---

Екопсихологія/Наш смисл життя (лекція)

---

Наш смисл життя
(лекція)

Космічний простір — реально багатовимірний. Просторові мірності — це не лише математичні символи, а справді існуючі шари, що нагадують поверхи міського будинку. Тільки ось які можливості існують:

1. Входити у найцінніші частини цієї «споруди» можна лише у вигляді розвиненого духовного серця.

2. Кожний із основних «холів-поверхів» — нескінченний за розмірами.

3. «Холи-поверхи» різняться між собою не за висотою, а за глибиною розташування: дуже витончені (за станом енергій, що у них знаходиться) містяться в глибині. А дуже грубі — на периферії всієї цієї структури. Найглибший «хол-поверх» — це і є Обитель Творця.

 

Частіш за все, коли ми мислимо, промовляємо або чуємо слово Бог, ми мусимо під цим розуміти Первинну Вселенську Свідомість, тобто Творця.

Наше еволюційне завдання — постаратися пізнати творця у Його Обителі і злитися розвиненою свідомістю (душею) з Ним.

Головною частиною кожного з нас, здатною це забезпечити, є духовне серце. Воно має горіти любов’ю до Творця, бути витонченим до Божественного рівня витонченості і вирощене до Божественних розмірів.

А розум такого подвижника має бути розвиненим настільки, щоб не вступати на помилкові шляхи і не впадати у нерозумні ілюзії надуманих досягнень на цьому Шляху.

Той, хто досягнув Обителі Творця і поселився у ній, потім виходить з неї частиною Себе для допомоги втіленим істотам, називається Святим Духом (Брахманом).

А Той, Хто досягнув Злиття з Творцем, живе, тим не менше, ще і в людському тілі, — Той іменується Христом, Месією або Аватаром (ці слова — синоніми).

Із сказаного видно, що Бог-Отець, Христос і Святий Дух — справді єдиносутні; звідси і виникла концепція Трійці, котра, однак, була зведена до рівня народних казок.

Повторю, що головне значення слова Бог — це Творець, сущий у Його Обителі. І з викладеного має стати зрозумілим, що Христос — це також Бог. І Святий Дух — також.

Однак це ж слово — Бог — іноді вживається і для позначення всього, що існує у Всесвіті, в тому числі Творця, всі аспекти Його Творінь і «будівельний матеріал» для цього. У таких випадках цей Єдиний Вселенський Організм позначають словом Абсолют (тобто Бог в аспекті Абсолюту).

У цьому Вселенському Багатовимірному Суперорганізмі — Абсолюті — все взаємопов’язане, контролюється і нічого «випадкового» не відбувається. Він — насправді Єдиний і цим схожий на людський організм — також багатовимірний. Саме звідси стає зрозумілою біблейська думка про те, що Творець творив людський організм за образом Своїм.

Тобто, людський організм за своєю багатовимірною структурою подібний Богові у аспекті Абсолюту. Але ніяк Бог-Отець не схожий на дідка на хмаринці!

Всередині вселенського Організму Абсолюту, подібно тому, як і в людському організмі, відбуваються процеси життєдіяльності, перетворень внутрішніх складових. Це і є Вселенська еволюція.

Сотворення все нових матеріальних «острівців» у океані Абсолюту (з наступним їхнім розпадом, дематеріалізацією) призначено якраз для того, щоб на них поселити втілювані в матеріальні тіла одиниці життя, які, розвинувшись, мають влитися у свого Творця, таким чином збагативши Його собою.

Поживою для таких душ, що зростають, є матерія нашої звичайної їжі.

Отже, одні душі, досягнувши за втілення Досконалості, вливаються в Творця. Інші, не встигнувши, «застрягають» і потім втілюються знову. А треті складають «відходи життєдіяльності» Організму Абсолюту і скидаються «у тьму зовнішню», в пекло.

Користуючись своєю свободою волі, тобто правом вибору напрямку свого руху, ми можемо самі будувати свою долю.

Замислимося кожен: куди я хочу?

