Розділ сьомий:
Життя без старця Миколая
В молитвах і трудах простих минало життя Олексія.
Довга зима, чудесна весна, коротке літо, осінь, за котрою знову наставала сувора зима… Знову і знову потрібно було знаходити в собі все більше Божого Світла і все менше журитися через недосконалість цього світу.
Поступово все сильніше сповнювалося таке життя Олексія Присутності Божої!
Старець Миколай став зовсім слабкий тілом…
Бувало, Олексія попросить, щоб допоміг з ложа піднятися й навколішки перед іконою опуститись. А бувало, що й зовсім на молитву не вставав.
Став він — немов прозорий, ніби вже в тілі душа не трималася більше, а перемістилася зовсім до іншого світу.
Світла посмішка на вустах старця була повсякчас, немов бачив уже він обитель райську свою…
Отак, тихо, із посмішкою на вустах — і відійшов він із цього життя.
… Немов осиротів Олексій без старця Миколая.
Він тяжко звикав до цілковитої самоти.
Поки поруч був старець Миколай — все було простіше!
Старець керував розпорядком усього їхнього життя. І було відчуття, що з кожним днем наближаються вони душами до Царства Небесного.
А на самоті — зберігати рівний спокій молитовного предстояння перед Богом і розміреність у своєму житті — не виходило в Олексія.
Часом він увесь полум’янів у гарячій любові до Бога, життя було наповнене відчуттям Присутності Бога поруч! І здавалося, ще трішки — й розкриються перед ним усі таємниці непізнані!...
Але потім знову наставало відчуття, що гайнує він те головне, що зробити повинен, що даремно сили витрачає, що добра й любові на Землі від його трудів духовних не додається, нікому з дітей Божих тепла та світла не прибуває!
Все суворіше став Олексій постів дотримуватися, все аскетичнішим став він життя своє робити. Виснажував тіло голодом і молитвами безперервними, поривався осягнути світ Божий.
Думки про сенс власного життя, про призначення буття тут на Землі — знову й знову сповнювали Олексія невдоволеності від самотніх подвигів чернечого життя.
Адже хотів він не себе одного «спасати», коли шлях чернечий приймав! Для Бога й для людей життя своє присвятити він мислив!
Він знову й знову читав Євангелія, намагаючись прикласти до свого життя те, що говорив учням Ісус.
І прийняв Олексій рішення почати допомагати тим людям, що в поблизьких селах жили.
Раніше він того ж хотів, та старець Миколай відмовляв: «Не примушуй людей по вірі твоїй жити, згідно з твоїм розумінням віру мати! Кожен сам за себе відповідає перед Богом!»
Тепер вирішив Олексій не прагнути настановляти людей в житті духовному проповідуванням, а просто допомагати в тому, в чім ті люди потребу мали: «оскільки ви зробили це одному з цих братів Моїх менших, то зробили Мені» (Мф. 25:40).
І почав він удовам, старикам немічним просту посильну поміч в їхньому житті нелегкому надавати. Дах дірявий підправить, колодязь вичистить, дров нарубає, прохання напише…
Призначив це він сам собі як послух чернечий. І радісніше йому стало від радості й подиву тих людей, що вже ні від кого помочі не чекали — ні від Бога, ні від людей.
Книга в PDF