Розділ восьмий:
Розставання
Одного разу Благослав сказав Олексієві:
— Йти звідси нам слід! Незатишно довкіл! Небезпеку відчувати став! Далі за гори Уральські, до Сибіру йти потрібно! Там спокійніше буде, легше сховатися…
Минулого року ще — я послав трьох наших людей місця ті подивитися. Гарні вони знайшли місця, потаємні. Зиму тут перечекаємо, а весною й підемо…
* * *
Невдовзі після цієї розмови Олексій побував у повітовому містечку. Купив він папери для рукопису свого, купив і те нечисленне, що общинники для потреб своїх просили прихопити. Приніс він і новини тривожні:
До їхніх місць рухаються з півдня кілька військових загонів. Завершивши придушення чергових башкирських заворушень, тепер вони мають супроводжувати воєводу і піддячих, котрі будуть відшукувати й проводити перепис «розкольників» по всій окрузі. Є такий припис: провести перепис усіх старовірів для того, щоб обкласти їх подвійним податком… Наказ попередній, так звані «12 статей царівни Софії» про те, як карати «розкольників», —відмінили. Натомість нові накази прописано, начебто, м’якші. Проте, всім, хто не підкоряться, — смерть та інші покарання. А як все це насправді здійснюватиметься, це незрозуміло поки що…
Ще кажуть, що шукатимуть саме тут общину якусь. Донос написано, що в цих місцях сховалися «єретики». Це місце якийсь чоловік вказав. Чув він, ніби община тут стоїть. Він з чоловіком і жінкою з тієї общини розмову мав. І чоловік той намовляв його до «єресі»…
… Все це розповів Олексій Благославу.
— Отаке дізнався… Подробиць мені, звісно, не повідомляли.
… Благослав сказав із болем в голосі:
— Оцю от небезпеку — давно вже відчуваю!...
Іти нам потрібно вже, не дожидаючи весни!
Зараз зберемо раду, розкажеш усім те, що знаєш!
… На раді общини Олексій запропонував:
— Якщо будинки наші общинні навіть порожніми знайдуть, то шукати й переслідувати стануть. Я гадаю, що покажу їм те місце, де общину старовірів кілька років тому спалено було. Мені повірять. Можливо, тоді омине біда?
Благослав похитав головою:
— Все одно іти треба!... Краще — зараз! Тобі можуть і не повірити…
… На раді общини усіма було ухвалено рішення йти…
Опісля Благослав запитав Олексія:
— Підеш нині з нами?
— Гадаю, що мені потрібно спробувати зупинити тих, хто общину нашу шукають… Постараюся відвести небезпеку: щоб за вами слідом не пішли. В мене така можливість буде. А опісля — вас дожену…
… Він помовчав трохи, потім вимовив:
— Втім, можливо, — і зовсім опісля…
Зупинити це безумство ненависті до вір інших потрібно! Якщо зраз не наважуся, то потім все життя шкодуватиму!
Скоро книгу допишу! Небагато залишилося вже! Піду до столиці нової, з царем добиватимусь зустрічі! Скажу, що мислю про духовні реформи, котрі необхідні! Рукопис йому віддам!...
А там — як складеться, як Бог управить…
Якщо живий буду, то обов’язково знайду вас! Рада вже навчила, як можна будь-яке місце на Землі відшукати, де люди кохані знаходяться…
Благословиш це?
… Благослав мовчав… Довго мовчав… Слухав Бога…
Заговорив потім дуже повільно і тихо, втім слова звучали якось особливо, ніби його слухали багато Найвищих Душ у Світобудові:
— Я б сам сказав тобі: «Ні, іди з нами!... Нічого ти в світі цім не поправиш! Тільки сам загинеш і Раду нещасливою зробиш!...».
Та не моя воля має бути нині, не мені це вирішувати!
Шансів, що тобі вдасться змінити хід історії держави Російської, — дуже небагато. Та вони є…
Бувають такі ключові моменти, коли справи й рішення окремих людей можуть скеровувати події в новому напрямку на століття…
Це — як роздоріжжя на шляхах країн, навіть цілих цивілізацій…
В такі моменти від вибору і вчинків конкретних людей — дуже багато що залежить!
