Сучасні знання про Бога, Еволюцію, сенс життя людини.
Методологія духовного вдосконалення.

---

Ізнанка світу матерії/Так все-таки: Девід… — моя мама чи…?

---

Так все-таки: Девід… — моя мама чи…?

Ми з Владіміром прямували на цей день в ліс — «в гості» до Девіда Копперфільду і Саркару.

Радість і хвилювання в мені змішалися: адже я терпляче чекала цієї зустрічі з того самого моменту, як Девід повідомив, що я — Його дочка… в якомусь сенсі.

Не хотілося бути настирливою, але раз вже Він таке сказав, то мої «докучання», думаю, були для Всіх цілком очікувані, а може, навіть на це і розрахованими (Ними)…

… Владімір повідомив мені, як тільки ми підійшли з селища до лісу, що Девід нас вже зустрічає. Хоча до Його місця сили треба було йти ще близько двох кілометрів. Далі ми йшли в Ньому, в Його Свідомості, насолоджуючись Його Блаженством.

А десь через півгодини ми опинилися… в Його Обличчі!

Це місце сили було невеликим — в порівнянні з тими іншими, що ми знали. Воно розташовувалося на лісовій доріжці, яку якраз в цьому місці перетинав струмок.

Владімір став коментувати, як Девід радіє, посміхається, обіймаючи мене. Так, мене… просочувала Його Ніжність!…

«От би було здόрово побачити Його тут так, як я бачила Його по телевізору!», — Подумалося мені. І я тут же побачила Його майже матеріальний вигляд: хвилясті чорне волосся, біла сорочка, чорні джинси. Він, як завжди, сліпуче посміхається!

Але я розуміла, що це було ще не все, що можна було б випробувати. Приміром, Владімір говорив, що ось, мовляв, зараз Девід гладить моє тіло, — наскільки яскраво я відчуваю це? Мені ставало зрозумілим, що моїм можливостям бачити і відчувати нематеріальне — поки ще не вистачало практики.

Зате виходило дуже добре розчинятися в Ньому!

— Девід говорить, — Владімір почав передавати Його слова, — що радий би носити тебе по всій Землі на Своїх Руках… Але при цьому Він розуміє, що ти — не просто Таня, але також і Гуру Нанак-2: один з дуже гідних, хоча ще не Божественних Гуру… І повна реалізація твоїх можливостей буде здійснюватися за рахунок розархівування кундаліні і у міру подальшого зростання силового потенціалу душі.

Тобто, розпочаті тенденції в нашій роботі повинні бути продовжені. Але — треба реалізувати себе спочатку як Гуру Нанака-2, а лише потім — як Татьяну.

Отже, зараз тобі слід поступово увійти в образ Нанака, відчути себе їм. І тоді, Девід говорить, ви будете майже на рівних з ним.

… З останньою фразою мені здалося, що я потрапила в казку. Це — такий жарт? Вчителі люблять пожартувати, я це знаю! Але… якось я не відчувала в тих інтонаціях жартівливого тону.

Я звичайно вмію здόрово літати… уві сні. І навіть доводилося якось крізь стіни проходити… — теж уві сні. І ще Сатья Саї вчив нас — на одній з Його робочих площадок — «провалюватися крізь землю» — в Його просторовій мірності… У тому блаженному Світі можна було легко літати за допомогою рук-крил — і розчинятися… Але ж ми говоримо зараз про можливості в світі пракріті!

Я згадала, як Девід під час Його публічних виступів питав дівчат: не літають вони у сні — перед тим, як взяти їх на руки і піднятися в левітації під стелю залу.

Як шкода, що мене там не було!

І все ж: бути майже як Девід — це, в тому числі, треба думати, означає володіти такими ж, як у Нього, здібностями… Я перепитала, ніби не розчула:

— З Девідом? Майже на рівних — з Девідом!?

— Так.

Владімір був незворушний, ніби для нього це було само собою зрозумілим. Він теж радів почутому від Девіда, але… не дивувався. А для мене це було порівняно з тим, як сказати кошеняті, що він — лев!

— Мова йде про те рівні еволюційного розвитку, — продовжував Владімір, — який був досягнутий тобою в твоєму минулому втіленні. Це — дуже шанована Богом рівень розвитку!

Тому зараз потрібно постаратися навчитися відчувати себе Нанак…

Владімір заглибився у споглядання мене в моєму минулому втіленні:

— У тебе було тіло «ширококістне», відгодоване, але не товсте, без виступаючого живота. Домінувало величезне духовне серце. Спокій свідомості був могутній і непорушний.

Коли ти це добре згадаєш і навчишся жити в тому стані — це буде великим кроком до повної Перемоги!

Тобто, треба буде поєднати той потенціал — з новими етапами розвитку свідомості, які ти зараз опановуєш.

… Я мовчки дивувалася, намагаючись охопити розумом цю нову «карколомну» інформацію.

