Розділ третій:
Зцілення Родіона
Невдовзі Олексія прийняли до общини за спільною згодою всіх.
Він тепер старався допомагати — чим міг — кожному зі своїх нових набутих братів та сестер.
Одного разу сильно занедужав один чоловік на ім’я Родіон, що жив в общині. Він прийшов в общину всього три роки тому.
В минулому він був старовіром-«розкольником», зумів утекти від своїх катів. Його, помираючого від виснаження й ран, знайшли общинники, що здійснювали обхід околиці.
Тоді його врятували від смерті, але зцілили лише частково. Родіонові дозволили залишитися жити в общині, тому що йти йому було нікуди. Втім, общинником він ще так і не став по-справжньому. А здоров’я його було сильно зіпсоване й не відновлювалося.
Олексій вирішив спробувати допомогти йому.
Це була не перша його спроба лікування інших людей.
Вже раніше, поки він проводив частину часу в своєму скиту й бував іноді серед людей, що жили в селі, він пробував застосовувати ті нові вміння з цілительства, котрим до того часу вже навчила його Рада.
Хоч це був невеликий досвід, але він був успішним і надихав Олексія.
Отже, Олексій вирішив спробувати допомогти. Він бачив у Родіоні страждання і душевні, й тілесні. Повз таке — Олексій не міг проходити байдуже!
Того дня Родіонові було особливо погано. Він сидів на камені біля струмка, збираючись із силами, щоб піднятися.
Олексій доніс йому до дому воду… Зайшов всередину, Родіон застогнав, він допоміг йому лягти.
Запитав його: чи може ще чим-небудь бути корисний?
І стільки печалі й болю виявилося у погляді Родіона, що Олексій сів поруч на краю постелі й став слухати сповнені гіркоти слова:
— Та чим же мені допомогти можна?... Видно, вже недовго мені на цім світі жити лишилося! Тіло після тортур зцілити вже не вдасться… Відмучуся скоро…
Не дає мені Бог щасливого життя в цій общині, хоч і мріяв, сподівався, що нове життя разом із новою вірою прийму, Бога бачити й розуміти навчуся…
Може, грішний я в тому, що колишню віру свою залишив?... Як гадаєш?
Тебе от сумніви не мучать, що, можливо, й ти помилився, що даремно відкинув віру, в якій охрещений був?
— Але ж не відрікався я від віри своєї! Адже вірив в Ісуса — і нині вірую! Та тільки тепер не просто вірую, а бачу Його, чую, великим Мудрості й Любові в Нього вчитися стараюся! Поради, як жити, як чинити — в Нього Самого спитати тепер іноді можу… Хіба ж це відречення? Навпаки, до віри колишньої моєї багато знань тепер додалися і віру мою укріпили! Розуміння моє розширилося!
— І що, взагалі не буває в тобі сумнівів?
— Звісно, бувають… Тільки я не у вірі своїй сумніваюся, а лише в правильності свого розуміння засумніватися можу. Або — в тому, чи правильно знання засвоїв, застосував… Такі сумніви — потрібні, щоб менше помилок робити!
— А в мене от — немає в душі спокою! Іноді дружину свою згадую, діточок загиблих… Поліна моя — віру мою старообрядну прийняти при заміжжі наважилася… Діти, що в нас народилися, — «незаконнонародженими» названі виявилися… Отак я «звідником до єресі» став…, от за це і її, й діточок вбито було! І вбивць їхніх — до сих пір згадую!... Та й «своїм», котрі мене — зі страху за життя свої й сім’ї власні — видали на судилище «як підбурювача до бунту», — теж пробачити не можу!... Адже про «бунт» — і думок навіть не було!
Головою розумію, що їм усім пробачити слід… Пробачити, забути!... А не виходить!...
Може, краще було б мені тоді теж смерть прийняти? Навіщо нині мені життя моє таке?!
— І часто ти думки такі маєш, Родіоне?
— Часто… Як думкам таким не бути? Тут всі в общині — здорові та щасливі… А я — ніби як з милості тут живу… Чужий я тут! Хоча всі тутешні мене з добротою прийняли, допомогти стараються…
— А чи не думав ти, що причина — в тобі самому?
— Так я про це тобі й говорю…
— Та не так говориш, не вірно ти мислиш!...
