Розділ дванадцятий:
Божественний Спадок
А життя земне тривало…
В розпалі була нова весна… Природа пробуджувалася, сповнюючи все довкола красою і силою.
Втім, Раді було дуже нелегко: «Як жити далі, як впоратися з тією відповідальністю, що прийняла нині?».
Маленький Єремія сидів на підлозі й ловив рученятами проміння сонячного світла з віконця…
Раптом простір сповнило Божественне Світло, що дедалі посилювалося…
Рада побачила в цьому Світлі Великих Волхвів Русі й багатьох Вчителів, що прийшли через інші духовні традиції.
Їх було багато. Вони були спокійні й прекрасні — Божественні чоловіки й Жінки. Серед Них були і геть молоді, і вбілені сивиною.
Вони всі були тут заради неї — Ради!
Вони прийшли, щоб допомогти, підтримати:
— Не бійся труднощів! Не бійся відповідальності! Те, що ти приймаєш зараз, — це твоя робота для Бога! Це — Наша Спільна Справа, Наш Спільний Спадок! Це — результат Нашої праці в багатьох Наших втілених життях! Ми будемо допомагати й продовжувати вчити тебе для того, щоб ти змогла ще досконаліше допомагати іншим!
… Рада була — в цьому Сяйві Любові та Світла — абсолютно вільна і щаслива!
Наблизився Олексій, обійняв з Божественною Ніжністю й Ласкою.
Потім наблизилися Інші. Їхні Постаті стали зростати, наповнюючи простір Великою Силою!
В Божественних Тілах зі Світла — величезні — Вони були подібні до Гір. Основи цих Гір були в неоглядній для звичайного людського зору Глибині, а верхівки мали Сяючі Постаті з Обличчями й Руками.
Рада тепер стояла серед Них, теж в подібному тілі зі Світла. Вона була трохи менше, та все ж — одна з Них!
Поруч були й Олексій, і Радомир, і Благослав, і ще багато Божественних Душ, Котрих Рада знала раніше. Та більше було Тих, Кого вона бачила вперше. Їх ставало дедалі більше… Це було — як Хвилі Світла піднімалися з Єдиного Першопочаткового Океану на неозорих просторах довкіл! Вони були Спокоєм, Величчю, Ніжністю, Любов’ю та Силою!
— Кожен з Нас має Свою Роботу. Кожен виконує Своє Завдання, котре є частиною Божественного Задуму! Чи згодна ти нині прийняти й свою частку Божественних Трудів?
— Так.
— Чи не похитнешся ти від труднощів життя у світі матерії, від особистих земних бажань, від небезпек, що можуть загрожувати твоєму тілу і також тим, кого ти любиш?
— Я постараюся…
— Ти завжди житимеш під нашим Наглядом, в Променях Нашої Турботи!
Приймай же Силу Любові Божественної — щоб нести Її у світ втілених людей!
* * *
Тіло Ради здавалося позбавленим життя, вона сама все ще була Там, у Сяйві Божественного Світла.
… Маленький Єремія підповз навкарачки й почав спроби дістатися до грудей, повних молока. Настав час годувати хлопчика.
Раді коштувало певних зусиль заповнити знову своє земне тіло.
Вона підняла сина на руки, приклала до грудей.
Потім вона заспівала тихенько. І в цій пісні не було навіть тіні печалі. Радість, Світло, краса Землі й Краса Божественних Душ — все це звучало в унісон. Маленький Єремія ніби парив у цьому полі Світла й Любові.
Вона співала синові, поки він не заснув на її руках.
І — спустилася Тиша, в Котрій був тільки Бог, Його Спокій, Його Любов, Його Всемогутність, Його Розуміння, Його Мудрість… І все це було тепер в Ній, Божественній Раді!
Книга в PDF