… Яких лише дурощів не роблять люди заради, як вони вважають, духовного вдосконалення або «заради Бога»!

Хтось мучить і вбиває інших людей або тварин, тупо і злісно нав’язуючи всім «свої» правила поведінки. Хтось у сучасній Росії п’є сечовину, хтось навчається затикати нижні отвори тіла, аби через них не потрапити в пекло (цьому навчають заїжджі буддійські «вчителі»).

Є й такі нерозумні, які власні духовні зусилля замінюють надіями на те, що ось вони помоляться за них — і все буде добре, рай буде забезпечено!

Тільки знаючи істинну потребу Бога, розуміючи Його задум щодо нас — можна зрозуміти абсурдність усього названого і також те, що насправді варто робити.

… Як же йти до Досконалості? Та і в чому вона — більш конкретно?

Існують три головні аспекти Досконалості Бога: Любов, Мудрість і Сила.

От і подивимося тепер коротко: що нам можна робити, щоб просуватися або до Його Досконалості — або ж, навпаки, до стану демонічних істот.

Отже, щоб потрапити в пекло, якщо ми цього бажаємо, потрібно:

1. Замість любові — культивувати в собі дратівливість, агресивність, прагнути оскверняти всіх і все навколо.

Нехай візьме верх мій егоцентризм — і на будь-яке його незадоволення іншими людьми буду реагувати шквалом грубих емоцій, злостивою помстою, позбавлюся спокою та сну, буду жити в постійному негативно-емоційному стресі, буду з цієї причини хворіти — і це створить основу для ще більшої ненависті до інших: вони ж — веселяться, а я — хворію!

Потрібно навчитися не лише ненавидіти всіх, хто оточує, і постійно зосереджуватися на презирстві та відразі до них, але також обирати конкретні об’єкти для таких моїх емоцій. Якщо люди і навіть тварини, які оточують, почнуть у відповідь поводити себе вороже щодо мене — це створить для мене ще сприятливіші умови для вдосконалення у злі: адже їхня ворожість лише посилить мою агресію!

Для того, щоб іще більше наростити у собі такі якості — потрібно з’їдати якомога більше трупного матеріалу (м’ясних та рибних страв) — тоді ображені мною душі тварин переселяться у моє тіло і будуть мені мститися за завдані страждання, а у мене почнуться хронічні захворювання травної системи, потім підуть психічні розлади типу шизофренії (нав’язливі стани, галюцинації, марення впливу, «голоси» — засуджуючі, провокуючі на безглузді вчинки).

Можна також використовувати співналаштування з найгрубішою музикою, а також з піснями, що закликають до насилля, оскверняють усіх і все навколо, бажано з матюками. До речі, якщо я використовую матюки як засіб осквернення інших, як спосіб посилення своїх найбрудніших емоцій, — то цей прийом також буде сприяти моєму розвиткові в обраному напрямку.

Із езотеричних технік мені допоможе концентрація в чакрах маніпурі та аджні.

Весь комплекс такої роботи дозволить набути статусу диявола — і за життя у цьому тілі, і — гарантовано — після його смерті; пекло мені буде забезпечене.

2. Роботу інтелекту у цій ситуації потрібно спрямувати на розробку спеціальних програм розвитку себе у цьому напрямку. Досить допоможе вивчення досвіду тих, хто уже досягнув успіхів у власній дияволізації. Наприклад, можна застосувати співналаштування і самоідентифікацію з деякими особливо видатними профашистськими політичними діячами і з чорними магами-дияволами, які заробляють собі на життя в ролі «цілителів».

3. Стати ще потужнішими дияволами можна за допомогою спеціальних тренувань на негативних місцях сили, де ми можемо привчити себе до різноманітних варіацій пекельних станів: яскравих агресивних емоцій, злостивості, що паралізує, також безвихідного відчаю, печалі.

До речі, під Петербургом є такі місця сили — і на них якісь чудовиська в людських тілах проводили свої «тренування», навіть влаштували спеціальні лавки і лежанки!