Рада мене вчила, як треба правильно думки й емоції направляти, коли тіло власне чи іншого зцілити хочеш. Або — коли нове життя своє плануєш та вибудовуєш.
Зрозумій: заради свого наближення до Бога й служіння Йому — варто жити, якщо Бог життя тілу твоєму поки що продовжує!
Ось ти — чи можеш таке уявити, щоб Рада все життя своє, щодня, вбивць батька свого ненавиділа, щодня про них згадувала б?
Батько її нині поруч з нею часто буває, хоча й без тіла. Йому в цьому — щастя! І їй — теж! Від любові, що між ними, — завжди радість! А не печаль!
— … А я не вмію бачити своїх близьких, лиш побиватися за ними можу… Й Ісуса бачити не можу… І тіло своє зцілити — не виходить… Хоч і Рада твоя вчила мене тому, й інші вчили…
— От про це я тобі й намагаюся сказати!
Адже і я раніше, коли зцілити когось хотів, молитви промовляв, а в самій глибині душі не вірив, що таке здійсниться…
А Рада мене вчила, що тіло власне чи того, кого зцілюєш, треба повністю здоровим побачити й відчути таким, наскільки це вдасться. А потім треба силу себе-душі й Силу Божу поєднати, і в тіло направити, щоб зцілення — реальністю стало!
При цьому віра, знання, сила душі й Промисел Божий — в єдине мають з’єднатися! Тільки тоді й відбувається преображення, зцілення! Якщо ж у розумі твоєму думки про неможливість цього залишаються, про марність твоїх старань, — то встають вони, мов стіна кам’яна на шляху. Як же ти тіло зцілити хочеш, якщо сам часто думки маєш про те, що не може це вдатися, що краще б тобі померти? Ти ж лише на час короткий намагаєшся іноді Світлом цілющим тіло наповнювати, щоб від немочі й страждань себе позбавити…
— А як інакше? Мені себе вже здоровим і не уявити навіть… Он вони тут всі вміють зцілювати, а мене до кінця вилікувати не змогли… Де вже мені самому?
— Хочеш, я спробую? Просто зараз!
— Ти моє тіло, що понівечене тортурами було, нараз від болю й немочі хочеш позбавити? Он навіть старійшина Благослав не зумів, а ти — зумієш?
— Бог Великою Силою наділяє людину, що служити Йому готова! Якщо приймеш нині без сумнівів поміч Бога — будеш здоровий! Якщо — на те буде Його Воля.
… Від Олексія сходила ясна впевненість і якась особлива сяюча радість. Тому Родіон — із подивом і трепетом — погодився.
* * *
У Олексія — вийшло!
Певної миті йому здалося, що не вистачає сил, що ослаб Потік Божественної Могутності… Та Олексій вклав усю свою віру, всю свою любов, неначе змітаючи перешкоди до зцілення…
Це було диво й для самого Олексія, і для зціленого…
... Олексій вийшов із дому Родіона, похитуючись від утоми, що навалилася раптом … Він ледь дійшов до своєї хати.
Рада, побачивши його, стривожено запитала:
— У тебе все добре? Що з тобою сталося?
… Олексій хотів відповісти, що все добре, але раптом в очах потемніло і він втратив свідомість.
… Отямився він у постелі.
Рада сиділа поруч і її ласкаві пальці торкалися обличчя Олексія.
— Ну як же тебе понесло?!... Гадаєш, що тут, в общині, всі — такі байдужі? Або що зцілювати ніхто, крім тебе, не вміє?
Мовчи, лежи тихо! Бачу, що так ти не думав!...
В кожної хвороби — причина є. Для кожного зцілення — свій строк настати має…
Ти хоча б розумієш, що ти на себе, на своє тіло, нараз прийняв усе те, що Родіонові перетерпіти для розуміння й одужання повного варто було б?
— Ти сама мене тільки тепер не лікуй! Я — впораюся… Раз сам винний — отже, й відповідати мені…
Від слів Олексія у Ради навіть сльози виступили…
Вона обійняла його, пригорнулася ніжно, цілуючи…
— Не бійся за мене, мій милий, коханий мій! Пробач, що насварила! Дуже злякалась я за тебе!
Зараз навчу, як тобі треба буде лікуватися й допоможу зовсім трішки… А за мене ти не хвилюйся: мені це зовсім не зашкодить!
