Розділ четвертий:
Спільна медитація
В традиції общини було проводити спільні медитації.
Того дня на світанку всі зібралися на галявині.
Для Олексія все це було нове. І тому особливо цікаво було брати участь в усьому, про що йому раніше лиш трішки розповідала Рада.
Благослав у новій білій сорочці вийшов до людей, вклонився земним уклоном на всі сторони світу.
Він трохи постояв мовчки, поки навколо у просторі немовби згущувалася певна прозора тиша.
Особливо вразило Олексія те, як змінився сам Благослав, коли проводив для всіх цю медитацію. З людини, наділеної великою особистою силою і багатьма знаннями, він тимчасово перетворився — на того, хто віщає тільки від Бога. В ньому зникло все особисте, воно розчинилося — і відкрило прохід для Божественних Слів, Потоків нематеріального Світла-Вогню. Він — собою — відчинив простори світів Божественних: немов брама відчинилася до інших прошарків Світобудови!
Олексій вже звик до тих Проявів Великих Божественних Душ, що мають чоловічі та жіночі Постаті, Котрі були безтілесними Учасниками того, що відбувалося. Стародавньослов’янські Божествені Вчителі поступово ставали для нього так само ясними для сприйняття, як Ісус.
Якщо спочатку Рада, навчаючи Олексія, старалася використовувати зрозумілі йому найменування Божественних Проявів, то потім і вона, і Благослав багато чого розповідали йому про найдавніші Знання, що зберігалися тисячоліттями, і про багатьох Божественних Душ.
Розуміння того, що одних і тих самих Божественних Посланців могли називати по-різному різні народи і що протягом історії Землі таких Посланців до різних народів було багато — вже не було для Олексія приголомшливим.
… Прекрасний був Благослав, що стояв перед людьми і віщав від Бога!
Плавно лилася його мова! З великої Глибини, де відбулося Злиття, піднімалися слова, що наповнювали тих, що слухали, глибинним спокоєм і відчуттям єднання усіх. Ці слова… — вони просто отримували звучання за допомогою матеріального тіла Благослава.
Безслідно зник колишній часом суворий старець: його обличчя, очі, все тіло сяяли зараз Світлом особливим, видимим тільки для зору душі, але відчутним для всіх, навіть тих, хто ще не здобули всієї повноти ясновидіння.
Він говорив від Бога, а не від себе, і його слухали душами — в особливій тиші з великою повагою та благоговінням — усі присутні.
Він був відчиненим проходом для Потоку Божественних Сили, Любові, Мудрості.
Благослав плавно увів усіх в єдину медитацію, в котрій свідомості общинників з’єднувалися з Божественним Світлом на тій Глибині, що була доступна саме кожному з них.
Це було так, ніби текла потужна й плавна ріка Світла, в котру кожен заходив на свій рівень, на доступну глибину. А для тих, хто були вже готові до більшого, цей Потік Світла дозволяв втікати в Океан Божественної Всеєдності й розчинятися в Ньому.
При спільному виконанні — з особливою силою та яскравістю посилювалося сприйняття кожною душею того, що відбувалося в медитації.
Живий Бог був явний усім, Він наповнював тіла, пронизував Собою весь простір довкола.
Яскраво сяяв у просторі Світобудови прохід до Божественного світу, що відчиняв собою Благослав, — і крізь цей прохід легко було зануритися в Божественні Витонченість і Сяюче Світло.
Навіть ті, хто були поки що не особливо великі душами, переживали надзвичайне Блаженство від доторку до Божественної Свідомості — Величної, Всесильної, Всемогутньої і одночасно доброї та ніжної — що йменують Родом Першопочатковим, Сварогом…
Любов і єднання Душ Божественних і душ, що прагнуть до Божественності, були такі прекрасні! Через таку спільну медитацію кожен присутній міг просунутися в своєму власному розвитку, отримуючи досвід перебування в Божественно витончених станах.
… Коли медитація закінчилася, то ще довго зберігався стан великої прозорої тиші простору…
… Общинники поступово розходилися з галявини.
Олексій же все ще старався не втратити дивовижне відчуття себе-душі, що позбулася «земних кайданів». Йому здавався тепер цей стан таким близьким, рідним…
Він сів на краю галявини, притулившись спиною до стовбура дерева.
* * *
Раптом він згадав, що переживав щось подібне цьому єднанню душ подвижників у спільній медитації раніше… Але коли?
