Розділ п’ятий:
Про віру непорушну й таку, що можна зруйнувати
Олексій багато думав про те, що йому довелося побачити й пізнати за останній час. Думав про розкол церковний, про безліч відмінностей у віруваннях навіть серед тих, кого йменували тепер «розкольниками», про те, як накази про «викорінення єресей» написані, і про те, як їх трактують і навіть роблять ще жорстокішими люди, наділені владою їх виконувати, про безвільну й бездумну покірність одних людей і про жорстокість, поза межами розуміння, інших… Думав про готовність людини прийняти смерть за віру свою…
Думав і про те, як гоніння, що відбуваються, можна було б зупинити: «Чи потрібна віра єдина для всіх? Чи можна так зробити, щоб ворожнечі й нетерпимості у вірі не було серед людей? І що таке взагалі віра?»
Одного разу Олексій
запитав старця Миколая:
— Чому так багато ворожнечі між людьми, так багато ненависті саме через віру? І що таке взагалі — віра?
— Віра — це сила велика! Сила ця з розуму в душу проростає. Хто віру міцну має — тому жити легко! Він — мов листок маленький на гілці дерева — єдиним з усім деревом себе відчуває! Віра і є та сила, що цей листок утримує єдиним із гілочкою і з самим деревом. А якщо слабка віра, то людина — мов листок такий, що з гілки злетів і вітром гонимий: то до одного місця згубного його принесе, то до іншого…
Просте наше щастя чернече: треба жити завжди душею з Господом! Душа — через віру глибоку й любов чисту — з Богом з’єднується! А Любов Божа є та Сила чудесна, що душу живить, ніби зрощує з Творцем!
Тіло ж людське — воно й справді як листочок на тому дереві Божім.
Час дається цьому листочку-тілу розпуститися, зазеленіти, пожовкнути й
загинути… А душа — невіддільна від Бога залишається, якщо любові до Господа за життя своє сповнилася й приросла до Бога! А якщо не приросла душа до Господа — то теж, як і тіло тлінне, подібно до листя опалого гине…
А яку користь від листочка дерево мало, то вже не твій клопіт.
Свого часу ти народився, свого часу й смерть приймеш! І за заслугами Бог розсудить: достойний ти Царства Небесного — чи ні…
— А як дізнатися: що Богові потрібно, а що — ні?
— Саме в цьому — секрет молитви сердечної! Коли Бога в серці відчуваєш — то й розумієш Його Волю! Саме від цього приходить радість — коли те, що Йому потрібно, виконуєш! Сам ти це вже не раз пережив…
А як щось не до ладу замислив — то немов небо хмарами насупиться. Це — теж відчуєш: негодяще, значить, замислив, не хоче цього Господь!
Над усіма нами — Він! І над життям твоїм, і над долею!
— І що ж, виходить, від людини в її долі ніщо не залежить? Нічого не перемінити, нікому іншому не допомогти? Треба просто вірити, любити — і все? Отак — як рослина — і жити, й померти?
— Як же не залежить? Залежить! Гординю свою приборкати, пороки в собі викорінити, не грішити за слабкістю волі своєї й потуранню своїм хотінням, ще — навчитися любові сердечній, Волю Божу сприйняти! Оце — якраз від людини тільки й залежить! І жити належить почати так — щоб усе тільки для Бога! А решту — вже Він влаштує!
Радісне таке життя з Богом, коли за велінням Його живеш! Радість такá буває — коли Бог у серці! Це — вже не просто віра…
Коли любов Божа душу переповнює — то не відокремлений ти від Бога: Він — з тобою і ти — з Ним! І життя твоє — Йому повністю належить!
І нехай з нами все — за Волею Його буде! І ніщо не сумно тоді, а все радісно, якщо розумієш, що все — від Нього сходить! І недоречно, щоб у нас спротив Цій Волі був!
— А як завжди знати, що вірно Волю Його розуміємо, не помиляємося? Скільки тлумачень для кожного слова Писань вигадують люди! Стільки зла звершується — буцімто для Бога!...
— А ти, Олексію, не розумуй зайвого!... Ти — серцем відчувай! Вже вмієш! Отак — завжди серцем Істину Божу відчуєш навіть там, де розумінню твоєму не під силу!
Віра й любов до Бога дозволяють і смерті тіла не злякатися. І крізь випробування всі, що в житті випадають, достойно пройти. І робити — те благе, що в силах твоїх, а за те, чого змінити несила, — печалі не мати.
А ще важливо — про смертну годину завжди пам’ятати. Розуміння слід мати, що кожен свого часу за себе перед Господом відповідатиме.
