Сучасні знання про Бога, Еволюцію, сенс життя людини.
Методологія духовного вдосконалення.

---

Ізнанка світу матерії/У гостях у Божественних Суфіїв

---

У гостях у Божественних Суфіїв

Покидаючи це місце сили, я побачила Вигляд Бабаджi, Юктiшвара, Йогананди, Лахiрi Махасаї. Вони махають мені Руками:

— Лети, Гуру Нанак!

… Ми звернули на іншу стежку, що проходить знову через сосновий бор. Тут я побачила дуже багато мурашників, мало не через кожні десять метрів один від одного. Ми обережно переступали або перестрибували їх доріжки, що перетинали наш шлях. Владімір сказав, що бачив тут мурашники набагато вище за його тіло. А ще я дізналася від нього, що мурашки, виявляється, їдять кліщів. Тому в тих місцях, де багато великих мурашок, кліщів не буває.

… Сосновий бор змінився на листяний ліс. Ми звернули із стежки углиб гущавину. На маленькій полянці, щільно оточеній березами, знаходилося одно з місць сили Гранд Майстра Суфізму. Тут, пояснив Владімір, Він дарує гідним стан Самадхі — Блаженство вищого порядку, що виникає при відчутті Святого Духу усередині свого тіла.

Ми зняли рюкзаки. Я була здивована тим, що нікого, окрім мене, ця перспектива зовсім не зацікавила. Виявилось, що це тому, що Самадхі було для них… звичайним, звичним станом.

Катя відразу уляглася на килимок і задрімала, інші розбрелися навкруги: подивитися, чи не з’явились тут гриби.

Я ж знайшла собі місце під берізкою і з насолодою оперлася ліктем спиною на її ствол.

Крізь березові листочки ласкаво світило сонце, все навкруги було ніжного зелено-золотистого кольору — трава, кущі, дерева. Птахи заливалися піснями. Відчуття спокою, в який поступово вливалося тихе тріумфування… Воно ставало все інтенсивніше, яскравіше… Воно заповнювало простір усередині і виривалося назовні з анахати… Я розчинилася у Блаженстві…

У цьому стані хотілося залишитися назавжди…

Але Владімір покликав йти далі.

І через декілька метрів ми вже виявилися біля місця сили Божественного Імаму. Оскільки туди було складно підійти із-за бурелому, Владімір запропонував обернутися до нього спиною і, вилившись з анахати назад, злитися з Хазяїном цього місця.

Я це зробила майже не напружуючись.

Втім, напружуватися у мене вже не було сил.

— Дивися, як легко у тебе вже виходить зливатися з Богом, — говорить раптом Владімір. — Раз! — і вже Там!

Я здивувалася сама собі: «Потрібно ж!…», — гадаю…

— Тобі вже майже можна дати звання Брахмана. Бог дає це звання тим, хто пізнали Злиття з Ним і навчили цьому інших. Тобі залишається тільки знайти кого-небудь з гідних — і навчити цьому його або її.

«Який же з мене Брахман?! — стрепенулася я. — Брахман — Він же Всевидющий, Всезнаючий, мудрий Учитель. А я?».

Так я роздумувала, поки ми не вийшли на нове місце сили, знову серед сосен і мурашників. Тут був Карас. Владімір запропонував побачити Його Ім'я, написане Їм крупно в просторі вгорі над лісом.

— Як дізнаватися, Хто саме тут зі Святих Духів? Іноді — можна бачити Обличчя. Іноді — визначаємо вже добре знайомого Учителя за деякими індивідуальними властивостями Його як Свідомості, яка властива тільки Йому або Їй. Або, приміром, Вони пишуть Своє Ім'я на тлі неба. Ось, дивися, написано: КАРАС. Бачиш? — Владімір показував рукою.

Лариса, сміючись, помітила, що Карас раніше розташовувався трохи далі від цього місця, серед беріз, а тут раптом перемістився ближче до Владіміра.

Не знаю: чи то я побачила, чи то представила Його Ім'я там, куди показував Владімір. Ну та гаразд: адже Владімір говорив, що у мене — все попереду!…

Ми зняли рюкзаки і сіли відпочити.

Попри те, що я вже втомилася, мої відчуття Божественних Учителів не стали менш яскравими.

Карас обкутав нас Своєю інтенсивною Любов'ю. Я майже задихалася від неї!…

Такі відчуття від спілкування зі Святими Духами, від зіткнень з Ними — в звичайному житті можна випробувати за усе життя усього лише кілька разів або взагалі не випробувати. А тут — тільки за один день!…

І наскільки ж вражаючі такі зустрічі!

… Але прийшла пора і звідси нам йти. Хоча тепер — вже з новими Друзями, до Яких тепер я могла звернутися завжди, будь-якої хвилини, у будь-який момент своєму життю — і зустріти у відповідь Їх Любов і Підтримку!

… Я йшла вже трохи в сонному стані: позначалися враження сьогоднішнього дня. Йшла — просто слідом за тим, хто був попереду, не дивлячись по сторонах. Раптом — відчула Руки Бабаджi. Я здивувалася, подумавши: як же довго з нами Він! Але, озирнувшись на всі боки, виявила, що ми проходили якраз повз Його Махадубль на першому місці сили. Я навіть прокинулася від здивування!

Владімір, зупинившись, запропонував чергову медитацію:

— Можна «одягнутися в Тіло Свідомості Бабаджi», відчути Його Обличчя, Руки — як свої власні. Себе тепер відчуваємо Їм — з Його Енергійністю, Силою!

Я знову відчула Бабаджi, поєднаного з моїм тілом. Здорово!

… Я сама і раніше дуже хотіла стати такою ж енергійною і сильною! Іноді у мене навіть траплялися подібні «напливи» — ще до знайомства з книгами Владіміра. Я відчувала тоді таке піднесення і силу, що могла цілими днями підряд носитися з різними справами — і не втомлюватися. Але, на жаль, такі епізоди завжди були короткими і не довільними з мого боку.

Але тепер — в цілком усвідомленому Злитті з Бабаджi — так добре було це відчувати!

Я в Ньому повністю розчинилася, залишилося тільки Його «Я», «мене» — ні…

* * *

Коли ми поверталися додому, Аня сказала мені:

— Коли приїдеш сюди в серпні, головне твоє завдання — не втратити з виду Владіміра!

… На станції Владімір протягнув мені невеликий шматок паперу, пописаний від руки.

— Це — Одкровення для тебе, — сказав він.

Там був текст інформаційного оголошення:

«Курси психічної саморегуляції для викладачів і студентів медичних і педагогічних ВНЗ.

Регуляція своїх емоцій і розвиток духовного серця.

Проводить лікар. Організаційні збори — саме тоді.

(У тому числі — покажеш фільми.

Мета — залишити духовних «нащадків», яким можна довірити викладання.)»

Це було те, чим я повинна буду зайнятися в осяжному майбутньому.