Розділ шостий:
Свобода від тіла
Коли Рада з Олексієм вже поверталися, то сталася ще одна значуща подія.
Вони йшли берегом ріки, оскільки лише вздовж річища була ледь помітна стежка.
Олексій запитав:
— Чому в мене не виходить залишатися в тій Єдності з Богом, котра ще кілька годин тому здавалася непорушною, здобутою назавжди?
— Не засмучуйся, це — природно! Душа саме поступово долає свій шлях до Божественності! В тебе ж — дуже швидко це виходить, ти навіть не усвідомлюєш, наскільки швидко!
… Раптом з-за повороту з’явилися троє незнайомців.
Ці троє чоловіків, схоже, були налякані тим, що їх помітили, і це налаштувало їх досить агресивно.
Олексій подумав про те, що зустріч із цими людьми не віщує нічого доброго. На кілька секунд він напружився внутрішньо, шукаючи способу, як він міг би захистити Раду в разі нападу цих людей.
Втім Рада, навпаки, ніби почала наповнювати простір м’яким, ласкавим, густим спокоєм.
Вона взяла Олексія за руку. Цей спокій заповнив Олексія впевненістю в тому, що все закінчиться миром.
Рада вклонилася незнайомцям земним уклоном.
Олексій пішов за її прикладом.
Вона продовжувала огортати простір ласкою та спокоєм.
Вона промовила привітання:
— Мир вам, люди добрі! Здоров’я вам і легкої дороги!
… Незнайомці зупинилися в нерішучості.
— І вам, отже, — здоров’я! Ми рудознавці, заблукали трохи, — відповів один з них за всіх.
Олексій роздивився цих людей уважніше. Вони були схожі на утеклих каторжників: немиті, в розірваному одязі, зі слідами побоїв. Те, що вони сказали, явно було неправдою…
Проте Рада вислухала спокійно й доброзичливо ті слова. Потім — намалювала лозиною на піску мапу: де річка тече, де стежка є, де дороги проїжджі, де застави — все розповіла детально. Розповіла і те, як їм орієнтири мати, якщо непомітно хочуть іти.
— Ось, якщо сюди підете, ще три дні шляху — і сторожка мисливська буде. Люди, що там бувають, завжди залишають невеликий запас їжі та одягу. А далі на північ — місця неходжені й дикі.
Може, і знайдете там руди…
… Потім вона зірвала листя гадючника й дала тому, хто найбільш впевнено її слухав і провадив бесіду.
— А листя оці — від ран лікують, запалення знімають. Заваріть — і пийте днів зо три. Їх і до ран прикладати можна: швидше загояться!
— А в чому ж відвар зробити?
… Рада витягла з полотняної торбини і подала глиняний горщик, в якому вона готувала їм з Олексієм їжу.
— Якщо на вугілля гаряче ставити, а не просто в полум’я, — то довго прослужить, не трісне!
… Розійшлися…
Незнайомці зникли з-перед очей…
* * *
Трохи згодом Рада промовила, ніби перепрошуючи:
— Схибила я: не помітила їхнього наближення…
Не розбійники вони! Рудокопи! З копальні втекли. Від Демидових чи з казенного заводу… Праця підневільна там гірша, ніж на каторзі. Помітив, що руда в них у шкіру в’їлася — повік не відмиєш? Вони самі від усіх ховаються…
Вбити нас вони могли, звісно. Від усього й усіх навколо — ці люди чекають лише зла та біди!
І силу душ — вже в ненависть вони готові були влити!...
Та на шлях зла вони ще ступити самі не наважилися.
От і спробувала — миром… Ніби, вийшло.
— Так… В тебе — чудово виходить! Все про кожну людину з першого погляду зрозуміти можеш!
— Це — тому, що я душею дивлюся разом з Богом. Тоді — видно іншу людину ніби цілком, з усім поганим і хорошим, що в ній є.
— У мене так виходить тільки іноді: коли Бога в собі відчуваю ясно.
А от сьогодні…
В мене раніше ніколи не було страху за своє життя.
А тепер — я за тебе боюся! Ну, не те, що боюся, та кілька митей було, коли страх виникати став, що захистити тебе не зумію. Як з цим бути?
— Не просто це! Тому, напевно, і придумали люди чернецтво, щоб не був чоловік пов'язаний міцними путами з іншими людьми. І багато Волхвів у давні часи на Русі не заводили сім’ї, щоб особисте не могло завадити Божественному в них.
Та я б не хотіла відмовлятися від усього, що в нас із тобою є нині… Скільки разом тілами на Землі пробудемо — це тільки Богові відомо! Але ця наша любов — вона — на благо! Знаю це! Серцем відчуваю!
А за тіла свої — боятися нам не слід! Робитимемо все залежне від нас, щоб захистити близьких людей. Втім, якщо не зможемо, — то вміти треба прийняти смерть тіл: і свого, і тих, кого усім серцем любимо.
Це — не просто! Сама про це багато думала. На дідуся дивилася і бачила, як він через відхід батька мого тужив…, хоч і знав, що тато — тепер у світі Божому!
