Розділ восьмий:
В общині
Рада привела Олексія до невеликої хатини.
Олексій запитав:
— Чому сказав мені старійшина, дід твій, що я вирішити повинен: чи відректися від віри?
— Не бійся, Олексію! Не доведеться тобі якихось слів відречення промовляти, чи певні обряди нові звершувати!
Обряди всілякі, відречення, хрещення нові… все це — лише людські умовності… Сам же ти про це говорив за столом! Адже не вміщуються Знання Живе, Бог Живий — в людські обряди й правила!
Тобі не треба відрікатися від віри твоєї в Ісуса! Ісус — Він же насправді жив на Землі, учив Божественному Знанню!
Втім, якщо ти захочеш пізнати Закони Божественного життя, за якими все в усіх світах своє буття й розвиток має, то доведеться тобі про тé дізнаватися, що служителі церкви вважатимуть гріхом і єрессю, бо не збереглося в книгах церковних навіть Учення Ісуса Христа в усій повноті!
Так, є багато чого в Ученні Бога, що й не записано в книгах!
Навіть якщо ти навчишся всьому тому, що Ісус знав і вмів, то, гадаєш, служителі обрядів вважатимуть тебе святим? Гадаєш, що стануть вони тебе слухати? А якщо проповідувати ти почнеш те, що кожна людина, згідно із заповідями Ісуса, мала би вчитися жити так, щоб стати досконалою, як Отець Небесний, — як ти вважаєш: що про тебе тоді скажуть? В чому тоді тебе звинуватять?
— Значить, ти знаєш усе-все, чому Ісус вчив? — Олексій звів на Раду ясний, сяючий погляд. Він зараз найважливіше для себе чув у її словах.
Рада посміхнулася ласкаво, ніжно:
— Але ж не тільки Ісус про Бога вчив! Багато було Тих, Хто були подібні до Ісуса! І приходили Вони на Землю в різні епохи, щоб про Єдине Вчення Бога розповідати людям!
І були часи на Русі, коли за Законами Божественними дуже багато людей жило, а… не один лиш тільки Божественний Посланець, Котрий слова Бога людям ніс… Знали люди про Бога, чули Його, бачили Його, розуміли Його і вчилися в Нього проявляти вміння й сили, що Богом людині кожній даровано — як можливість! Та нині більшість людей про це не здогадується навіть…
— І ти можеш, умієш все, що Ісус умів чинити?
— Ні, ще геть не все можу й умію… Але я вчуся…
— Але ж ти зцілила хлопчика! Ти ж — Силою Бога його зцілила?
— Так, Олексію. Це я частково вже вмію — сприяти Богові проявляти Силу Його через це тіло.
Найголовніше, чому вчуся тепер — жити так, щоб я й Отець Небесний, як говорив Ісус, стали Одне, щоб те, про що пояснював Ісус, — стало суттю душі…
— Розкажи: в чому ваша віра?
— На словах — про це не розкажеш. Це — зовсім не віра навіть, це — саме життя в єднанні зі світом Божественним і зі світом земним, Богом сотвореним!
Ти от віру маєш в те, що в Новому Заповіті написано. Прочитав — і віруєш, що так було. Бо тебе так навчили: тобі сказали, що це тáк, — і ти віриш. Багато з того, що там написано, насправді було. А щось — допридумали. Більшу ж частину — і не записали взагалі…
Я, як тебе побачила тоді, то вирішила прочитати все, що в Біблії написано. Євангелія читала особливо уважно. Читала — і немов дивилася — як вживу — все, що відбувалося там тоді. Пояснення від Самого Ісуса слухала.
— Ти можеш Ісуса бачити?
— Можу… І ти ж — теж можеш Світло Божественне бачити, Ісуса відчувати! Адже у тебе таке іноді виходило! Правда?
— Не знаю… Думав, видіння це… Не смів припускати, що це — реальність…
— От ти людям нашим говорив про віру свою, а Ісус — поруч був! Ти хіба не відчував Його сам?
— Не бачив… Не думав, що так бути може…
— А дідусь — бачив. Й інші, хто вже вміють, бачили. Чистоту й щирість слів твоїх — завдяки цьому вони визнали!
Ти от — про віру нашу запитав.
Для тебе Бог — це Сам Ісус, також — Отець Небесний, також — Царство Небесне, що лише після розставання душі з тілом може пізнати й здобути душа, якщо заслужить на це…
А для мене — по-іншому все довкола бачиться. В усьому — Божественну Присутність бачу й відчуваю: і в берізках, і в соснах, і в травинках, і в квіточках, і в тій Силі Божій, Котра все це і навіть тіла — і твоє, і моє, й інших створінь — оживотворяє!
Я цю Силу-Світло бачу душею. І Тих, Хто цю Силу в цей світ спрямовує, — теж бачу. Їх — дуже багато! Їх — теж Богами можна називати! Вони — такі ж, як Ісус!
