Сучасні знання про Бога, Еволюцію, сенс життя людини.
Методологія духовного вдосконалення.

---

Ізнанка світу матерії/Великий Нгомо

---

Великий Нгомо

Владімір почав знайомити мене з Ним, коли ми були ще на пагорбі Суфі, на іншій стороні пагорба.

Вказуючи вдалину, він почав пояснення:

— Подивися он туди: там — величезний, багатокілометровий Махадубль Нгомо. Звідти — Він зараз простягає до нас Руку, і тіла наші опиняються на Його Долоні.

Оглянемося тепер з Його Долоні. Навколо, з усіх боків — багатовимірна Нескінченність Абсолюту!

Відчуємо: Бог тримає мене на Долоні. Він постійно спостерігає мене: все, що я роблю, про що думаю, про що говорю. Він тримає на Долоні, споглядає і приймає рішення про моє майбутнє — близьке і віддалене — в залежності від усіх прийнятих мною етично значущих рішень…

Це відчути і запам'ятати — важливо: я постійно є помітний Богом, сховатися від Нього — неможливо! Немає можливості хоч щось від Нього втаїти! Все, про що б я не думала, про що б не говорила, що б не робила, — все зараховується при вибудовуванні моєї долі! У кожен момент Нгомо і Інші Святі Духи з усіх боків споглядають мене!

… І ще одна медитація, яку зручно виконувати тут: можна, злившись з Нгомо, підійти до свого тіла, увійти в його серединний меридіан — і з нього прочищати руками свідомості очі.

… Ось — і Суфі налетіла! Як пташка! Хоче теж допомогти тобі з очима, — говорить раптом Владімір, і всі ми сміємося.

… Я працювала, відчуваючи Їх Руки, Зливаючись з Ними. Мою роботу трохи утруднював нежить, що загострився. Причому Владімір наполегливо вчив мене сякатися не в хустку, а прямо на землю, затикаючи пальцем спочатку одну ніздрю, а потім іншу. Він пояснював, що носовичок є джерелом зарази. Інфіковані соплі висихають на хустці — і потім при будь-яких діях з хусткою вони розпорошуються і заражають інших. Тому хусткою доречно користуватися тільки там, де сякатися «оземь» вважається непристойним.

Я вчилася цього… довго і важко, оскільки ніяк не могла побороти якісь свої «комплекси». Щоб сякатися «методом Владіміра», я намагалася відходити подалі від усіх — в кущі. Там я… тренувалася. А всі поглядали здалеку на мене і сміялися.

Тоді Владіміру довелося прочитати на цю тему невелику лекцію:

— Якщо відчувати себе матерією, — говорив він, — то легко виходить засуджувати деякі види матерії: ця і та, мовляв, — «нехороші». Але в такому випадку ми адже маємо справу, знову ж таки, з «людською формою».

Розглянемо приклад: поки моя слина знаходиться у мене в роті, вона є природна частина мене — і все в порядку, чи не так? Але варто плюнути — і та ж слина вже може викликати огиду! Навіть з власним плювком мені вже контачить не хочеться! Чому?

А соплі — це ж такий ж розріджений слиз, народжений моїм тілом. Слина плювка, соплі — це є всього лише матерія, пракріті — в різних її проявах. До них можна ставитися філософськи, а не по шаблонах «людської форми», тобто, не тому, що так «прийнято» або «не прийнято».

Все це — пракріті. Трупи — це теж пракріті. І якщо ми розуміємо, що це все — лише варіанти пракріті, то відрази до трупів чи страху перед ними вже не буде. Як і до сопель.

— Ну, трупи — це для мене вже пройдений у студентські роки етап вдосконалення, — сміюся я.

— Так!

Соплі! Ось — сучасний етап! Злободенна тема! — Урочисто проголосив Владімір, і ми дружно реготали.

Потім він підвів підсумок:

— Безсумнівно, грань між допустимим і недопустимим з точки зору естетики — треба завжди відчувати і дотримуватися. Приклади наводити не буду. Але сякатися в лісі — по — нашому! Це — правильно.

* * *

— А тепер підемо на іншу робочу площадку Великого Нгомо! — Промовив Владімір. Потім, прислухавшись і посміхнувшись, він додав:

— Нгомо жартує: «Ой, говорить, Мене ще ніхто так не називав!».

… Ранок був прохолодним, і я трохи змерзла. Плюс — нежить…

А Нгомо — огортав відчуттями усмішки й радісного сміху! В результаті, я настільки осміліла, що навіть посміла пристати до Нього з «дерзновенної молитвою»: з проханням про африканську спеку. Я мріяла нагріти своє тіло — до гарячих температур! Мабуть, мама перегрівала моє тіло в моєму дитинстві. Швидше за все, саме звідти — така любов до спеки і неприйняття холоду.

… Місце, куди ми прийшли, виявилось, до всього іншого, на чистому піску. Ну чому тут — не спекотна африканська пустеля?!

… Владімір, намагаючись хоч трохи задовольнити моє бажання спеки, організував у ліску неподалік жарке вогнище. Навколо нього ми відпочили, а я хоч трохи відігрілась.

Потім ми знову вийшли на робочу площадку.

— Ми — в Ньому, у Великому Нгомо, — говорив Владімір. — І перше, що можна тут зробити, це «провалитися крізь землю» — в «прірву» позаду свого тіла. «Прірва» — заповнена Його яскравим білим вогнеподібним Божественним Світлом! Це місце сили — ще один гарний приклад «дірки», що дозволяє найлегшим чином проникати в Божественні еони!

