Ізнанка світу матерії/Прощання з кішками

Прощання з кішками

Кілька років тому я написала Владіміру вперше. Тоді я ще була студенткою медичного факультету університету. Мабуть, через те, що я ще щось недостатньо розуміла, бачивши це, Владімір запропонував доки попрацювати над етичним аспектом мого життя і написати йому знову, коли я закінчу університет. Якщо до того часу, зрозуміло, не передумаю. Тобто, через чотири роки.

Я написала через шість. Чому? Тому, що вважала себе ще не готовою, не гідною.

У новому листі я попросила у Владіміра деяких порад і підозрювала, що на цьому наші стосунки і закінчаться.

Але Владімір відповів вельми доброзичливо.

Ми потім обмінювалися листами впродовж ще двох місяців, поки він раптом не повідомив, що був би радий зустрітися зі мною. Такого повороту подій я дійсно не чекала: моє сумовите майбутнє раптом почало набувати веселкових фарб!

Ми домовилися зустрітися навесні, в кінці квітня. За час до запланованої зустрічі я повинна була сама повністю освоїти курс раджа-йоги, викладений Владіміром в його книгах і фільмах.

За ці місяці мені довелося кілька разів пройти через випробування, які теоретично могли обернутися подальшим відкладанням поїздки. Але я вже добре розуміла: Бог мене випробовує!

У тому числі, зі мною жили піврічний кіт і кішка. Я їх дуже любила! Але я розуміла, що Владімір не схвалив би таку мою прихильність, яка не дозволяла мені навіть відлучитися хоч на декілька днів з будинку. Так, з одного боку, мені було шкода тримати їх в однокімнатній квартирі, як в клітці, але, з іншого, — страшно випускати на вулицю: адже машини можуть задавити!

Я згадувала випадок, як на моїх очах інший кіт, перебігаючи дорогу, стрибнув прямо під колеса проїжджаючої машини. Машина виїхала, а він залишився лежати, корчившись в судомах. А вдалині вже світили фари наступного автомобіля. Я кинулася на дорогу і, схопивши кота, втекла з ним на протилежну сторону, поклала його на траву під берізку… Простий чорно-білий котик, маленький і беззахисний, з напівприкритими очками, такий теплий… — він сіпнувся востаннє в передсмертній агонії і помер…

І я продовжувала тримати своїх домашніх вихованців в чотирьох стінах.

І раптом… Владімір пише, що бачить мене… (з іншого-то міста!) — «в злитті з кішками»! Чудово, говорить він, що ти їх так любиш, але зливатися в емоціях любові тобі вже пора не з ними, а з Богом!

Ще він відмітив, що, якщо мені зараз складно погодитися з тим, щоб кішок віддати в інші хороші руки, — то чи не краще нашу зустріч відкласти?…

Я заціпеніла від несподіванки: як він зміг настільки точно визначити мою ситуацію?!

Адже я раніше навіть не підозрювала, що знаходжуся з кимось «в злитті». Але, аналізуючи, зрозуміла, що мої осипання поцілунками їх маленьких носиків і пухнастих м'яких животиків — це і було тим самим проявом любові, про який говорив Владімір!

Це була тема розподілу індрій: або ми направляємо свою увагу і свою любов на об'єкти світу матерії, включаючи, наприклад, кішок і собак, — або ж на Бога, Якого любимо настільки, що цілком спрямовуємося до пізнання саме Його і Злиттю з Ним.

Ще я бачила, що, хоч я і стала лікарем, але моє власне здоров'я залишало бажати багато кращого: медичних знань, яким навчили, нас, студентів, явно не вистачало навіть для того, щоб хоч якось нам особисто знайти здоров'я. Я розуміла, що ці проблеми необхідно вирішити найшвидшим шляхом.

Через три дні, вирушаючи на роботу, я відпустила кота, що вже давно відчайдушно рвався на вулицю. Я тоді обернулася, востаннє побачила, як він радісно несеться геть з хвостом, що стирчить вгору, — і пішла. А кішку я змогла подарувати подрузі. Там їй стало набагато цікавіше жити в товаристві ще п'яти кішок.

І в моєму будинку настала тиша. Звільнилися індрії, які я могла тепер направити на Бога: саме про це мені і натякав Владімір.

Про мій приїзд до нього сумнівів більше не залишалося.

І я енергійно взялася до роботи по перетворенню себе відповідно до розроблених Владіміром методів: чистила чакри і меридіани, вчилася дивитися з чакр. Виходило! Здоров'я помітно покращувалося. Обличчям помолоділа так, що мене переставали взнавати колишні знайомі!…