Ісус багато чому людей учив! Але Його тоді майже ніхто не зрозумів, окрім небагатьох Учнів. А тепер — і ще менше того розуміють про життя Ісуса, про Вчення Його.
— А ти? Ти — все розумієш?
— Ти, Олексію, не гарячкуй! Багато з того, що я сама знаю й розумію, я тобі розповісти відкрито готова. Проте, пояснення лише на словах — малозначущі! Вони лиш віру твою ледь розхитають…
Якщо захочеш — то навчу тебе всьому, що вмію.
Коли не слова тільки від мене чутимеш, але навчишся бачити й діяти душею вільною, — то все інакше сприйматися стане!
Та тільки — тобі це вирішувати: чи захочеш цього?
— Захочу! Як же може бути інакше? Все життя про це мріяв! Ісуса про це просив!
— І не злякаєшся, що «заворожу чарами» якимись невідомими?
— Не злякаюся! Адже знаю, що Бог мене сюди до вас привів!
А зцілювати будь-які хвороби чудесним чином, як Ісус, ти мене навчиш?
— Навчу всьому тому, що вже опанувала… Тільки — не всіх підряд від усіх хвороб виліковувати слід. Адже Ісус теж не всіх хворих зцілював!
Ісус — Силою Отця Небесного зцілював. Щоб так зцілювати, потрібно, щоб було, як пояснював це Ісус:
«Отець, що перебуває в Мені, —
Він творить діла…».
Цьому й стану вчити так, як умію.
— А ти з Ісусом поговорити можеш?
— Можу…
— Тоді — запитай Його…
— Стривай, Олексію!... Якщо захочеш, то опісля сам будеш з Богом бесіди мати! І сумнівів не буде тоді у відповідях!
А зараз вмитися тобі треба.
… Рада простягнула Олексієві білу сорочку із візерунком, вишитим на комірі й рукавах, штани, онучі, пасок тканий:
— Ось — одяг для тебе чистий… Сподіваюся, підійде!
А твоє вбрання я виперу та висушу…
Олексій знітився:
— Та я — сам! Ти покажи — де?
— Микула, коваль наш, вже баньку витопив, ходімо: помиєшся!
А я постелю тобі поки що.
… Після бані Олексій, одягнутий в чисте, в супроводі Микули, повернувся до хати, де чекала Рада.
Він хотів ще багато про що запитати, але втома останніх днів узяла своє. Олексій заснув блаженним і щасливим сном.
Йому снилася Рада, її очі, руки, ласкавий голос…
… Вранці він підтвердив про своє тверде бажання вчитися.
— Як добре! — Радість свою, що сповнила серце, щастя від того, що відбувається, Рада не приховувала! Посміхнулася Олексієві: — Ходімо до дідуся! Треба йому про рішення твоє сказати. Та дідусь одразу до общини не прийме. Подумати слід: як все влаштувати…
* * *
Благослав зустрів Олексія ласкаво:
— Ну, сідай, гостю! Тішуся я з того, що вчитися хочеш, що не злякався!
А про те, як жити далі станеш, — думав?
— Не знаю поки що… Ніби життя попереднє закінчилося, а нове — не почалося ще…
— А для чого взагалі життя людині дано? Думав ти про це, Лексію?
— Багато про це думав, та відповіді не знайшов… Певно, тому й шукати став відповіді у Бога, а не у людей…
— Добре говориш!
Що ж, про справи наші тепер подумати треба.
… Благослав пояснив про труднощі, що їм слід вирішити, щоб утілити бажане:
— В жорстокому світі ми нині жити маємо, Лексію!
От, знаючи про общину нашу, ти на сповіді якій-небудь думки свої про нас викажеш чи інакше як видаси нас тим, хто шукають, як викорінити всіх людей, хто не так вірують, не так Бога славлять… Що тоді буде?
А тут, в общині, назавжди тебе залишити — теж небезпечно… Шукати тебе, можливо, стануть…
— Не видам я вас! Навіть якщо катуватимуть — не видам! Смерть краще прийму!
— Людина про себе не завжди знає, який біль здатна винести і який страх перед новими тортурами… Вигадливими стали нині кати…
* * *
Благослав, Олексій, Рада й общинники довго обговорювали, як навчання Олексія краще влаштувати.
В результаті вирішили, що Олексій повернеться до свого скиту, щоб не викликати навіть малих підозр у людей в селі. Про відлучки свої наперед попереджати зможе — і шукати його тоді не будуть. В ті часи були ченці, що йшли жити в печери чи в лісах пристановища робили, щоб через ще більш аскетичне життя до Бога наближення шукати. Отак і пояснить Олексій про себе.
Вирішили також, що Рада його вчити стане, не приводячи до общини без особливої потреби. Знайде місце для зустрічі, де непримітно можна буде розповісти й показати Олексієві головне. А потім вже видно буде, як далі з ним бути…
Книга в PDF