Життя — це цінність велика! Це є правда! І часто гадає мирська людина, що немає нічого важливішого за життя тіла… А людина духовна знає, що й саме життя тілесне можна віддати заради спасіння душі. І багато хто це здійснювали!
Є особливий стан душі людської, в котрому віра така сильна й глибока, в котрому віра й любов настільки преобразили душу, — що не боїться людина більше за себе.
Переступити через догми умовні й Бога Живого відчути — ось що головне у вірі непорушній! Серцем — це відчути тільки й можливо! Тоді вже не матиме сумнівів душа, що Бог є, що Бог є Любов, як тому Ісус учив!
І тоді можна припинити «боятися за себе»: боятися за життя тіла свого.
Можна припинити боятись і через те, що люди будуть думати чи говорити про тебе… Чи слава, чи ганьба, чи осуд натовпу… Ганьби та осуду бояться ті, в кому гордість сильна! Похвальні слова — гордості нашій приємні! А через докори — їй боляче…
Усього цього боїться та людина, що про себе саму — головні думки й турботу має! Але укріплена вірою й любов’ю до Бога душа — цього більше не боїться!
Є віра, з якою людина стає настільки цілковито віддана Богові, настільки Волю Його для себе приймає, що не боїться вже більше за себе!
Ось — сам Ісус смерть на хресті прийняв, що розбійникам за злодіяння призначали. Для нас — прийняв! Щоб ми бачили Силу Духа Велику! Щоб — слова Його пам’ятали! Щоб — знали, що смерті для душі немає, а за порогом цим — Царство Небесне прийме достойних!
І — з радістю смерть мученицьку готові були прийняти християни, щоб послідувати за Господом!
Так віра будь-яке страждання — в очищення й преображення душі перетворити може. Ось — яка сила віри!
— Але навіщо — обов’язково муки, страждання, смерті, котрим кінця не видно?
—… Не відаю… Чомусь не буває інакше у світі гріховнім… Видно, через це — очищення від гріхів здобуваємо, від світу цього — погляд до Небес спрямовуємо, у смиренні Мудрість Божу зрозуміти намагаємося…
… Помовчавши, старець Миколай додав, ніби відповідаючи на думки, яких Олексій вголос не висловив:
—… Правий ти, Олексію, в думках своїх про те, що вірують люди переважно по-глупому… У сліпій і фанатичній вірі злочини тяжкі часом вони коять… І тим, що називають «вірою своєю», ті злочини вони виправдовують…
Не до Отця Небесного віра таких людей спрямована, не до Ісуса, а до правил і обрядів буцімто «спасительних»…
Віра, що походить від страху, — робить людину рабом немислячим, сліпим знаряддям тих, хто цей страх вселяють!
Віра ж, що з любові до Бога зрощується, — наближає людину до Господа!
От і виходять біди на землі від того, що через страх — віра більшості людей зростає. Гадають, якщо неправильний обряд здійснять, — то погибель на них чекає…
А ще гірше того вважають деякі, що стратити тих, хто іншої віри, — це є подвиг, за який гріхи простяться…
І є ті, хто безумство це в людях нерозумних заохочують і через це свою владу укріплюють над багатствами земними, над землями обширними. Оце і є той злочин страшний, гріх найбільший!
І не тільки серед православних такі біди помножуються… І латиняни в країнах своїх інквізицію влаштували…
Слабка душа — вона боїться «не так повірити» і за це у пеклі горіти вічно! І тому легко злодіям керувати тими, над ким панують страхи й упередження!
А зруйнована, зламана віра часом все життя людині нищить, на відчай та безсенсовність перетворює. От вірила-вірила людина, а потім сказали їй, що неправда те, як вона вірила, що віра її неправильною була і по-новому вірити треба… — і руйнується віра…
І чіпляються люди хоч за яку-небудь «спасительну», на їхню думку, «правильну» віру…
Слабкі душами й бідні на розум відчувають себе загубленими, якщо те, у що вони вірили, раптом називають єрессю, помилкою, злочином. Опиняється така людина перед вибором непосильним: кому тепер вірити — не знає. Тому, що віра такої людини була неглибока. І таку віру перемінити на нову й піти за іншим лідером хоче скоріш така людина, і в «спасительність» нових обрядів вірити хоче скоріше почати…
Легко руйнується віра, якщо немає в ній любові до Бога і глибини розуміння!
А Суть віри непорушної — це сам Бог! З такою вірою — ніщо не страшно!
Book in PDF