Розділ дев’ятий:
Навчання у Ради
Тепер навчання у Ради стало найголовнішим у житті Олексія.
Все радикально змінилося для нього.
Він і раніше відчував прекрасні миті Божественних Доторків до душі, та вони були нетривалими. Відчайдушна боротьба за нове набуття цих митей і пошук способів наближення до Бога — тепер поступилися місцем прямому відчуттю Його Буття! Чудо Присутності Живого Бога — стало реальністю!
… Олексій знімав своє чернече вбрання і залишав у дуплі великого дерева, одягав вишиту Радою білу сорочку, що зберігалася там само. Потім він довго йшов лісом, але дорога не здавалася далекою. Бо ніби крила за спиною виростали!
Рада теж, сповнена щастя й радості, приходила до їхнього умовленого місця біля озера — того, де колись Благослав пояснював Раді, що означає жити з Богом в ладу.
Тут тепер було їхнє пристановище — намет, змайстрований з гілок величезної впалої ялини. Літньої пори така споруда була цілком зручною, щоб і від дощу сховатися, і відпочити, й переночувати.
Близькості такої, як між чоловіком і дружиною, між Олексієм і Радою не було, бо Олексій навіть думки подібні від себе відганяв, за гріх великий вважав і порушення чернечої обітниці.
Та Любов Божа освітлювала в їхньому житті все й обіймала Собою дві душі, що прагнули до Творця, щоб злитися з Ним в Його Безмежній Любові!
Олексій немов щез зі світу матерії й народився в іншому світі — райському. Для нього відкривався безкінечно прекрасний простір любові, краси, цілковитого розуміння без допомоги слів! Велика Присутність Божественна пронизувала все! Цей Божественний світ, що раніше був прихований чи відчувався лиш на короткі миті, — ставав із кожним днем все більш реальним, явним!
Намет стояв не на березі біля води, де був відкритий простір на піщаній мілині й порослій невисокою травичкою галявині, а ледь віддалік, у лісі, в місці, схованому від випадкових людських поглядів.
Кожен ранок — здавався особливим, новим, прекрасним!
І кожен день наближав до повноти сприйняття Божественного Буття!
* * *
От і цього дня, вранці, коли сонечко ще ледь починало здобити легким рум’янцем хмаринки, вони бігли стежкою до озера зустрічати світанок.
Рада бігла так легко, що дихання не збивалося. Ніби не бігла, а летіла вона, злегка лиш торкаючись ногами землі.
Олексій же засапався від бігу.
Незвично, але завжди радісно було йому все, що задумувала Рада.
Вона ласкаво подивилася на нього:
— Тепер купатися!
Вони плескалися, як діти в прохолодній воді озера, що сповнювала свіжості.
Потім Рада лягла на поверхні води, розкинувши руки, з блаженною посмішкою щастя на прекрасному лиці.
Олексій замилувався.
Він більше не нітився, не відводив погляд, як у перші дні. Він більше не вважав стидким бачити її оголену красу.
* * *
Найпершу розмову їхню про це запам’ятав Олексій дуже яскраво. Ніби перевернулося тоді в ньому розуміння моральних основ, котре, прищеплене з дитячих літ, вже звичне, — здавалося раніше непорушним.
Того разу Рада запитала:
— Ти дозволиш мені сьогодні не мочити сорочку, купаючись?
— Звичайно! Я відвернуся, не дивитимусь!
… Рада замислилась на хвилю, ніби вирішуючи внутрішньо: чи настав час для пояснення. Потім вона взяла Олексія за руку.
— Давай сядемо тут, поговоримо…
Як ти думаєш, чому тобі чи мені має бути соромно бачити тіла, що дав нам Бог?
Чому ти не вважаєш стидким бачити квіти, що оголили свою красу? І — дерева? І — птахів та тварин в їхньому природному вигляді?
Чому виник в людях сором перед оголеним тілом? Адже — Бог ці тіла створив, як і все довкола! Хто придумав ці глупства? Навіть у вашій Біблії пишеться про те, що Адам і Єва не знали стиду оголених тіл!
— Але ж потім було гріхопадіння?
— Так, з людьми справді сталося гріхопадіння… Але не так, як це в легендах біблійних описано!