Пам’ятаєш, як я тобі Атмічну Силу показувала, що сприймається, ніби в колодязі глибокому, сповненому сяючої білизни? І показувала я тоді тобі, як Світло це пробудити та впустити в тіло можна.
Тоді я пояснювала, як допомагає Сила ця Атмічна в медитаціях Злиття з Богом — бо Вона є Запас, Котрий в людині накопичується саме задля освоєння життя в Божественному світі.
Ця Божественна Сила може бути використана і для зцілення: і для власного зцілення, і для зцілення інших. Ось — дивися: я зараз ледь-ледь допомагаю тобі пробудити Її і впустити у тіло.
… Олексій бачив душею все, що відбувалося, і усвідомлював усе дуже ясно.
Блаженний стан розчинення в Прозорості… Потім — сильним Потоком почало підніматися Світло Сяюче з того Вмістилища особливого…
Ніби крізь товщу прозорого сяйва — чув Олексій голос Ради:
— Ти зараз наповни цим плинним Світлом кожен куточок у тілі, включно з руками й ногами. І обов’язково все в голові цим Потоком промий, щоб крізь тіло — як крізь порожню оболонку — це Світло проливалося б, і за головою виливалося.
Ти зараз душею мислиш, і тому розуміння Божественне багато про що до тебе приходити може. Ти — просто дозволяй усьому цьому відбуватися…
Відчуй, як Бог тебе любить! Дозволь відбутися цілковитому розчиненню й злиттю всього, раніше окремого від Бога в тобі-душі, — і Божественного Світла…
Якщо раптом щось буде потрібно — то я тут поряд, ти поклич…
* * *
Наступного дня Благослав зайшов провідати Олексія, що видужував. Той спробував підвестися назустріч гостеві.
Благослав зупинив:
— Лежи поки що! Сили тобі відновити потрібно!...
— Та я майже здоровий вже!... Он Рада — відварами цілющими поїть, та як за дитям малим ходить!
— От і чудово!
… Благослав мимохіть посміхнувся ласкаво, потім спробував надати собі суворого вигляду, ніби намагаючись приховати посмішку в білосніжних вусах і бороді. Проте грізний вид у нього цього дня не виходив, хоч він і прийшов ніби як врозумляти Олексія, щоб він акуратніше сили свої витрачав при зціленні людей.
Благослава переповнювала якась особлива трепетна ніжність до цієї людини, що — за Волею Бога — так дивовижно увійшла і в його життя, і в життя усієї общини.
Опісля Благослав подивився на Олексія по-особливому: не очима тіла, а ясновидінням перевіряючи стан енергій в тілі:
— Так, добре вже все, — підсумував він.
… Помовчавши, він додав:
— Налякав ти Раду!... Та й мене, слід сказати, здивував!
Зрозумій ти, Олексію, що не можна зцілювати людей, не спитавши Бога, без розбору їхніх доль! Ти ж вже про це чув не раз, розумів наче, коли слухав! А сам — що зробив?!
Те, що на себе біль візьмеш, — це ще півбіди… А друга половинка — душі тій нашкодити можна, якщо зробити це без необхідного преображення душі!
Не можна без благословення Божого втручатися в долі людей! А вже коли береш на себе цю роботу, то разом із Богом, з розумінням і відповідальністю великою її слід виконувати, а не в пориві бажання допомогти стражденному будь-якою ціною!
Адже ду́ші, що в тілах живуть, дуже відрізняються! Одні ще й мислити, і розуміти тільки починають вчитися, інші — і зовсім нерозумні й навіть найпростіше знання їм не під силу ще, та й не потрібне навіть! І є лиш небагато душ, котрі силу й мудрість вже накопичили.
— Значить, не на користь Родіонові все це було?
— Ні: на користь! Ти й тіло, і душу зцілити зумів! На благо — все навколо тебе Бог перетворює, дива, що преображають, здійснює через тебе! Оцьому я й дивуюся нині! Та тільки не думай, що й завжди надалі так буде, якщо мудрості в тобі не додасться через події оці!
А з Родіоном – все добре! Він тут про тебе вже запитував не раз: переймається, що через нього ти хворієш!...
Так… Сила в тобі — вже чимала!... І допомагає тобі Бог так, як не кожному доводилося зазнати!
А хвороби — не даремно ж даються людині! При чому не завжди це — як покарання!
От і ти нині багато про що, сподіваюся, зрозумів.
