Розділ другий:
Про розпізнання, про силу душі і спокуси гордині
Тепер Олексій мав багато можливостей для бесід із Благославом. Часто він порушував і тему можливості перетворення релігійного життя країни.
Для Олексія це були не просто розмови, а спроба зрозуміти, як все це можна було б звершити в реальності, із врахуванням тих знань, що він здобував нині.
Благослав розмов не уникав, навпаки, розповідав те, що знав сам про минуле в історії країни. А бувало — він висловлював свою думку і про нинішній стан справ на Русі.
Дивлячись на Олексія, він нерідко ніби впізнавав сина свого Радомира. Їх ріднило прагнення діяльно заміщувати темряву духовного невігластва — світлом істинних знань про Бога, розповідати людям про суть добра і зла, про те, як будується — на цій основі — доля кожної людини.
Іноді, коли Благослав прагнув «спустити мрійника на землю», він бачив, що, навпаки, ще сильніше зміцнювалася в Олексієві впевненість, що можна подолати, здавалося б, нездоланні перешкоди.
Відмова від спроби вплинути на те, що відбувається в країні, бачилася Олексієві неправильною:
— Значить, так — роками — і жити? І не робити нічого для допомоги людям: для припинення того жаху, тієї жорстокості, що багато творять нині буцімто від імені Бога?
— Як же тобі надало, Лексію, в чернече життя увійти, якщо ти мирським порядком і благом людським так переймаєшся? Походження ти — шляхетного, став би радником царським…
— Але ж не про мирський добробут я говорю, — посміхнувся Олексій, — а про духовний закон — праведний і для мирян, і для людей, що обітниці церковні на себе прийняли й Господеві служити хочуть! Без цього — жодного миру і благоденства не може настати в державі! Адже без істинного духовного знання — життя мирське до того позбавлене сенсу! І порядок справжній у церковному житті за таких умов — неможливий!
— Виходить, ти хочеш додати ще одну нову віру до тих, що вже є? Гадаєш, що приймуть її всі люди, якщо добре придумаєш?
Проте — не буває так! Адже все навиворіт повивертають — і лиш нова війна з «єресями» розпочнеться!...
Ось — башкири бунтують нині… Вони — Єдиного Бога — Аллахом іменують, але й донині на шаманів своїх та «богів колишніх» уповають!
А скільки ще різних народностей в країні живе, і кожна — свою віру сповідує! Здогадуєшся?
Ти їм усім — теж нову віру запропонуєш? Гадаєш, що всі захочуть по-твоєму вірити?
І розкол у православній церкві, гадаєш, зумієш подолати лиш однією своєю книжкою?...
— Не знаю ще, як чинити слід …
Однією вірою всіх об’єднати не вийде, вірно говориш: тільки насильство нове вийде!...
Проте, можна ж видати такий закон, щоб люди знали, що Єдиний Бог — за всіма віруваннями перебуває! І — щоб переслідування та вбивства через віру не чинилися!
Кажуть, що молодий государ нині нові порядки в усьому запровадити ладен. Круто почав змінювати він життя в країні! Може, і в справах духовних корисне він зробити зможе?
— Авжеж, чимало чув!... Велів він боярам бороди голити, вбрання як у латинян носити — і чоловікам, і жінкам… Сенсу великого, однак, в цьому не бачу!...
А ще кораблі звелів він будувати, війну провадить, щоб усьому світові велич і силу держави явити… Втім, чи добре вийде, якщо могутності країни всі сусідні держави боятимуться?... Не думаю, що це — благо!
— Ось тому й потрібно реформи життя духовного запропонувати! Розповісти йому і про те слід, що ганебно для великої держави рабство кріпосне, що людей, як худобу дозволяє продавати!
— От вигадав! Хто ж тебе слухати стане?! Вб’ють — і по всьому!...
Та й сили в тебе ще немає тієї, щоб країнами керувати й правителям наказувати, як правильно справи державні провадити!
— А що, буває така сила?
— Буває… Та тільки рідко, коли на благо використовують її…
Добре, як вберігає Бог людину від могутності, котрої ще несила усвідомити й витримати тій людині!
Якщо розсудити, то кожному ж Бог силу для життя і справ добрих дає — і це благо! А якщо понад розуміння людини сила її — то біди з того можуть бути великі: і з самою людиною, і для інших від неї!
Ось — розповім тобі трохи, а ти — далі сам думай!
Були часи дуже давні, коли волхвам, силою та вміннями не обділеним, довелося вирішувати: як чинити, щоб знання не згубилися в пітьмі невідання…
Розповідав я тобі вже раніше, що декотрі з них, мудрі, — в ліси пішли, потайки жити почали, з покоління в покоління ті знання передавали достойним праведним продовжникам і хранителям…
Втім, були й ті, хто для багатьох людей вирішили хоча б частки тих знань та вмінь донести. Вірування нових правителів вони приймали «для годиться», уривки від знань вони в нові обряди й правила вплітати намагалися…
Велику силу душ мали декотрі з них… А де сила — там спокус безліч з’являється в тому, як ту силу використовувати.
