Про «древо пізнання добра і зла»
(лекція)
На схемі вивчення будови Абсолюту представлені, зокрема, неначе вікна, двері, ворота в «інші світи», причому головне з них веде в Обитель Творця. Його Ісус і назвав «Сонцем Бога» — завдяки Його інтенсивному найніжнішому і найвитонченішому світінню, що нагадує світло величезного ранкового сонечка. Саме через нього духовний подвижник, який попередньо пізнав і засвоїв усе, що було необхідне для цього, проникає до Обителі Творця.
На тій же схемі видно, що душі зароджуються Творцем саме у раю, хоча мова тут має йти ще не про людські душі, а про неначе їхні зачатки, втілені першопочатково в рослинні, а потім тваринні тіла. (Ось — та істина, яка знайшла своє відображення у біблейській оповіді про Едем).
Втілюючись і розвиваючись у світі матерії, деякі душі — завдяки даній їм (саме заради кращого протікання Еволюційного Процесу) свободі волі — зберігають свою чистоту від бруду поганих емоцій.
Інші ж «прив’язуються» до матеріальних об’єктів, включаючи власні тіла, закохуються в них — і звідсіля, з власницьких тенденцій, — народжуються егоцентризм, ворожнеча до інших втілених істот — як до конкурентів, наприклад, за володінням їжею, предметами розкоші, об’єктами сексуальної похоті або навіть присвоюється право на вбивство тварин заради задоволення своєї ненажерливості.
Такий вибір між добром і злом малюється схематично як розгалуження, що подібне до існуючого на гілці дерева. Вибір шляху зла — це і є позначене у Біблії «гріхопадіння» людей.
І далі Бог постійно продовжує пропонувати кожній душі можливість вибору в етично значущих ситуаціях: вчинити заради себе на шкоду іншим — або пожертвувати в чомусь собою або своїм заради інших, тобто, сотворити зло — або добро.
Так і накреслюється графік руху кожної душі у її розвитку — у вигляді багатьох розгалужень, де обирається завжди один напрямок з двох запропонованих. Звідси якраз і народжується образ дерева.
В результаті просування по цих траєкторіях одні душі направляються до Обителі Творця, а інші — у обране ними пекло.
… Щоправда, є можливість і другого витлумачення легенди «про дерево пізнання добра і зла» — воно також правильне і доповнює перше.
Саме, помилка людей полягала у тому, що вони забули, що всім, хто приходить у наші долі наче іззовні, керує Бог; у цьому відношенні все, що приходить до нас як добро, так зло — рівні. Адже і те, й інше є прояви щодо нас виховних засобів нашого люблячого і мудрого Батька. І, таким чином, ми маємо ставитися до всього, що приходить до нас, — як до блага, яке виходить від Нього.
Отже, ми повинні прагнути зрозуміти замисел Бога — якщо зустрічаємося зі злом, яке прийшло до нас. І зрозумівши, тобто, знайшовши причину саме у собі, — виправитися, стати кращими.
Неправильні ж реакції можуть полягати, наприклад, у прагненні помститися людині-кривднику, забувши про Управителя наших доль — Бога.
Або ж у деяких примітивних першопочаткових чи у тих, що виродилися до примітивізму релігійних напрямках — для пояснення причин зла — Богові «надається» майже рівний Йому «суперник», що називають Сатаною, Люцифером й іншими іменами. Такі примітивні уявлення можуть виникати, наприклад, там, де саме нескінченного Вселенського Бога скидають у своїх уявленнях до літаючого дідка, що катається на хмаринці…
… Правильне розуміння в ситуаціях зустрічей зі злом — це надзвичайно важливо! Адже існує такий механізм перетворення себе — СПІВНАЛАШТУВАННЯ свідомістю зі станом певного іншого об’єкта.
Співналаштовуємося ми з красою сонечка, що сходить, тихим ніжним світанком, зі співом ранкових птахів — і ми самі насичуємося витонченістю та гармонією природи!
Шукаємо ми Творця і намагаємося співналаштуватися з Ним — і ми наближаємося до Нього. І Він допомагає нам у цьому!
Якщо ж ми… вторгаємося індріями свідомості в ту чи в іншу втілену чи невтілену мерзотність — тоді ми невільно співналаштовуємося з її станом, станом пекельним, — і також стаємо такими ж за своїм емоційним статусом. І якщо полишаємо тіло, не встигнувши виправитися… — то йдемо в пекло слідом за цією мерзотністю…
Ось навіщо, зокрема, Ісус Христос заповідав нам: не займатися помстою, не проклинати тих, хто нас образив, але щиро прощати їм, співчуваючи їм, і у того, хто взяв твоє — не вимагати назад, і краще грабіжникові віддати навіть більше, ніж він хоче взяти, — лише не виходь зі стану любові!
Мене обдурювали і зраджували — і дуже підступно. Мене навіть вбивала така ж ось людська мерзотність — і я потім багато місяців тяжко помирав. Але я лишався християнином — і не мстив, не співналаштовувався з ними. Я продовжував шукати злиття з Творцем — і досягнув Перемоги! І багатьом допоміг у цьому. І ще допоможу!
Чиніть так само — і також переможете!
Book in PDF
