимi пристрастю до насильства, опоганення, задоволення лише своєї низької егоїстичної похотi, — вони не в змозi представити, що для iнших людей, людей саттви, сексуальнiсть — це не похiть, а саме дарування своєї любовi, дарування себе. I що в цьому — теж їхнє служiння Богу!

* * *

… Але надмірне захоплення сексом — це теж погано. Термiн «перелюб» має значимiсть не тiльки в людей, але й у Бога. Позначає вiн:

— як надмiрнiсть сексуальних контактiв (префікс «пере-» у словi «перелюб» має аналог — слово «перемагати», що означає «пересилювати»),

— так i секс iз неадекватними (не вiдповiдними за рiвнем духовного розвитку партнерами.

Загроза передаваних статевим шляхом хвороб — це саме той механiзм, що Бог використовує для «гальмування» у людях тенденцiї до сексуальних розваг.

Iстина ж тут у тiм, що нам варто намагатися головну свою увагу направити на пошук Бога, не захоплюючись надмiрно нiчим iншим. (Причому секс — лише одне з багатьох таких захоплень).

… Отже, у сексi, як i у всьому iншому, кожним повинна бути знайдена мiж двома крайнощами «золота середина»…

* * *

Витончення свiдомостi і набуття саттви як необхiдної сходинки до пiзнання Святого Духу i Бога-Отця — неможливi без вмiщення в себе концепцiй КРАСИ.

«Краса: Космос стверджує на цiй формулi Еволюцiю!», — так учив нас Бог через Олену Реріх [25,34].

Духовна краса iснує на двох ступенях шкали гун: раджаса i саттви.

Раджас тут — це, у тому числі, енергiйнiсть, зiбранiсть, краса подвигу. Це — духовний воїн з непохитною волею.

Тема раджаса може бути знайдена й у станах природи, її ж можна виразити i через танець, i музику, i живопис. Приклади останнього — картини Миколи Реріха.

Саттва — витончена i насичена нiжною любов'ю духовна чистота i краса — найближча сходинка до пiзнання Святого Духу і Творця.

У природi стан саттви можна знайти в чистотi свiтла Сонця, що сходить, у весняному спiвi птахiв, у заворожливiй тишi тихого вечора.

Одними з кращих зразкiв високосаттвічної музики є деякi твори Ананда Шанкара.

Саттвічна краса гармонiйного людського тiла — це теж духовна краса, що може співналаштовувати з так вiдсутньою у бiльшостi людей нiжнiстю, ласкавістю, тишею, спокоєм.

* * *

І ще один штрих до теми любовi.

Одного разу я довго їхав у потязi, вiдпрацьовуючи свою сумирномудрість i вивчаючи ситуацiю: моїми сусiдами були дуже товста i груба, з тiлом величезних розмiрiв мати i приблизно 15-річний син, курсант суворовського училища, майбутнiй офiцер.

Усю дорогу, багато годин, мати безупинно репетувала на пiв-вагона. Про що? Вона… просто розмовляла зi своїм сином, кричачи йому усе, що приходило на розум, усi свої думки. Наприклад: «Синок! Я зараз пiду викину в туалет недогризок яблука!… Чому ти не вiдповiдаєш, коли до тебе звертається твоя мати???!!!» А змучений, з отупiлим обличчям «синок» уже мiг лише в'яло кивати головою, вiдвернувшись до вiкна…

Як можна оцiнити поводження цiєї щиро люблячої своє чадо «неньки»?

Насильство? — Так. Безтактнiсть? — Так. Можна назвати i ще iншi її властивостi… Але зараз важливо пiдкреслити iнше: вiдсутнiсть у її любовi Спокою.

Здатнiсть до глибокого внутрiшнього Спокою, особливо коли немає необхiдностi робити енергiйнi дiї, є дуже важливою, цінною властивiстю. Це є базова передумова для справжньої Любовi.

А спроби любити без Спокою здобувають часом проiлюстрованi за допомогою наведеного прикладу карикатурнi властивостi. Така «любов» здатна тiльки калiчити її жертв. У них вона викликає лише iнтенсивну потребу втекти. Якщо є куди…

… Стан Бога-Отця в Його Обителi можна описати як Нiжний Спокiй. Будемо навчатися цьому в Нього, готуючись до зустрiчi з Ним.

Але істинний Спокiй не протистоїть здоровій Енергiйностi, а гармонiйно сполучається з нею. Обдумаємо це — і співставимо з собою!