Освоївши такі стани, ми зможемо жити далі у повній впевненості, що навіть смерть тіла їх не перерве! Все це буде моїм тепер майже назавжди — поки не відбудеться повний розпад душі у «темряві зовнішній, де плач та скрегіт зубів»!

А поки розпад душі не відбувся — ми ще встигнемо насолодитися сповна, використовуючи найвитонченіші знущання над бісами і різними там слабаками із втілених!

… А тепер давайте трохи перепочинемо від співналаштування з такими жахами — і потім подивимося, як нам розвивати себе у протилежному напрямку.

Найкращий спосіб почати рухатися у протилежний бік, тобто не у «пітьму зовнішню», а до Творця, — це відмежуватися від такого людського бруду і почати співналаштовуватися з чистим і справді прекрасним! Також треба докласти зусиль щодо максимального включення активності свого духовного серця.

Духовне серце починає свій розвиток із середини грудної клітки і заповнює спочатку поступово весь її об’єм, а потім — і навколишній простір, поступово все ширше й ширше, глибше і глибше, у витонченіші шари Абсолюту — поки не відбудеться злиття з Творцем.

Але ніякі співналаштування та психотехніки не зможуть допомогти, якщо не робити справу любові, якщо не контролювати своїх емоцій, не допускаючи виходів зі стану любові, якщо не тримати своєю увагою саме Творця — в ролі головного і остаточного Улюбленого.

Звернімо увагу на те, що, зрозуміло, не можна пізнати і полюбити Творця, якщо ми не знаємо — який Він і де Його шукати.

І також неможливо приборкати свої емоції, якщо не оволодіти органами, що їх продукують, — за допомогою прийомів психічної саморегуляції, які базуються на роботі з чакрами та головними меридіанами.

Або — якщо під «справами любові» розуміти лише секс.

… Позитивний сексуальний досвід досить багато значить для духовної самореалізації. Сексуальна любов дозволяє збагатити емоційну сферу найвитонченішою сексуально забарвленою ніжністю; освоївши цей ступінь, ми потім навчаємося ще витонченішій любові, ще витонченішим станам свідомості, якими ми зможемо доторкатися до Святого Духу і Творця.

Звернімо, зокрема, увагу: молочні залози у жінок мають безпосередній топографічний і біоенергетичний зв’язок з чакрою анахатою. І їхня ерогенність сприяє прямій її стимуляції і природному розвиткові духовного серця.

У чоловіків такої природної прямої можливості немає. Їхній шанс для початку духовного Шляху — це лише співналаштування з найвитонченішими станами жінок або ж спеціальні психотехніки, що розвивають і витончують емоційну сферу.

Ось, зокрема, чому успіхів у духовній самореалізації досягають набагато більше саме жінки, а не чоловіки.

Проте, для того, щоб назватися духовними, сексуальні стосунки мають відбуватися саме в ніжній любові-даруванні себе іншому, а не на тлі грубих та егоїстичних станів. І вони також не можуть звершуватися у вигляді розваг типу групового сексу.

Секс жодною мірою не мусить, перетворившись у самоціль, витіснити те, що є нескінченно важливішим: побудова стосунків любові з Богом!

Підкреслю, що, зрозуміло, здатність до емоційної любові виростає у звичайних умовах не лише за допомогою сексуального аспекту.

Розвиток у собі турботливості, також поваги, пошани до гідних того, здатність прощати помилки іншим, допомагати, навіть жертвуючи своїми інтересами, навіть своїм життям, — ось інші дуже важливі і дуже необхідні аспекти любові.

І також зрозуміємо, що рекомендації зосередити увагу саме на любові до себе, які останніми роками поширюють деякі «психологи» — протилежні духовності: справжня любов — це самозабуття заради блага інших!

А таке можливе лише на тлі (розумно) впровадження у своє життя неприв’язаності до «земних благ» і навіть до життя у цьому тілі.