З кожною душею це може ставатися кожної миті життя. Це є вибір між любов’ю, радістю — і корисливістю, насиллям, підступністю, гнівом, злобою, страхом, смутком!
Жити в соромі, в страху, в ненависті та в інших пороках — це, насправді, є гріхопадіння!
А споглядати прекрасне й природне — аж ніяк не гріх!
Чому ми, діти Бога, маємо жити в цих пороках і в гріхах, коли райський, первозданно створений Богом світ — він тут, просто зараз є в нас і довкола нас? Потрібно — лише увійти до нього і навчитися там перебувати!
Чому ми повинні бездумно слідувати вигаданим людьми правилам життя гріховного: соромитися того, що взагалі не соромно, і, навпаки, вважати природним те, що огидно й низько?!
От, подумай сам: живуть люди, в більшості своїй вважаючи своїм невід’ємним правом воювати за якісь вигадані ними ідеї! Або — вбивати інших людей з помсти чи «в ім’я віри»! Або — ще заради чого-небудь подібного… Люди вбивають, обманюють — заради влади чи багатства, мстяться кривдникам! І все це вони називають нормальним, часто навіть вважають такі свої вчинки «подвигами», пишаються ними!
Дід мій, щоправда, говорить, що і війни вчать деякі душі бути сильніше, сміливіше, жертвувати власним життям заради інших… Не знаю, можливо, він правий…
— Мій духовний наставник, старець Миколай, теж про це говорив: що, напевне, потрібно людям перетерпіти самим страждання, щоб зрозуміти біль інших і згубність ненависті — для її носіїв. І — щоб запрагнути потім усім серцем, усією силою душі полинути до Любові Божої!
— Так і є. Але ж вибір того, як їм жити, — від самих людей найчастіше й залежить!
Є дуже багато в житті того, що прийнято більшістю людей вважати правильним,… хоча здатність думати й любити, якщо ці функції душі вже розвинуті, мали б вказувати на протилежне…
Таке життя, пригнічене ницими емоціями, — воно ж самими людьми перетворює їхнє життя на пекло на Землі!
Вважається ж навіть, що чистота і святість для людей… неможливі… А якщо можливі, то вони — в мордуванні плоті й забороні радості й блаженства!
Або ще, наприклад, виходить, що всі діти зачинаються й народжуються в гріху й пороці! А «непорочне» лише те зачаття, що чудесним чином без з’єднання тіл звершилося!
І ще майже всі люди нині живлять свої тіла вбитими тілами тварин — і не бачать в цьому нічого поганого! Не бачать страшних наслідків цього харчування, від котрого душі людей все більше набувають найгірших хижацьких якостей!
Дикі тварини-хижаки полюють, щоб вижити — згідно з їхньою природою. А люди вбивають, перш за все, через ненаситність, тоді як життєвої необхідності для них в цьому немає.
Я не буду про це продовжувати!...
Ти сам поміркуй на дозвіллі і на цю тему, і про багато іншого подібного: які, наприклад, «переконання» твої про правильне й неправильне є всього лиш людськими «винаходами», що передаються з покоління в покоління? І які моральні основи — в твоєму розумінні — ти можеш назвати істиною, угодною Богові?
Розумію я, Олексію, що зараз, так відразу, не просто тобі скинути тягар прищеплених тобі, але хибних думок і звичок! Все так вивернуто в головах людей навиворіт, що виходить, що бути в стражданні — це і є праведність, а жити в блаженстві — це гріх!
Подумай також: є ж бо велика різниця між життям за хтивістю й іншими пристрастями, що самість в людині укріплюють через її прагнення володіти бажаним, — і, з іншого боку, життям світлим і чистим в радості й благості!
Це — як на прикладі з їжею: якщо ненажерство непомірне заради втіхи для плоті — то це, і правда, є гріх, що шкодить і тілу, і душі!
Але можна ж помірно харчуватися саме смачною й корисною їжею, сповненою життєвої сили рослин, створених Богом для харчування людини!
Так само — й в усьому іншому.
Можна насолоджуватися чистотою і здоров’ям тіл! Можна милуватися красою природи! Все це несе блаженство, що наближує душі до райського стану.
Причому, якщо такі стани стають звичними душі, то й довкола такої людини виникає простір, подібний тому, що йменують раєм.