Бог зазвичай не приймає за людей рішення. Тому народи отримують те правління, котрого вони достойні.
Та іноді Божественні Посланці трішки змінюють хід історії Землі…
Ти — не Месія: не все ще засвоїти зумів з того, чому ми тебе навчити змогли.
І все ж, від тебе і від того, що ти хочеш спробувати здійснити, може змінитися багато чого в цій країні. І я — не маю права тебе відмовляти…
Вирішувати — тобі!
Те, що повинні зробити я і Рада, це не примушувати тебе до того чи іншого рішення, а дозволити тобі реалізувати твій вибір — як серце підкаже, як сам Бога зрозумієш!
Сподіваюся, що повернешся до нас, до Ради… Втім, ілюзій не будуватиму.
Але чекати — буду! Всі ми будемо чекати й старатися допомагати тобі тією мірою, як це тільки можливо робити на відстані душами.
Якщо є можливість змінити умови життя, в яких будуть народжуватися і виховуватися нові покоління людей, що приходять на Землю, — це варто спробувати втілити!
Тільки пам’ятай і про те, що кожен з нас тут, звершуючи звичайні труди земні чи навіть подвиги особливі, — повинен, перш за все, стати сам Божественною Душею! Скільки не говори про це іншим, скільки книг не прочитай, скільки рукописів не напиши — підсумок цього життя зважується в Світі Божому так: «Увійшов — чи ще не увійшов?». Якщо досягнув — то здійснив Головний Подвиг життя тут на Землі! Не забувай і ти про це, прагнучи допомогти всім людям!
* * *
Опісля Олексій говорив з Радою:
— Кохана моя! Думав я, що в мене ще є час бути поруч з тобою, час вчитися, ставати сильніше, мудріше…
Не знав, що все так швидко закінчиться!...
Чи пробачиш ти мені? Чи відпустиш? Не можу я вчинити інакше!
… Рада мовчки дивилася на Олексія. Її любов була більше, ніж печаль від розлуки тілами… Її любов була настільки сильна, що давала коханому свободу…
* * *
Община йшла за Уральські гори, до Сибіру…
Благослав був спокійний і впевнено вів людей.
Під час ночівлі Рада сіла поряд біля багаття, пригорнулася до діда, промовила тихенько:
— У мене буде дитя, син. Знаю, що син… Син — мій і Олексія…
Я не сказала йому…
Йому було б дуже важко впоратися з вибором, якби він знав про це…
Дідусю, ти ж умієш бачити майбутнє! Скажи: він — повернеться?
— Не можна про це дізнатися нині… Все залежатиме від того, як багато людей це майбутнє зараз сотворюють…
Ось — і ти внесла свою частку: ти відпустила його — найближчу людину!...
— А якщо — на смерть відпустила?
— Може і так статися… І ти, і я — це знаємо… Знаємо й те, що без тіл — життя триває у Світлі Любові Божественного Буття…
Знаємо й те, як тяжко буває іноді жити далеко від коханих людей, хоч і можемо нині вже входити у світ Божественний…
Такі випробування даються нам не як покарання, а щоб зробити ще сильніше, мудріше…
В чому сенс життя для нас зараз? І як підбити підсумок? Чи зуміли ми, залишаючи цей світ, стати Частинками Світу Божественної Любові?
Щоб стати Одне з Богом — потрібно навчитися любити так, як любить Бог! Любити — разом з Ним, з Нього!
Потрібно перерости любов малу — і стати Любов’ю Великою! Потрібно дійти — і стати Божественним Сонцем, промені Котрого світять світу цьому, а Серце злите з Першопочатковим!
І допомога тим, хто йдуть слідом, — має литися, як світло від Сонця, кожної миті життя такого — і поки ми в тілах, і після, коли вже без тіл.
А приймають цю допомогу ті, хто відвернулися від мороку — й устрімилися поглядом душ до Бога. Вони тоді починають бачити Світло й поступово устрімляються до Творця: кожен і кожна — усією душею, усім життям своїм!
Книга в PDF