Різне я про тебе і себе думала: як чинитиму, якщо не мені, а тобі, тілу твоєму, смерть буде загрожувати, якої мені не сила відвести…
Для того, видно, ці люди нам зустрілися, щоб ми з тобою поговорили про це…
Так, можлива свобода душі від живого тіла! Це — велика Свобода в Єднанні душі людської з Богом! Ти вже переживав це не раз, знаєш це Щастя Велике! Та можна навчитися жити в цьому Єднанні завжди і його не втрачати, навіть якщо небезпека тілу загрожує!
Якщо треба буде, то можна просто залишити тіло…, звісно, якщо Бог це дозволить, і — відійти в Єднання зі світом Божественним назавжди!
… Рада довго мовчала, потім продовжила:
— Зараз покажу тобі одну вправу, котрій мене дідусь теж учив. Вона дозволяє поступово змінювати стан тієї частини душі, що міцно скріплена з тілом від самого народження. Так можна поступово прибирати в собі «нижчу природу людську», для котрої природними є страх за безпеку тіла, голод, спрага і багато іншого, необхідного для виживання тіла в цьому світі.
Щоб не втрачати Єдності з Богом в різних ситуаціях, може людина, що вже добре пізнала Єднання з Божественним світом, вчитися повністю підкорювати тіло й розум — об’єднаним волі душі та Волі Бога, що перебувають в нерозривному Злитті.
… Вони вийшли на простір, звідки далеко було видно річку, луки, ліс…
— Ось — ти бачиш зараз цю далечінь прекрасну. Вибери щось прикметне вдалині.
Тепер подивися, як сила уваги скеровує усвідомлення тебе-душі — через очі тіла. Це — ніби невидима прозора частина тебе спрямовується туди, куди ти навмисне спрямував погляд.
А тепер зроби навпаки — спрямуй погляд душі в ті Глибини Світла, Що пізнавав у ці дні…
Відчуй, наскільки нікчемно мале тіло і наскільки, з іншого боку, великий, безкраїй і сповнений відчуттям Любові та Єдності світ Божественний! Відчуй цілковите розчинення, зникнення окремішності себе-душі у Творці всього! Нехай буде тільки Єднання з Ним, тільки Він!
В Ньому — життя вічне! В Ньому — Свобода, Радість, Блаженство! В Ньому — явним стає те, що душа і Бог тепер є Одне!
А тепер багато разів простеж той шлях, що звершує душа, коли переміщує увагу туди-сюди: між світом щільним — і світом Божественним. В тілі розкривається явний прохід з одного світу — до іншого. Поперетікай крізь нього, не з’єднуючись із тілом, а проходячи наскрізь!
Потім можна буде навчитися так «протікати» крізь всі важливі енергетичні центри в тілі, причому, в будь-який бік відносно тіла. Проте це не відразу, а поступово виходити стане…
Безкраїй простір Божественної Любові — Він же повсюди є: і вгору від тіла, і вниз, і навсібіч!
… Це було дуже цікаво для сприйняття Олексія! Він — душею — «пропливав» крізь тіло, залишаючись вільним від нього…
… Рада провадила далі:
— Так, правильно в тебе виходить! Підійматися з Глибин потрібно, не «ущільнюючись», не облишаючи витонченості Любові Божественної!
Відчуй, що, коли в тілі немає «тебе колишнього», то Бог може дивитися крізь твої очі, проливати Свою Божу Любов-Ніжність крізь область твого серця духовного — у цей видимий світ, також — проводити Світло-Силу крізь твої руки…
Це потрібно засвоїти! Тоді — можна буде мати таке тіло, через яке Бог може проявляти Себе в усій повноті, коли це Йому потрібно.
Мені дідусь сказав, що, якщо зуміти всьому цьому навчитися, то можна буде з тіла виходити душею так, щоб тіло, наприклад, болю геть не відчувало… А якщо тілу пора смерть прийняти: строк цьому надійшов, — то можна його, як непотрібний одяг, без болю, без страху залишити — і більше не повертатися до нього…
Ти маєш знати, що, якщо потрібно буде, то я зможу так вчинити, і жодні кати земні не зможуть цьому завадити!
Так мій батько покинув тіло — і увійшов до Божественної Всеєдності.
Тепер я й тебе маю цьому навчити! Тоді легше буде пройти ті випробовування, без яких в житті земному зазвичай не обходиться.
Так…, зараз мені це легким здається… А як у камері в’язничній чи перед катами… — цього не знаю… Добре б, аби ні тобі, ні мені не довелося проходити через це…
Втім важливо інше! За всіма труднощами та стражданнями цього світу є — по інший бік світу матерії — Великий Спокій Божий, Вічне Його Блаженство, Єдність із Творящою Силою!
І ти, і я це вже знаємо!
А ще — з такого Злиття можливою є Божественна Співтворчість. Так — і книгу писати будеш, щоб Бог у ній говорив те, що людям нині дізнатися час!
Так — у Злитті Великому — завжди разом душами ми бути зможемо, навіть коли розлучені будуть тіла…
… Рада замовкла раптом, ніби побачила щось вдалині.
Олексій обійняв її турботливо й ніжно, немов прагнучи захистити від будь-якої біди тим новим станом себе-душі, що вже пізнав.
— Ти щось побачила?
— Ні, здалося… Наговорила різного про розлуку, от і сама себе налякала…
Книга в PDF