Людина, що відчуває й несе в собі й довкола себе таке блаженство, сердечну подяку Богові за все возносить — і Любов Бога у відповідь із кожною такою подякою примножує її щастя!
Так раніше люди на Русі жили: просто, чисто, радісно! Втім, так же й зараз жити можна! Не слід лиш дратувати цим юрби нерозумних!
Такої чистоти думок, емоцій, енергій тілесних — я і маю тебе навчити!
Через це — душа до Бога наближається! І може тоді така людина легко з Богом спілкуватися: бачити, чути Бога!
Пробач: забагато, напевне, я сказала тобі тепер…
… Раптом Рада посміхнулася спокійно:
— Якщо тобі ще незручно, незвично — то ти відвернися!
… Вона спокійно зняла одяг і, не обертаючись, увійшла у воду озера.
Того разу Олексій сильно нітився, дивлячись на прекрасне струнке тіло Ради.
А вона, навпаки, — спокоєм і радістю все довкола наповнювала!
Він зробив над собою зусилля, щоб теж роздягнутися…
Йому здалося, що тяжкі покрови хибних заборон і страхів знімалися — разом із одягом — з душі… І душа — оголялася перед Богом!
Цей стан не покидав його, і коли вони вже одягнулися і Рада повернулась до навчання Олексія.
— Поглянь: всі енергії в тілі людини доступно зробити кришталево чистими, рухливими, сяючими: такими, як ця вода, що виблискує в промінчиках сонячних!
… Рада знову підійшла до води, набрала в пригоршні озерну воду, підняла — і дозволила сонячному світлу перетворити струмені, що лилися з долонь, на живе світле й радісне золото!
— У тебе в тілі — лише в області, де духовне серце розташоване, — чистота і простір для Бога розкриті вже. Всі інші енергії в тілі — ніби пригаслі, вповільнені. І багато ще залишилося заторів для Божого Світла в тілі твоєму! Це можна змінити дуже простими діями, але не за один раз, звичайно.
От, наприклад, нехай тіло омиється в потоці Світла Божественного, що згори, подібно до водоспаду, ллється і може промити наші тіла й зовні, і всередині. Спробуй разом зі мною!
Рада підняла руки, немов ловлячи долонями невидимі струмені.
— Ти сам теж попроси Світло Боже пролитися й наповнити наші тіла! Адже Бог — завжди поруч!
Ти можеш — з молитвою — до Святого Духа звернутися, якщо тобі так звичніше.
Головне — ти маєш з любов’ю відкритися назустріч цьому Божественному Світлу!
Так і власне тіло зцілити можна. А опісля навчу й тому, як іншим допомагати!
… Олексій спробував.
Він побачив сяючий Потік Живого Світла, в Котрому стояли їхні тіла. Світло лилося, сповнюючи Чистоти, Блаженства!
Омитий цим Світлом, Олексій відчув небувалу радість і силу, щоб жити, любити, пізнавати Божественний світ! Кожна найдрібніша частинка тіла ніби посміхалася, сяяла від доторків Божественної Чистоти!
Голос Ради залунав у цьому Світлі:
— А тепер — подаруй усім створінням навколо те Блаженство, що сам відчув! Нехай — немов ріка Світла з серця духовного твого буде литися все ширше, все далі! Світло Духа Святого і ти, як душа, зараз — в Єднанні! І цю спільну Любов можна дарувати всьому світові!
… Це було дивовижно! Олексій стояв у Потоці Світла й… лився разом з Ним! Потік ставав дедалі ширше! Немов у руслі величезної ріки Світла стояло крихітне тіло, втім, Олексій зараз був не тілом, він був єдиний із колосальним за розмірами Потоком Божественних Любові й Блаженства!
Потік Любові й Сили з Великого Джерела був невичерпний, нескінченний, ніжний!
Олексій не зміг довго бути в цій Єдності…
Але той незабутній стан він пережив, пізнав, закарбував!
«Напевне, отак і хрестив людей Йоан Хреститель!» — подумав Олексій, підносячи подяку Богові!
Рада, мов у відповідь на його думки, промовила тихенько:
— От і охрестився ти нині в сяючому Потоці Духа Святого… Але це — лиш самий початок… Не відразу вперше пізнане стає природним станом для душі! А для тілесних енергій — і тим більше багато часу потрібно, щоб перетворення відбулися… Багато разів це треба повторювати, щоб і душа, і тіло стали подібні до цього Світла назавжди!
