Розділ другий:
Старець Миколай
Олексій ішов, то по коліна, а то й по пояс провалюючись у сніг. Насилу він добрався до скиту. Вже стемніло.
Він постукав у двері маленької хатини, де у крихітному віконці було видно світло свічки:
— Заходь! Відчинено! Бережи Господь!
… Олексій увійшов, перехрестився на єдину ікону Спаса Нерукотворного в передньому куті, вклонився.
… Він знав про старця Миколая небагато, лиш те, що він з нестяжателів. За публічні заклики до чистоти моральної всіх служителів церкви, до простоти в житті й оздобленні церковнім, — його вислали сюди багато років тому.
Прийняв тоді старець обітницю мовчання на десять років — і дотримувався її.
Через це — ставлення до нього перемінилося, і вже чимало подейкували про святість його.
Олексія ж до нього направили — ніби як у поміч немочі старця. І — задля навчання Олексія мовчанню.
… Олексій роззирнувся. При слабкому світлі свічки приміщення всередині виглядало маленьким і майже порожнім. Стіл, стілець, широка лавка… Навіть ліжка немає.
Він поглянув уважно і на старця Миколая — і раптом… заспокоївся! Стільки доброти, ласки й умиротворіння було в погляді старця — що й Олексія цей ніжний спокій обійняв і наповнив!
І відчай від того, яка печальна нинішня його доля, що стискав як лещата, придавлював до землі, — раптом відпустив Олексія.
… Старець Миколай був високий на зріст. Видно було, що в минулому велику силу мало його тіло. І роки — не зломили дух, не зігнули спину!
Біла від сивини борода обрамлювала сповнене доброти лице. Кожна зморшка на ньому була ніби промінчик від сяючих любов’ю очей.
Тиша й ласка випромінювалися у простір навколо його тіла.
… Увечері вони говорили:
— І за що ж тебе сюди призначили, синку?
— За вільнодумство…
— Зрозуміло.
— А Ви тут давно геть один живете?
— Давно… Ті тільки не один я! З Богом живу!
* * *
Так для Олексія настала нова епоха в його житті.
Поступово Олексій розповів старцеві Миколаю про себе все: про те, як ріс і виховувався, як духовний шлях єдино правильним вибором своїм бачив.
Олексій з дитинства не тільки до молитов старанність мав, але й до пізнання прагнув. Читав багато. Латину й грецьку вивчив. І цими мовами книги духовні в оригіналі читав.
Втім, і ті книги також — лише заохочували до подальшого пошуку: вони не давали відповідей на питання, яких ставало дедалі більше…
Про мрії свої він розповів старцеві Миколаю, про прагнення досягнути тих станів душі, котрих осягали найближчі учні Ісуса: Голос Божий чути, Світло Боже бачити, Волю Бога в усій повноті розуміти!
Розповів Олексій і про те, що закидали йому гординю, мудрування, котрі від лукавого! Пропонували каятися й жити — «як усі»!
Олексій тоді багато каявся, уважно вдивляючись у себе як в душу.
Але не шукати Істину і жити «як усі» — не міг і не хотів!
Багато говорив Олексій про власне розуміння життя християнського. Він раніше вивчав старанно писання перших християнських общин. І як же ж несхожим було те життя перших християн в общинах — на те, що тепер провадять люди, котрі йменують себе християнами!
Поривався він зрозуміти: чому, навіщо все так важко й похмуро — у влаштуванні теперішнього духовного життя в державі Російській?! І — чи можна змінити щось? І — як змінити?
Старець Миколай слухав його мовчки, даючи вихлюпнутися всьому, що наболіло в душі…
Олексій розповідав і про те, що послужило причиною того, що він опинився тут: що за пропозиції його зухвалі з перетворення життя церковного відправили його геть з Москви — щоб не бентежив голови ідеями своїми, щоб не затівав нових смут у житті церковнім!
… Про все розповів він старцеві Миколаю. Повідав і думки гіркі, і терзання про незнання теперішнє — як і навіщо далі жити?
* * *
Старець Миколай говорив рідко. Вони трапезували в мовчанні і проводили час в молитвах і простих справах по господарству, для життя необхідних.