Хитрі спокуси для гордині людської! Небезпек існує багато, від котрих чистоту сприйняття Божественного втратити дуже легко можна!
От, наприклад, тільки «для годиться» віру іншу декотрі з них прийняли — ніби заради збереження життів людських і знань цінних… А брехня — в життя їхнє увійшла!... І, чим далі, тим сильніше та брехня непомітно поневолювала душі такі: тут вони правду підімнуть — ніби як задля блага людського, тут — ще домислять до правди вигадки трішки…
Дехто заради того — і взагалі нечесний став…
А виправдовували вони це тим, що роблять вони це заради блага людям і рятують життя багатьох…
Інші з них багатствами земними спокусилися…
А дехто впливу в новому устрої релігійному домігся…
Хтось — перемогу в битві для «свого» народу над «чужим» народом здобути захотів…
Буває, що легко душі, наділені силою великою, досягають бажаного… А результат цього — часто сумний… Нечистий розум людини викривлює розуміння Істини!
Навіть Одкровення, що сприймаються від Бога, — нечистий розум може почати на користь собі підробляти, навіть «приписувати Богові» власну думку…
Зазвичай людина, засліплена гордістю й марнославством, цього не помічає за собою. Непомітно так — неправда з істиною сплутуються!... А людина, що має душу велику і сильну, і взагалі рідко, коли в собі сумнівається! Занадто впевнена вона стає у «правоті» власній!
Отак і виходить лідер між людьми, що сам взагалі не сумнівається, що Бог саме через нього діє… І він усіх в тому переконує…
Від самості такої й гордості, що зросли надзвичайно, до падіння в грубість, ненависть, самодурство — дуже недалеко буває!...
Магія біла від магії чорної — яку відмінність має? Як гадаєш? Цілі благі — у магії білої, а в чорної — ніби як, лихі? А хто тут межу проведе? Вникаєш?
— А як же розібратися? Як не помилитися? Не торкатися взагалі знань про Силу Божественну? Не використовувати це знання?
В православ’ї це спокусою чи «звабою» називають, тобто, звабленням підступами диявола… І бояться всі страхом великим таких спокус! Загибеллю для душі це вважають — з вічним горінням у пеклі в покарання!
Навіть думку допустити, що Бога можна чути й бачити, — священики нині бояться… Якщо хтось розвинув у собі таку здатність бачити й чути — отже, вона — «від нечистого»!...
Але ж Ісус — явив Силу Божу! І чудеса Він творив, щоб повірили Йому! І явно було людям, що від Бога — Сила Його!
—Так, така була Місія Ісуса… Втім, адже і Його не всі тоді визнали. Багато хто сумнівались: чи від Бога Він?
Та от дивися: Ісус мав Силу — щоб смерті хресної уникнути, щоб покарати перед лицем усього народу катів… Як гадаєш: чому Він так не вчинив?
— Задля здійснення пророцтв… І заради того, щоб силу любові й віри показати людям…
А ще — Він явив людям велич прощення тим, хто гнали Його і вбивали Його тіло.
Та й чуда Воскресіння — без смерті тіла Його — не було б явлено!
— Так, вірно! Багато людям Ісус явив — і Любов, і Смирення, і Силу!
Та що нині з Ученням Його коїться по всій Землі?!
Є ще багато, що тобі, Олексію, тільки належить пізнати в єднанні душею з Богом! Не поспішай! А потім — і Мудрість, і Сила пребудуть!
Адже не твоя Сила ця! Вона — Божа!
І не просто це: жити, коли всі люди довкіл — ніби діти тобі!
От для мене — лиш общинники наші — як рідні! А решту людей — тільки лиш вчуся любити Божою Любов’ю. А ти — он як замахнувся: «православний священик всієї Русі»!... Жартую, звісно! Та скільки відповідальності така любов накладає — тобі ще тільки належить зрозуміти!
Ти нині вчися зважувати кожен свій крок, кожне слово, кожну дію! Ти й тепер вже став душею не малою! І кожна твоя думка, емоція, кожне рішення й дія — не просто ледь залишають слід у просторі Світобудови та зникають опісля. Ти вже можеш значимо впливати на багато пов’язаних в певний ланцюжок подій і доль… Прийми відповідальність за все це! Дій так, щоб за кожне твоє слово і вчинок ти був би готовий віддати життя! І щоб не було соромно за них — ані перед людьми, ані перед Богом!
Book in PDF