* * *
Після ранкового купання й повторення давніших вправ чи освоєння нових — Рада й Олексій часто бесідували.
Наприклад:
— Природними й гармонійними мають бути і все життя, і харчування! Довгий і виснажливий піст — не на користь тілу.
— Але я, коли постував довго, то відчував, що Бог — ніби ближче стає!
— Так, це іноді дуже добре — очистити плоть голодуванням. Але мучити плоть — це гріх!
Для життя душі та її росту потрібні енергії, що вона отримує — за допомогою тіла — від спожитої їжі.
Також — і від світла сонячного чи вогню багаття може людина енергію отримувати. Це питання вміння й навичок: якою мірою людина може цю енергію зберігати в собі й використовувати.
Рослини, перетворивши в собі енергії, отримані ними від Сонця й Землі, роблять їх придатними для харчування людини.
А людина може в собі перетворити ті енергії — на любов сердечну й подальший ріст душі.
Але для цього тіло має бути чистим не лише зовні, а й всередині.
… Рада стала пояснювати далі про всі інші енергетичні центри в тілі людини, про те, яке вони призначення мають і як їх можна очищувати.
— Є сім центрів у тілі людини й канали особливі, що їх з’єднують. Серце духовне — це теж такий центр, найголовніший для душі, що шукає єднання з Богом!
Але й інші свої центри людина може навчитися очищувати — і через них направляти Божественне Світло, Божественну Силу. Так може людина і себе від хвороб позбавити, й іншим людям у цьому допомогти.
— От би пояснити це всім людям! Адже багато хто б це зрозуміли, жити інакше почали б!...
— Та як пояснити?... Майже ніхто слухати не хоче!
Батько мій пробував учити багатьох…
— Розкажи мені про свого батька!...
… Рада поступово розповідала Олексієві дуже багато про що.
Вона вчила його і все новим прийомам, що дозволяли очищувати душу й тіло, бачити душею. Це були не тільки слова. Але Божественні Блаженство й Любов наповнювали і душу, і тіло. Кожної клітинки тіла торкався блаженний Потік! В Ньому — оновлені Чистотою Потоку тілесні енергії теж преображалися. Це був новий стан плоті тілесної, що, як виявлялося, може бути преображена й сповнена Світла Божественного!
Рада пояснювала, як з’єднані можуть бути і душа, і тіло — з Життям Бога.
Вчила вона й зливатися з красою, й розчинятися в тиші природній. Вчила — очищувати енергії тілесні образами полум’я багаття, коли вони вечорами розкладали вогонь і подовгу сиділи в сяйві язиків полум’я, що здіймалися вгору…
* * *
Одного разу, коли Олексій займався дрібним ремонтом їхнього намету, пошкодженого вночі сильними поривами вітру, до їхнього пристановища вийшов величезний ведмідь.
Олексій помітив звіра, коли той був уже близько.
За розповідями, він знав, наскільки це небезпечно.
Олексій схопив один з кілків, що підтримував гілки на наметі.
Крикнув Раді:
— Біжи!
… Втім, Рада, навпаки, швидко але дуже спокійно підійшла до Олексія, обійняла його, закриваючи собою. Вона обійняла його дуже сильно однією рукою за шию, а іншою затисла зап’ястя руки Олексія, в котрій був кілок. Вона притислася щокою до його лиця…
Все в ньому ніби завмерло.
Це були не обійми жінки, що голубить чоловіка… Це було щось цілком інше.
Рада ніби «виштовхнула» його за межі звичного світу — до іншої реальності, де немає страху, смерті, болю, а є лише Божественні Світло й Любов.