Давайте спробуємо почати навчатися любові, допомагаючи навіть рослинам. Побачили, що суха галузка повисла на гілляці живого дерева — скинемо. Хтось кинув на траву листок жесті, шматок фанери, дошку — рослини, позбавившись світла, приречені на смерть — врятуємо їх. Помітили, що хтось осквернив деревце, почепивши на нього брудну ганчірку, пляшку, порожню консервну банку — допоможемо цій живій істоті, що еволюціонує, очиститися і продовжити вдосконалюватися у її природній живій красі.

З любов’ю, зрозуміло, несумісні розведення (без хіба що крайньої необхідності) вогнищ, так, щоб постраждали живі рослини, також — зривання квітів для букетів, співучасть у вбивстві «на Новий рік» ялиночок, піхт, сосонок — заради сумнівного задоволення милуватися їхньою повільною смертю…

Потрібно зрозуміти, що в тілах і рослин, і тварин, як і в наших тілах, протікає той саме процес еволюції одиниць свідомості, який ми не мусимо за своєю волею переривати, за винятком випадків крайньої необхідності. Такими винятками є використання рослин у їжу, також як дров, для будівництва тощо.

А тварин ми маємо право вбивати хіба що з метою самозахисту або захисту інших.

Згадаємо: одна із заповідей, даних нам Богом через Мойсея, зазначала: «Не вбивай!». Її не став виконувати навіть сам Мойсей, а за ним — і всі іудеї. Цей же принцип повторив і Ісус Христос* — але всі саме масові рухи, що називають себе християнськими, так і не надали цій заповіді Бога уваги.

А без того, щоб повною мірою вмістити в себе аспект ЛЮБОВІ, що називається СПІВЧУТТЯМ, — наблизитися до Творця неможливо! При чому співчуття має охоплювати саме усі живі істоти, і навіть не лише втілені…

«Бог є Любов» — так навчав Ісус Христос. Якщо ми хочемо стати Божественними, виконуючи у такий спосіб Волю нашого Творця, ми також мусимо перетворити себе в бездоганну Любов!

… Якщо ми всього лише навчимося жити у постійній витонченій любові — рай нам уже гарантовано.

Якщо ми — за допомогою спеціальних медитативних прийомів пізнаємо злиття зі Святим Духом і саме привчимо себе жити в Злитті з Ним — ми залишаємося в Ньому, ставши Ним і після смерті нашого фізичного тіла.

Ну, а Кінцева Мета — це пізнання Творця в Його Обителі і Злиття розвиненою свідомістю з Ним.

… Запам’ятаймо: до якого емоційного статусу ми себе привчили за життя в тілі на Землі — у тому ми й залишаємося дуже надовго після смерті тіла.

Емоційний статус — це є стан свідомості. Це — домінуючі емоції, до яких ми звикли за життя на Землі.

І після смерті тіла ми виявляємося в адекватному нам шарі багатовимірного простору — адекватному за рівнем витонченості — грубості. Там — ми опиняємося серед подібних собі: серед мешканців пекла або раю, або в Святому Духові, або ж в Обителі Творця.

І потім уже — ні випивки родичів та друзів на могилах, ні інші обряди або молитви кого б то не було — не у змозі змінити цю ситуацію.

Отже, куди ми хочемо?

* * *

Бог — пізнаваний, хоча більшість послідовників сучасних масових «християнських» рухів переконані у протилежному.

Основоположник християнства Ісус Христос навчав про пізнаваність Бога [10,18].

І Бог, насправді, пізнаваний дуже легко — в аспекті і Святого Духу, і нині цілком зримо невтіленого Ісуса Христа, що живе. Набагато складніше, але також можливо пізнати Його і в аспекті Бога-Отця.

Проте тільки для цього потрібно бути не псевдохристиянами, що твердять про Христа, але живуть у повній суперечності з Його Вченням, — а християнами істинними, Христовими, тобто, такими, що живуть не заради себе, але заради Бога, які живуть у Любові, в потребі послужити Йому, пізнати Його, злитися у Любові з Ним!

А для тих «християн», які переконані в непізнаваності Бога, — тих, які пиячать, убивають, проклинають, ненавидять — Він справді непізнаваний. Оскільки вони — зовсім не християни!