Я навіть не знала, за що перш за все тепер «схопитися» думками, про що запитати? І тут я згадала про своє початкове запитання, з яким хотіла звернутися до Девіда.

Спочатку я спробувала сама запитати. Але чи то в мене не виходило почути відповідь, чи то Він не відповідав, натякаючи на те, що я запитую — не суттєве.

У цей час Владімір почав описувати те, що бачив:

— Девід показує рукою в твій серединний меридіа… чомусь… Що Ти маєш на увазі, Девід?… Він каже: потрібно намагатися тримати серединний меридіан завжди відкритим, щоб Божественні Вчителі могли із задоволенням входити в нього — аж до твого обличчя, аж до очей. Ще Він говорить, що нам зараз треба йти далі. На зворотному шляху ще буде повна можливість з Ним поспілкуватися. Хоча Він «піде» з нами — і можна буде під час шляху спілкуватися з Ним в будь-якому місці.

— А що, якщо до Девіда «приставати» з питаннями за допомогою Владіміра: все-таки, так — куди надійніше?

— Давай! Хоча можеш і сама.

— Та я… все про «дочку» хотіла запитати…

— Так це ти адже вже зрозуміла: дочка — не в матеріальному сенсі, — відповів Владімір. — Просто існують люди, які підійшли до Творця вже на дуже близьку відстань — за якістю душ і по, зрозуміло, розмірам. Вони — настільки дорогі Богу, що Він висловлює Його Любов до них, в тому числі, і такими словами. Є у Бога таке поняття: Дочка чи Син — з великої літери. Тобто, так Він називає, в тому числі, тих, хто наблизилися до Нього на досить близьку (щоб такий статус отримати) відстань — за якістю душ і, зрозуміло, за розмірами свідомості.

Ти, все ж, хочеш ще раз перепитати, чи не була ти на фізичному плані Його дочкою?… Але Девід не відповідає, сміється — і обіймає тебе. Ти повинна зрозуміти, що матеріальне спорідненість — не має значення.

— Так, я розумію, — збентежилася я. — Звичайно, це — не принципово важливо. Просто — цікаво…

— Цікавість — в даній ситуації — цілком доречна. Але фізична спорідненість — дійсно значення не має!

— Так, звичайно… Але я все згадую свою емоційну реакцію, коли ти мені передав ті слова Девіда…

Адже який дивний «збіг», що в ті роки, коли я вперше дізналася про те, Ким Він є насправді, Він, вже незабаром — вперше! — Приїхав зі Своїм виступом в нашу країну! І мені вдалося туди потрапити!

Шкода тільки, що я тоді так і не зважилася до Нього підійти, хоча зробити це, як мені казали, було цілком легко.

Він мені потім так часто снився…

— Так, все це — дуже добре, — продовжував Владімір. — Це додало твоєї любові до Нього.

Але зайву цікавість, спрямоване на фізичні тіла, а не на те, що сприяє нашому подальшому просуванню, — це не потрібно заохочувати в собі.

Просто відчувати себе дочкою Бога — і усвідомлювати: «я — на підході до повноти Самореалізації!»…

У зв'язку з цим: Ісус теж говорив про Себе, як про Сина Божого, але тут малося на увазі інше: Месія, що вийде із Бога, як би народжений Богом на Землю.

Але в нашій розмові ми зараз використовуємо той же термін в іншому значенні: для позначення стану «наближеності до Злиття з Творцем». Ти вже вмієш входити в Злиття і зі Святими Духами, і з Первинною Свідомістю в Його Обителі, але це — поки є короткі епізоди. Вони — у міру продовження зусиль — будуть ставати все більш легкими і довгими. Саме так здійснюється поступове вростання.

Підкреслю до речі, що ні в якому разі не можна розуміти терміни злиття та вростання, як позначають якісь миттєві акти! А адже така думка насаджується деякими псевдо-гуру! Ні: це — не миттєві акти. Але — тривалий процес поступового перетворення себе. «Втрата людської форми» — це є одна із сторін процесу вростання в Бога. Причому — необхідна!

Володіння вірно направленої та інтенсивної спрямованості дозволяє просуватися далі на вищих щаблях духовного Шляху! — Продовжував міркування Владімір. — Якщо розслабитися і сказати собі, що, мовляв, я вже досягла всього, що могла досягти, і більше нічого не треба, — то відбувається зупинка, яка неминуче веде до падіння з уже досягнутих висот…

Досконалість осягається, тільки якщо постійно наполегливо і непохитно просуватися вперед!

А для цього потрібна, перш за все, наша любов до Кінцевої Мети! Якщо такої любові немає — то адже навіщо зусилля докладати? Краще піду вип'ю пива, подивлюся телевізор і поговорю з друзями… про принципи духовного вдосконалення…

… Я мовчала й слухала. Ну що ж, раз дочка — не в прямому сенсі слова, значить так тому і бути! Я майже змирилася. Хоч не буду тепер мучитися: як мені поєднати два варіанти відношення до Нього: як до мами — і як до Представнику Творця.