Олексієві здалося, що час зупинився або дуже сильно сповільнився. Його немовби… оглушила Тиша… Він — інакше побачив весь світ…
Тиша була всеохопною. Всі звуки, що долинали іноді до слуху, були ніби накладені на Тотальну Безмовну Суть Світобудови… Все відбувалося… всередині цієї Тиші…
Він уперше так побачив душею довколишній світ. Усе в цьому світі жило за Довершеними Законами…
Він побачив, як підіймається по стовбурах дерев певна сила-світло, він міг поглянути на квітку й помітити рух світла всередині пелюсток і тичинок… Він відчув разом птахів, дерева, трави… Все це стало… частиною його самого. Огорнуло Блаженство… Променисті потоки енергії струменіли в усьому: і в його тілі, і в тілі Ради, і в деревах, і в травах… В тілі ведмедя повільно переливалася ця ж сила-світло…
Величезний звір ще раз із певною недовірою поглянув у їхній бік, а потім, мов не помічаючи людей, що стояли обійнявшись усього в кількох кроках, спокійно пройшов зовсім поруч своїм шляхом.
Рада ще якийсь час утримувала Олексія в тому дивовижному стані. Він більше не відчував себе окремим… Він був — частиною Божественного Життя.
— Що це було?
— Життя…
Це — Життя, яким воно має бути, яким воно початково задумане на Землі Творцем…
— Ти зробила нас невидимими? Чи ти вмієш повелівати тваринами?
— Ні, не зовсім так… — Рада пробувала підібрати слова: — Ведмідь не відчув у нас небезпеки чи страху… Ми стали частиною Первозданної Гармонії, Світового Ладу, створеного Творцем.
З людьми — складніше. Вони розучилися відчувати це Єднання, Єдність всього втіленого живого — і Творця…
І лісові тварини, котрих люди тримають в неволі, теж можуть не зрозуміти… Ведмедів, котрих на ланцюгах тримають, вже не можна зупинити так…
Усі світи Світобудови — з різними станами душ у них — існують просто тут, зараз. Це — і тут, де ми з тобою перебуваємо, і повсюди.
І темні світи печалей, смутку, ненависті, страху, і світи світлі райської радості, і світ Духа Святого, і світ Початкового Божественного Буття — все це просто тут є! Коли людина перебуває в тому чи іншому стані себе-душі — то перед нею відкриваються простори того чи іншого шару Світобудови. Ти ніби впливаєш до того світу, котрому співзвучний зараз стан тебе-душі. Ну, ніби за вагою, душа може бути легкою — чи важкою. Вона занурюється в світи важкі й щільні, якщо її стан такий. Або — вона входить у Світло й Блаженство світів витончених.
Давай покажу тепер в реальності!
… Рада взяла Олексія за руку.
Він раптом перестав відчувати світ, видимий тілесними очима, і… сірий задушливий простір огорнув зусібіч.
— Отак виглядають світи смутку, печалі. Та буває й набагато гірше…
… Потім швидко, ніби відмиваючись, очищуючись від того задушливого «туману», вони опинилися в просторі, немов залитому сонячним світлом.
Радість і благість такі довкола були — не передати!
— Наповни й тіло цією радістю й чистотою! — попросила Рада.
… А потім вони занурилися в найтонше Блаженне Світло…
Рада відпустила його руку:
— Зараз я допомогла тобі відчути різні світи.
Але ти ж і раніше в них бував: відчував і гіркий смуток, і райську радість, і Божественні Доторки іноді відчував, коли всією силою і любов’ю до Бога стремління мав.
А тепер — ти вже сам умієш і з Потоком Духа Святого з’єднуватися душею!
Знайомо тобі все це! І від тебе завжди — усвідомлено — може залежати вибір: в якому стані ти перебуваєш.
Проте, між такими світами Світобудови переміщується душа, а не тіло.
Стани ж енергій, що існують в тілі, — безпосередньо від стану душі залежать, в котрих людина зазвичай живе.
Є і зворотна залежність. Якщо тіло — хворе, сповнене важких, негармонійних енергій, то не просто, майже неможливо з нього у Світло Божественне вирватися.
Коли вже очищені енергії тілесні, то легко душа відкривається Божественним Світлу й Любові. Ти тепер на власному досвіді це знаєш.
Тобі тепер вже дуже багато чого у Світі Божественному доступно і явним стало.
Все суще бере початок у світі Світла й Сили Божих. Тут — Джерело всього Творіння! Тут — перебуває все Первозданно Чисте! Звідси — все отримує силу жити, рости, розвиватися!
І можна навчитися відчувати Єдність з Усім так, як відчуває Бог — з самих Глибин, пронизуючи й підтримуючи все, сотворене Його Силою. Ми з тобою будемо цьому вчитися!
Книга в PDF