Потім можна буде те ж саме потренувати стосовно і до всіх інших сегментів.

… Тут можна навіть відчути Живе Світло Його Божественної Свідомості — на дотик, між пальцями рук себе-свідомості. Зі стану розчинності і єдиносущності — відтворимо тільки руки — і поторкаемо Нгомо пальцями.

… Вивчаємо Нгомо! Він тут — на кілометри в усі боки!

Можна багаторазово зміститися концентрацією себе всередині величезного Махадубля Нгомо. У Ньому — кілька робочих майданчиків з різними властивостями і можливостями.

Тут можна дуже легко робити «наїзд» на своє тіло ззаду — так, щоб сприймалася тільки передня стінка тіла. Підходжу до тіла ззаду Стіною Світу — і з'єднуюся з простором усередині тіла. Заповнюю цей простір собою-Світлом — аж до найдрібніших деталей тіла: таких, як ніс, вуха, очі, пальці рук і ніг. Використовуємо для цього руки свідомості.

А тіло тепер можна сприймати як «рухливий барельєф», єдиносущий Великій Стіні Світла!

Перебуваючи в цьому стані, можна легко перетворювати себе-Світло — в Вогняний стан. Промиємо цим Вогнем свої обличчя зсередини, тобто, підходячи ззаду.

Повторимо все це з усіх чотирьох сегментів.

Повне зцілення від складних хвороб може наставати лише тоді, коли ми промили і прочистили тіло з усіх чотирьох сегментів або хоча б з двох задніх.

… Увійдемо в медитацію: «Є тільки Божественний Вогонь». Бажано привчити себе до цього стану. Воно повинно стати стійким, стабільним для нас!

Більш того, можна переміщатися в якості Божественного Вогню: бути Їм, зокрема, попереду від свого тіла, що рухається, а також позаду, зверху, знизу, всередині…

Така практика дозволяє поступово нарощувати кількість себе-Вогню, поступово готуючись до того, щоб стати «Сонцем Бога».

Зрозуміємо значущість цих медитацій: адже цей стан мене-свідомості ідентично тому, в якому найпотужніші Святі Духи виходять з Обителі Творця!

І ми можемо вже прямо зараз вчитися бути в цьому стані!

Наступним же етапом має стати освоєння уміння перебувати в Обителі Споконвічного — в Злитті з Ним.

… Лада теж зараз тут. Вона спостерігала за нами. Вона каже, що Нгомо ще дечого підкаже Тані, а Я, мовляв, «піду займатися Своїми справами».

… Ми посміялися і продовжили роботу.

— Таня! — Говорить Владімір, підійшовши до мене. — Ти знову нерухомо стоїш! Може бути, я даремно до тебе пристаю з тим, що краще медитувати при русі тіла. Може бути, у тебе — така індивідуальна особливість? Ти сама — через особистий досвід — спробуй, порівняй: як буде краще виходити?

Я трохи роздратовано відповіла, що особливої \x{200b}\x{200b}різниці не відчуваю. Владімір згідно кивнув і відійшов.

Я спробувала ще раз — рухатися або стояти — і помітила, що масштабні медитації легше вдаються саме при русі. Але «маленькі», де потрібно, наприклад, зосереджену увагу на усуненні дрібних забруднень в якихось частинах тіла, краще виходять — у мене — при нерухомому тілі.

… Але я недовго змогла медитувати: втома нахлинула така, що я готова була впасти на місці і заснути. Ледве пересуваючи ноги, я відійшла трохи вбік і, розклавши туристський килимок, плюхнулася на нього на спину, спрямувавши погляд в блакитну височінь. Розкидавши руки й ноги, завмерши в блаженстві, я запізніло зазначила, що не скинула верхній одяг і що зараз знову підійде Владімір і запропонує її зняти, так як вже давно піднялося сонце і взагалі — жарко!

Але мені було — так добре! Я була не в змозі поворухнути жодним м'язом! А Нгомо просочував мене Своїм Сонцем! Я потопала в Ньому, в Його Радості, в Його Блаженному спокої!

… Владімір, однак, так і не підійшов. Він пішов збирати гриби. Решта ж — так і взагалі вляглися загоряти. А я лежала в своїй фуфайці і насолоджувалася — в ній — «африканською» спекою!

… Зрештою, мої сили відновилися. Відчувши, що я можу вже сісти, я піднялася і почала повільно стягувати верхній одяг. На інше мене «не вистачило».

Нгомо запропонував мені вислухати і записати Його слова:

— Приблизно шість тисяч чоловік прийдуть в майбутньому до тебе вчитися… — я трохи затнулася на цифрі, але потім подумала, що нехай поки так, «час поправить». — Нехай вони будуть — як діти твої! Піклуйся про них, як про себе!

Закрий очі на те, що люди не шукають Мене! Нехай із сотні знайдеться тільки один, який захоче слухати! Розповідай йому про Мене, починаючи з нуля!

… Далі Нгомо торкнувся деяких нюансів і подробиць щодо моєї роботи з учнями в моєму місті. Я тільки зітхала, напружено думаючи, як же мені це здійснити найбільш вдало і бездоганно?!

Нгомо посміхався. Я зливалася з Його ніжним білим Світлом і готова була залишатися тут вічно!