Розділ дев’ятий:
Дорога до столиці
Олексій повернувся до скиту, де раніше жив зі старцем Миколаєм, і продовжував працювати над книгою.
Щоб бути в курсі всього, що відбуватиметься в околиці, він попросив Тихона, сина Євфимії, заходити й усі новини розповідати.
Тихін заходив і, затамувавши подих, зачаровано дивився, як під пером Олексія на папері з’являються рівні рядки.
… Коли прибули воєвода, піддячі й війська, Олексій зумів переконати тих, хто ухвалювали рішення, що донесення ґрунтувалося на старих чутках: просто хотів, вочевидь, донощик вислужитися і про справи, що давно минули, сказав… Олексій показав місце, де становище старовірів було колись спалено. Військовики, змучені довгим воєнним походом під час придушення повстання башкирів, тепер раділи можливості не прочісувати ліси й болота на багато верст довкола.
Все обійшлося якнайкраще.
Тепер Олексій був спокійний за своїх.
* * *
Книга писалася легко. Часом Ісус був присутній у келії, наповнював Собою серце Олексія, скеровував його думки.
Часом Олексій яскраво відчував Благослава, сприймав його нові мудрі поради про терпіння й обережність у виборі слів.
А Рада… Олексія вражало, як майже завжди спокійно й ласкаво вона могла бути поруч, наповнюючи прозорою ніжністю простір.
Він розповідав їй подумки міркування й надії свої…
Рада, навіть не будучи поруч тілом, продовжувала допомагати в подальшому освоєнні медитацій Злиття з Богом.
Олексій учився якомога довше залишатися в тих станах, коли душа, розкрита, розчахнути для Бога, сприймала Божу Волю. Вчився він, щоб Божа Любов легко протікала крізь тлінне тіло — щоб наповнювався мислительний процес Божим Промислом.
Жити в єднанні розуму з Богом — це раніше здавалося Олексієві великим дивом, коли йому про такий стан душі старець Миколай пояснював. А отепер… — можливо це! Нехай іще не весь час він може так жити, проте вже — може!
А ще до нього тепер часто заходили Тихін і Дуняша.
Задивившись на роботу Олексія, вони попросили його навчити їх грамоті.
Олексій учив — і бачив, як захоплене бажання пізнавати — швидко преображує дітей.
Невдовзі його роботу було завершено.
Випав сніг, підморозило… Пора було в путь.
* * *
Спочатку Олексій їхав з попутними обозами, що везли залізо, мідь, сіль. Були також в обозах і гармати, і рушниці… Війна, що тривала, вимагала дедалі більше зброї, і нові промисли на Уралі тепер множилися, міцніли, розросталися.
Безкраї простори, густі ліси, зубожілі села, брудні повітові містечка, маленькі церковки, багаті монастирі…
Поступово заїжджі двори ставали дедалі більш людними.
Олексій тепер вже їхав з ямською поштою, що було набагато швидше.
Гроші в Олексія на дорогу були. Про це подбав старійшина Благослав. Він наполіг і виділив Олексієві грошей з общинних. В цьому старійшина був як завжди розумний і практичний; відмов Олексія він слухати не став.
* * *
Олексій згадував, ніби підбиваючи підсумок прожитому, як все змінилося в його житті за час, що минув відтоді, як його було вигнано з Москви.
Згадав він і те, як в юності своїй вже мріяв, що зуміє здійснити те, на що зараз наважився. Посміхався він тепер думкам того колишнього юного мрійника…
Розмірковував Олексій і про те, як потрапити на прийом до царя Петра, як з ним поговорити. Він намагався згадати яких-небудь впливових родичів чи знайомих покійного батька. Але це не уявлялося перспективним: навряд чи хто-небудь з них його навіть впізнає, не те що погодиться відрекомендувати його государеві.
Подейкували, що цар простий у спілкуванні, може й із теслею чи ковалем без чинів розмову провадити. Втім, може бути й запальний, гнівний.
Треба буде довідатися, де він буває в новому місті, що будується, — так, щоб безпосередньо до нього звернутися. Там це має бути простіше, ніж в Москві…
Після дум таких, Олексій знову впевнено занурювався в Божественне Світло — і приходило спокійне знання, що все — в Божих Руках! Олексій тоді — разом з Богом — обіймав сердечною любов’ю безмежжя! Ніби весь простір — від далекої Сибірської тайги, де нині були Рада й усі общинники, і до нової північної столиці Росії — вміщався тепер в духовне серце, з’єднане з Любов’ю і Спокоєм Божественних Глибин.
* * *
Починалася сильна заметіль.
Візник вирішив перечекати негоду на заїжджому дворі.
Він пішов розпрягати коней.