Картини спливали ніби самі собою, а Олексій був їхнім учасником так само реально, як часом це відчувається уві сні. Проте це був не сон…
… Він бачив себе в одній з общин перших християн. Це був він, та, одночасно, не зовсім він…
Олексій потрапив в інші час і простір, нинішній матеріальний світ навколо зовсім зник зі сприйняття.
Той, ким тоді був Олексій, брав участь у зібранні християнської общини.
Він відчув себе немолодим струнким чоловіком з дивовижно ясним поглядом.
Перед зібранням виступав очільник общини, що проповідував Учення Ісуса.
Божественне Сяйво обіймало промовця й усіх його слухачів. Світло текло крізь його тіло. Це Світло наповнювало духовні серця слухачів і сприяло з’єднанню душами в єдиному Серці Христа…
Як же раділа кожна така душа від доторку до цього Світла Великого! Як всі вони сповнювалися щастя від явного відчуття Присутності Бога — у своїх тілах та повсюди довкола!
Олексій відчував себе ніби трохи іншою людиною, втім, все ж, це був він сам…
Він був там одним із християн, що любили Ісуса і прагнули жити за Його Вченням!
Всі вони були теж осяяні цим натхненим стремлінням.
… Ожили картини того часу: люди, їхні домівки…
Вони були в скромному чистому одязі, їхній побут можна було б назвати убогим, бідним. Втім це було зовсім не так. Їхнє життя було повним: насиченим поживою для душ і стремлінням до життя із Христом у кожному духовному серці! Саме духовна наповненість робила щасливим таке їхнє життя!
В общині були і чоловіки, і жінки, й діти — і всі вони були як рідні одне одному, хоча й не були родичами по плоті.
… Після виступу очільника общини люди по черзі каялися перед усіма общинниками в своїх неправильних думках чи вчинках, котрі самі вважали недостойними. Все, що помічали вони лихого в собі, — оголювали, щоб позбутися цього. Часом вони просили пробачення за такі свої вчинки і помисли, котрі більшість людей навіть не вважали б гріховними. Такої кришталевої чистоти й чесності перед Богом та одне перед одним старалися досягнути вони всі!
Кожен, хто слухав сповідника, шукав у собі навіть найменші сліди пороку, що обговорювався, що міг би спричинити подібний гріх, і прагнув теж очистити від такої можливості себе-душу.
Як щиро любили одне одного вони всі! Як він любив їх усіх! Як прагнули вони здобути життя в Царстві Небесному!
… А потім він побачив воїнів зі списами та мечами…
Почув крик: «Римляни!»
Паніки не було. Люди не захищалися. Вони були готові прийняти смерть — слідом за Христом…
Та коли воїни стали грубо, як стадо скота, зганяти їх усіх і зв’язувати, то почали плакати деякі діти, кілька жінок піддалися страхові й стали кричати.
Очільник общини почав говорити, намагаючись словами врозумити нападників та заспокоїти своїх. Його відразу ж було вбито.
Той, ким відчував себе Олексій, кинувся, щоб закрити своїм тілом від удару бича жінку, що притискала до грудей немовля. Він намагався сказати щось, щоб зупинити нападників, та його тіло прохромив ударом списа однин із вершників.
… Він побачив своє закривавлене тіло зверху… Потім він з великою любов’ю подумав про Ісуса — і побачив Ісуса, що простягнув Руки для Обіймів…
* * *
Олексій повернувся до дійсності цього дня: «Що це було? Це — реальність? Це — насправді було зі мною? Але як це можливо?»
Благослав підійшов:
— Ну що, тепер знаєш, як ти жив у іншому тілі раніше?
— Хіба можливо так побачити минуле?
— Можливо… Сам тепер відаєш це!
Здібності до осягнення, пізнання — у людини-душі досить великі. Можна побачити і своє минуле, і минуле іншої людини, і минуле цілих країн, народів…
Та занадто захоплюватися нині розвитком цих здібностей тобі не потрібно. Досить того, що ти пізнав реальну можливість цього. Коли буде потрібно, Бог покаже тобі все, що необхідно. Тепер ти знаєш це вже на власному досвіді — і цього досить поки що!
Завжди — у вічності й безкінечності — людям належить шукати Єдиний Божественний Початок! Саме вмінню бути в Єднанні з Ним, розчинивши в Ньому себе-окремість, і слід присвятити тобі нині свої зусилля!
Книга в PDF