Сучасні знання про Бога, Еволюцію, сенс життя людини.
Методологія духовного вдосконалення.

---

Ізнанка світу матерії/Бабаджи: «Я хочу, щоб ти Мене упізнала!»

---

Бабаджи: «Я хочу, щоб ти Мене упізнала!»

Мені приснився Бабаджі, у Якого брали інтерв'ю для телепередачі.

Він розповідав про деяку Людину, що досягла приголомшливих духовних успіхів! Та Людина стала духовним Майстром, але про це майже ніхто не знав.

Втім, майже ніхто з людей не знав і про того, Ким був насправді Бабаджі.

Дуже яскравий був сон! Я його бачила якраз перед тим, як мене розбудили.

Розповіла про це Ані з Ларисою. Але вони від конкретних коментарів відмовилися.

А пізніше Владімір повідомив мене, що Бабаджі того ранку був в тій квартирі, де ми ночували.

* * *

Отже, ми йдемо у гості до Бабаджі!

Бабаджі — дивовижний! У Нього — стільки дітей: дітей духовних! Він — для стількох що Досягли був Учителем! І зараз продовжує допомагати усім гідним!

… Ми прийшли в сосновий бор. Сонячне світло, проходячи крізь високі гілки, створювало свій особливий лісовий затишок, пахло свіжою хвоєю.

Ми зупинилися біля тих, що ростуть рядом ялини і сосни. Особливістю цих дерев було те, що, якщо встати між ними, то… зникало відчуття свого матеріального тіла.

Мені запропонували самою це випробувати. Майже так і сталося. Лише «верхній пухир» трохи все-таки давався взнаки: адже я намагалася не втрачати із виду інших, прислухаючись до їх розмов.

* * *

Ми йдемо далі по лісовій стежці, переступаючи обережно мурашині доріжки. Метрів через сто Владімір зупинився і обернувся:

— Колись ми працювали недалеко від робочого майданчика Сільвіо Мануеля. Необхідні справи ми там зробили, і я запропонував усім нам піти прямо зараз до Нього. Усі погодилися — і ми пішли. Але… Він мене раптом зупинив на півдорозі Своєю Рукою. Його Рука не була матеріальною, але… цілком відчутною. Його Долоня перед моїми грудьми стала для мене непереборною перешкодою.

— Владімір тоді сів на колоду і замислився, — Лариса, посміхаючись, зображувала здивованого Владіміра.

— Так, думка Сільвiо полягала в тому, що нам тоді не було необхідності йти на те місце, яким би прекрасним воно не було. І також — через той епізод нам були дуже яскраво показані можливості Бога по управлінню поведінкою втілених людей.

Ми пройшли ще декілька метрів, і Владімір знову обернувся:

— Скоро почнеться місце сили Бабаджі. Ми наближаємося до Його Махадублю. Він там дуже сильно Себе ущільнює — і це дозволяє легко Його бачити.

Ми пройшли ще трохи, і тут Владімір обертається утретє.… Я тільки устигала ховати і знову діставати свій блокнот… Але те, що він мені сказав цього разу, я змогла записати не відразу.

— Бабаджі говорить тобі: «Я хочу, щоб ти Мене упізнала!».

Владімір посміхнувся і продовжив шлях. Інші — за ним. А я залишилася стояти. Радість і відчай змішалися. Значить, ми, все-таки, знайомі… Але як же я згадаю-то?!

Наростало занепокоєння: як же — згадати?! А якщо не згадаю? Ні! Поки не згадаю — звідси не піду, хоч до ранку стояти буду! На радість комарам!

… Владімір ні в одній зі своїх книг не учив, як згадувати свої минулі життя, своїх тодішніх Учителів. Тільки Вони самі могли в цьому допомогти, підказавши або показавши.

… Коли Владімір сказав, що Бабаджі тут так ущільнений, що Його можна добре бачити, — у мене на секунду з'явилася думка, що чомусь лякала і одночасно захоплююча, що я побачу Його… саме своїми матеріальними очима.

… Владіміру довелося виводити мене з того «ступора», нагадуванням того, що Бабаджі адже чекає мене не тут, а біля он тієї ялини…

… Ми зупинилися на перехресті стежок. Через декілька кроків повинне було початися місце сили Бабаджі. Ми скинули рюкзаки. Владімір надав мені можливість піти першою. Він пояснив, де приблизно повинне початися місце сили і де, на тому краю, знаходиться ущільнений Махадубль Бабаджі…

Я пішла… Через декілька кроків анахата несподівано розширилася — і злетіла над лісом. Я тепер стала величезним духовним серцем з руками, що виходять з нього, якими я могла гладити згори, пестячи, вершини сосен, птахів, що співають в їх кронах…

… Те що матеріалізувався Бабаджі у білому одязі я у ялини не побачила. Мені належало зуміти побачити Його — очима духовного серця.