Часто люди, що великими цілителями ставали, приходили до цього через хвороби власного тіла, від яких спасіння шукали. А ще іноді — саме через хвороби — Бог пояснює людині те, що нині усвідомити їй належить і можливо.
Часом буває, що задля того, щоб людині допомогти, треба минулі життя душі побачити, зрозуміти: чому так доля складається?
— Мені Рада розповідала про те, що душі багато разів у тілах втілюються й не одне життя земне проживають. Тільки я поки зовсім не вмію таке бачити…
І чому ж у Біблії, в Євангеліях про це не йдеться? Чому?
— В різних земних релігіях зазвичай присутнє лише часткове відображення Істини. В одних— про переродження душ в нові тіла згадують, в інших — про Божественну Свідомість є деякі вірні слова, втім, про інше важливе не йдеться. Зазвичай є в конкретних релігіях те, що люди привнесли самі — в обрядах та віруваннях зі свого власного розуміння, а часто — з корисливості. Є й те, що жерці прибрали з книг релігійних — на власний розсуд: як незрозуміле чи некорисне для встановлення культу.
— А чому люди не пам’ятають, що жили на Землі й раніше? Адже легше було б покаятися, зцілитися — якщо знати, в чому був грішний раніше…
— Тільки дорослій і мудрій вже душі під силу таке розуміння й покаяння!
Люди можуть згадати свої минулі життя лиш тоді, коли стають готові до такого роду спогадів. Коли що-небудь з цієї пам’яті необхідне душі — то Бог може показати фрагменти з тих земних життів.
Проте діти чи молоді й слабкі ще душі — не в змозі винести таке знання!
Уяви, яким би жахіттям стало життя для людини не особливо сильної душею, що устрімилася до благого, та згадала б раптом, що в минулому житті чинила тяжкі злочини… Таке — не винести ще не зміцнілій в добрі душі! Такі спогади можуть ушкодити розум! А Богом усе в Світобудові влаштовано мудро й на благо…
Труднощі в долі будь-якої душі часто є розплатою за скоєне в минулому зло. Вони можуть бути проявлені, наприклад, в хворобах тіла аж від моменту народження…
А пам’ять про великі досягнення в минулих життях — теж може виявитися не корисною для душі, бо вона здатна спровокувати й гордість, і марнославство.
Побач також, що ті якості, котрі вже раніше зростила в собі людина, —вони завжди при ній!
Щоправда, є ще певне особливе сховище всього найціннішого, що накопичує душа за багато життів у тілах. Цей сяючий Потік, Котрим ти тіло своє зцілив нині, — і є Скарб, що Бог зберігає для тебе в багатьох втіленнях. Це — Сокровенне Божественно-Витончене в людині. Ця Сила зберігалася для тебе — якраз для того, щоб ти зумів відчути себе як Одне з Божественною Першопочатковою Свідомістю. Ти багато разів переживав це в минулому на короткі миті — і так душа поступово вчилася бути Божественною! Тепер же ти можеш все це робити цілком усвідомлено! Настав час!
… І далі Благослав багато розповів Олексієві про можливості взаємодії з цією Божественною Силою, чому можна навчитися в майбутньому. Ще говорили вони про те, як треба запитувати в Бога про причини хвороб і дивитися в минуле кожної душі, щоб допомагати розумно, мудро, ефективно.
* * *
Родіон в черговий раз прийшов довідатися про здоров’я Олексія й зустрів Благослава, що виходив з хати.
Родіон промовив знічено й винувато:
— Як він? Не хотів я цього… Він сам запропонував…
— Не переймайся, Родіоне! Тебе ніхто не звинувачує!...
— Та як же так? От я — здоровий, а Олексій…
— Нічого, одужає! Вже майже зцілився!
— Таких людей, як він, я раніше не бачив… Та й не знав навіть, що бувають такі …
— І я, Родіоне, в Олексія вчуся нині… Адже багато думав, як допомогти тобі, а придумати так і не зміг! А він от — раз! — і допоміг!... Я — не про тілесне зцілення! Адже він тебе нині до життя справжнього повернув!
— Так… Розумію це… Мені, Благославе, до ваших мудрості та вмінь, можливо, і не дорости взагалі ніколи… Та тільки я знаю тепер, задля чого жити хотів би! Я таким, як Олексій, старатимуся стати! Тоді, можливо, й недаремно він мене вилікував!
Книга в PDF