Сучасні знання про Бога, Еволюцію, сенс життя людини.
Методологія духовного вдосконалення.

Ізнанка світу матерії/Це були уроки дорослішання

Це були уроки дорослішання

Мої спроби боротися з нудьгою зазнавали краху. Неспокійні думки не давали спокою. Я знову і знову робила помилки. А Владімір, спостерігаючи за моїми станами на відстані, знову і знову мене за це лаяв.

Я все ніяк не могла усвідомити, що цього мало — навчитися прийомам психічної саморегуляції і медитаціям! Але потрібно ще навчитися жити в вищих станах саме постійно, незважаючи ні на що!

Розуміння цього раптом стало для мене переломним моментом!

Зараз це для мене виглядає цілком очевидним. І адже ця тема обговорювалася Владіміром при спілкуванні з нами багато разів! Але ось потрібно часом пройти важкі уроки і етапи дорослішання — щоб «спала пелена з очей» і розуміння, нарешті, прийшло!

Мені навіть якось Бабаджі сказав, що цей недолік переважав у мене і в минулому моєму земному житті, коли я намагалася йти величезними кроками, не розуміючи, що потрібно як слід закріплюватися на освоєних щаблях.

Так, це було дуже боляче: загрузнути в калюжі… — після польоту над хмарами. Але зате набутий досвід польотів добре стимулює до того, щоб з калюжі вибиратися!

… Навесні мені випала нагода приймати у себе вдома гостя: на цей раз — юного адепта. Це була створена Владіміром для мене можливість виправити свої помилки і вчитися турботі про інших.

Поводитися бездоганно — виявлялося на ділі не так вже й просто. Слова, вчинки, думки, емоції — повинні були бути під постійним контролем! І треба було підказати помилку так, щоб не образити, пояснити так, щоб самій не помилитися, допомогти так, щоб навчити любити…

Іноді в ті дні я ходила відпочити і набратися сил до невеликого затишного ставку в парку. Двотижневе перебування мого гостя добігало кінця, і я знову занурилася в роздуми про те, що не все зробила так, як мені хотілося… І — що так і не стала я такою, якою мені треба бути перед Богом… І взагалі — чи змінилася я на краще?

І тут моє серце раптово наповнилося радістю! Я раптом зрозуміла, що була на місці сили Девіда Копперфільда!

Потім я довго сиділа на лавці, мовчазно насолоджуючись спілкуванням з Ним, відпочиваючи і набираючись сил в Його Обіймах.

— Дуже добре! Тепер Я знаю, що ти готова на все заради Мене! — Підвів підсумок цього нашого спілкування Девід.

Так Бог вів мене: заохочував, карав, обіймав, напоумляв, цілував і — любив, любив, любив!…

… У липні моя робота в медицині стала для мене особливо важкою. За збігом обставин, робоче навантаження різко збільшилося. Ще — раптом захворіли всі мої родичі. Кількість людей, які бажають і чекають від мене допомоги, багаторазово зросла. Я мало не фізично стала відчувати кількість індрій, що прикріпились до мене. Нескінченні скарги і нарікання хворих перетворилися для мене на тортури… Я не знала, як від цього врятуватися: як не втомлюватися і не приходити додому «вичавленою, як лимон»? Кинути все це — я теж не могла: адже я любила свою професію і хотіла допомагати всім, чим можу.

У ті дні я стала замислюватися про те, як же працював у Його останньому земному житті Сатья Саї? Адже це — немислимо: скільки людей тяглося до Нього зі своїми бажаннями! Мільйони! А у мене — всього пара тисяч…

На щастя незабаром настала відпустка, яка вирішила цю проблему — і я швидко відновилася. Але приводів для роздумів і роботи над собою залишилося досить багато.

… Перед своїм від'їздом від мене Владімір говорив, що Боровик і Його Мама запрошують мене в серпні «по гриби». Але цей місяць вже добігав кінця.

І я була надзвичайно рада, коли побачила в своїй поштовій скриньці запрошення від Владіміра приїхати «на гриби». Але мій ентузіазм швидко знітився: адже мій власний статус залишав бажати кращого! Як мені в такому стані їхати?!

Владімір відстежував мої стани. І, бачачи мої сумніви, надіслав другого листа: «За тебе просять. Приїжджай!».