Портрет Бабаджi в Його улюбленому капюшоні я бачила безліч разів, у тому числі, у себе удома — щодня. Тому я намагалася не сплутати істинне бачення з фантазіями розуму.

Від напруги, хвилювання і докучання комарів я не могла розслабитися, щоб повністю поринути в Його Любов. Але Його присутність відчувалася дуже інтенсивно.

Щоб хоч якось сконцентруватися і не розсіювати свою увагу, я стала час від часу прикривати очі. Я просила Бабаджi допомогти згадати…

Перед моїми очима на долю секунди промайнув образ чоловіка в довгому білому одязі, з довгим чорним волоссям.

Владімір поцікавився, чи згадала я, чи почула щось, або побачила? Але я відповіла негативно: занадто швидкоплинним було те бачення, і я засумнівалася.

Ми зробили передих. В цей час до нас приєдналися інші Божественні Учителі, про що Владімір тут же сказав:

— Прийшли Роза і Лада. Говорять, щоб ти навчилася умиватися уранішньою росою із зеленого листя трав. Ігор Висотін приєднався. Додає: і росою — з очеретів на озері, у тому числі.

— А тепер можна обійняти Їх Усіх, — продовжив Владімір.

Ми обнімалися, розчинялися у блаженних обіймах…

… Незабаром я знову повернулася до Махадублю Бабаджi, продовжуючи слухати Владіміра: сподівалася хоч на яке-небудь Одкровення. Владімір же — вже хотів було почати збиратися, щоб піти на інше місце сили Бабаджi, але швидко передумав:

— Бабаджi говорить, що не про який ухід з цього місця зараз не може бути і мови. Тобі треба максимально розслабитися, Він сам все зробить… Щоб бачити Бога, потрібно бути вільною витонченою свідомістю.

Я з полегшенням зітхнула: піти звідси, так і не згадавши те, про що говорив Бабаджi, — це було б аж надто сумно. Я розслабилася, „відпустила” думки — так я ходила декілька хвилин…

І тут я побачила знову той же образ: чоловік з довгим волоссям нижче плечей і смуглявою особою. Сильний! Красивий! Він дивився ласкаво і серйозно! Цей вигляд з'являвся і пропадав, затримуючись з кожним разом все довше. Він простягає руку, торкається моїй анахати… І звідти — як потік, що пробився і хлинув, — стали фонтанувати емоції любові нескінченної сили, ніжної і відданої!… Вони наростали імпульсами…

Я стала дуже чітко розуміти, що починаю щось згадувати, причому саме відчуттями, а не образами з минулого. Але масштабність цих спогадів була настільки величезна і непосильна в даний момент, що до моїх очей стали підступати майже істеричні сльози.

І тоді Він відпустив… Натомість прийшли радісне полегшення, тріумфування, і — я згадала!

Я готова була злетіти в небо і парити там веселим безтурботним птахом!

Повернувшись до інших, я повідомила про свої успіхи. Особливий інтерес представляло те, що я бачила Бабаджi таким, який Він був в Його передостанньому Втіленні, що вже виключало гру мого розуму. (Це Втілення описував у Своїй автобіографії Йогананда).

Ми стояли в тісному крузі, раділи. І тут по розмовах я розумію, що вони бачили те ж, що бачила я. А Аня, на додаток, признається, що вдень раніше трохи не сказала мені о Бабаджi, коли я стала запитувати: «Раз я була Гуру, то хто був моїм Учителем в моєму минулому втіленні?». Але Він тоді Сам її зупинив і сказав:

— Не випереджай Мене в серцях Моїх дітей!…

Я обійняла Бабаджi щосили, просто «повисла у Нього на шиї» — і це було до того природно, немов я тільки цим завжди і займалася.

Владімір, дивлячись на мене, раптом говорить:

— Відчуй Бабаджi в твоєму тілі: Він зараз увійшов, ущільнившись, в нього. Враження таке, що Він має намір забратися в нього повністю… Не поміщається…

Ми засміялися. Я відчувала Його усередині і навколо свого тіла. Він був майже на голову вище. Мій стан був напруженим і блаженним одночасним. Напруженим — через те, що потрібно було максимально співналаштуватися з Його витонченістю. Блаженним — через те, що це — мій улюблений Учитель з минулого і тепер справжнього — Великий Бабаджi!

… Нарешті, усі ми відчули, що нас «відпускають», пора було рухатися далі — в Долину Бабаджi.

Збираючи рюкзак, я раптом чітко почула ім'я: «Лахірі Махасаі!». І тут же Аня радісно повідомляє: «Йогананда і Юктішвар тут!». Я повідомила їх про те, що сама почула, ми засміялися. Тепер з нами було багато Божественних Друзів!