Олексій обтрусив сніг, попрямував до дому, увійшов. Хотів запитати господаря щодо кімнати на цю ніч…
Втім, схоже було, що тому зараз не до нового пожильця…
Багато вбраний, міцної статури чоловік в сюртуку нового європейського зразка, але весь розхристаний, без перуки, що пасувала б такому вбранню, тряс господаря, котрий слабко намагався опиратися.
— Що хочеш роби — а лікаря знайди! Де хочеш! Негайно пошли!
— Ваша милість, Ларивоне Гавриловичу! Де ж я візьму лікаря? Заметіль, хуртовина! Який лікар поїде?! Та тут в околиці і немає лікарів! У місті лише!... Тут раніше бабка одна лікарювала, та померла вона минулого року! Лиш цирюльник тутешній зуби вириває… Втім, як дочку Вашої милості лікувати, він навряд чи розуміє: не освічений він!...
— Якщо вона помре… Роби! Ну роби що-небудь! Знайди лікаря! Врятуєш її — озолочу, помре — і тобі світ білий не милий буде!
— Та що ж я можу?
— Накажи запрягати, посилай лікаря шукати!
… Він з силою востаннє струсонув господаря заїжджого двору й відпустив. Той ледве втримався на ногах. Не знаючи, що далі робити, він налякано озирався.
Заможний пожилець сів, обхопив голову руками й застогнав. На його очі наринули сльози.
Цієї миті з кімнати напроти вибіг хлопчик років восьми, теж в багатому новомодному вбранні, і вимовив у відчаї:
— Тату, тату, Даринці геть погано, помирає! Тату, я боюся!...
… Хлопчик підійшов до батька і зупинився в нерішучості.
Олексій відчув, що може втрутитися і спробувати допомогти.
Він торкнув Ларіона Гавриловича за плече:
— Я маю з собою трави цілющі, і я іноді допомагав людям, коли траплялися недуги, не тільки молитвами. Якщо дозволите, то я огляну хвору, можливо, щось зумію зробити для неї …
— Так, так! Зараз же! Благаю, врятуйте її!
… Олексій увійшов до кімнати, де на постелі металася в гарячці й стогнала білява дівчинка років десяти або трохи старше…
Олексієві досить легко вдалося впоратися із хворобою дівчинки. Світло й Сила Божа впевнено текли крізь руки його тіла, очищуючи й повертаючи здоров’я.
Загроза для життя минула, гарячка спала, зцілена дівчинка заснула спокійним сном.
Тепер зусилля Олексія були спрямовані на те, щоб усе, що сталося, не здавалося надзвичайним дивом. Він напував відхворілу настоянками з трав, зібраних Радою, говорив про важливе простими словами, допомагаючи душі пройти те очищення, котре було необхідне…
Невдовзі дівчинка була повністю здорова.
— Сам Бог Вас послав!... От же!
Попросилися діти наш дім новий в Санкт-Петербурзі подивитися! Узяв їх з собою!... Якби не Ви!... Тепер вже з нами поїдете, не прийму відмови! — дякував граф Ларіон Гаврилович.
… Олексій погодився їхати з графом і його дітьми.
Критий візок зі зручними сидіннями, оббитий всередині оксамитом, хороші коні… Все складалося ніби саме собою, полегшуючи шлях до столиці.
Граф дорогою розпитував Олексія:
— Ви, отець Олексій, прихідським священиком були? А до столиці в якій справі прямуєте?
— Ні, приходу в мене не було, монахом у скиту жив, у старця вчився, схиму збирався прийняти.
Розмірковував багато про що. Ось – книгу написав про устрій духовного життя в країні. Хотів би тепер государеві, Петрові Олексієвичу, доповідати про цей задум, щоб реформи благі здійснити можна було.
… Граф запропонував свою допомогу для того, щоб відрекомендувати Олексія цареві Петру.
Він багато розповідав Олексієві про звичаї при дворі, про нововведення Петра, про потужне протистояння його реформам багатьох бояр і служителів церкви.
Дорогою Олексій говорив і з дітьми графа.
Кмітливий хлопчик, ніжна й ласкава дівчинка — були для Олексія досить цікавими попутниками.
Все це навело на роздуми про те, наскільки важливо саме дітей виховувати правильно.
Після приїзду до столиці, граф гостинно запропонував розташуватися в його домі. Він обіцяв невдовзі влаштувати так, щоб государ прийняв і вислухав Олексія.
Олексієві відвели кімнату.
Він знову занурився в роботу над рукописом, доповнюючи свою працю розділом, присвяченим навчанню дітей різних верств. Натхненно писав він про те, яку користь принесе правильне виховання і яко́го розквіту досягне країна, коли її діти виростуть, отримавши хорошу освіту й укріплять в душах моральні принципи.
Книга в PDF