Олексій з усіх сил старався якомога більше часу присвячувати молитвам. Та не давало це йому тієї спокійної радості, котрої старець Миколай був сповнений завжди.
І потроху почав він питання ставити про віру, про молитви, про розуміння життя чернечого.
Кожна така бесіда зі старцем показувала Олексієві нове бачення його власного життя перед Богом, поміччю неоціненною була.
А старець Олексія не лише втішав, а й присоромити міг:
— Сильна ще, синку, гордість в тобі! За велике щастя багато хто вважає життя чернече самітне в скиту! А ти — його засланням називаєш! Цього ж — подвижники духовні шукають! Тобі ж Сам Господь такий дар у долю послав! А ти — нарікаєш!
— Так не щодо себе ж…
— Якби не щодо себе — то не нарікав би на долю!
Хіба від того, що тут жити тепер станеш, — Бога менше поруч з тобою буде, ніж в Москві?
Ти ж сам — добровільно — чернецтво прийняв! І таке усамітнення — за радість вважати маєш! Через це — святість багато пророків і пустельників здобували!
Тебе Божий Промисел про тебе і Турбота Його — не радують, не бачиш їх!
Ти от що зрозумій, синку:
Смирення — воно лікує душу! Смирення — заспокоює думки!
Поки в розумі царює хаос і думки ніби змагаються між собою за панування над твоїми емоціями й бажаннями — ісихія, внутрішня тиша, — як недосяжний берег!
До тишини серця духовного, по інший бік від суєтності й погордливих думок, — провадить тільки шлях смирення та любові сердечної!
Смирення — очищує, піст — оздоровлює тіло!
А зусилля в ділах земних і духовних — зміцнюють волю людини!
Дуже багато — від особистого стремління людини залежить: на користь душі піде те, що відбувається з нею, — чи зашкодить!
Ось — поглянь: буває, що люди від голоду страждають, хворіють навіть. Але коли людина посту суворого дотримується з власної волі і для Бога — то інше відбувається: очищення й здоров’я і тілу, й душі піст несе!
А смуток зневір’я — гірше від усілякої хвороби руйнує життя людини, мов іржа роз’їдає душу!
Скоро марнота мирська залишить тебе — і серце теплоти сповниться! Суєтність думок тобі для цього зупинити треба!
— Але як?
— На Бога скерувати треба думки, а не на себе й проблеми свої та печалі! Це — перший малий крочок!
Якщо ж до Бога думки линуть — то від Бога і поміч приходить!
Через це — і розум очищення здобуває!
Якщо ж починають помисли про печалі твої власні чи про суєту мирську напосідати — ти їх відкинь і про Бога вчися думки мати!
Опісля ж — любов’ю і вдячністю до Бога за все — наповнювати душу будеш учитися!
Вміння добровільно підкорити себе Волі Божій — це є свобода, що здобувається в житті чернечому!
Є діяння, що тілом звершуються. А є — трудження душі.
І ці трудження — не безділля, не суєтні гарячі думки про щось величне!
Перед Богом живемо! Перед Ним розкрито — щомиті — все, що в нас відбувається!
І можна праведно почати жити за будь-яких умов зовнішніх! Не від того, що довкола нас відбувається, — гріхи наші походять, а від наших пороків, що всередині!
Адже, наприклад, цілком можливо не допускати в собі думок грішних, пустослів’я, смутку й безділля!
Молитви не допомагають, якщо лиш слова промовляються. Молитва — живою має стати! А оживає вона — в серці духовному, отут!
… Старець Миколай доторкнувся долонею до грудей Олексія так, що на якусь мить Олексієві перехопило подих. І Олексій внутрішнім зором побачив у своїй грудній клітині — світло і простір! Але втримати цього він не зміг…
А старець провадив далі:
— Можна одне лиш ім’я «Ісус» у тиші сердечній вимовити — і це більше від усіх молитов буде!
Ти молитву — у серці повторювати навчися! Наче уста твої — в грудях розташовані! І — наче свічку в серці духовнім запалено! Кожне слово тоді — з серця нехай звучить! Тоді — теплота сердечна з’явиться невдовзі, благодать Божу відчувати почнеш, присутність Його незриму!
Book in PDF