Ізнанка світу матерії/Ходіння по куполу намету і подорож до центру Землі
Ходіння по куполу намету
і подорож до центру Землі
Ми знову пустилися в дорогу. Попереду було ще відвідати місце сили Птахотепа, але вже інше — з іншими властивостями і новими медитативними можливостями.
Ми пробиралися крізь гущавину лісу. Колишні дороги зарості і доводилося прокладати шлях заново. Зате — вже зовсім поруч з місцем сили — набрели на дикі зарості чорної смородини. Вона як раз достигла. Владімір жартував, що це — подарунок нам від Птахотепа. І, якщо не з'їмо все, — образимо Його.
А смачно було!… Наїлися!…
Сонце підіймалося все вище, нагріваючи повітря, зігріваючи і поступово навіть перегріваючи наші тіла. До того часу, коли ми дісталися до необхідного місця, стало по-справжньому спекотно.
Ми із задоволенням скинули рюкзаки і зняли верхній одяг.
Поруч протікала невелика річка, що заросла по обох берегах травою, метрів п'ять шириною.
Ми розташувалися на ледь помітній стежці, що тягнеться уздовж берега. Перед нами стелився заплавний луг з високою травою.
Чергова медитація, якої я повинна була навчитися, називалася «Шатер». Таку форму тут створював Птахотеп.
Перше завдання на цьому місці сили для Його учнів полягало в тому, щоб наповнити собою цей величезний «Шатер» висотою і шириною в сотні метрів, а потім вибратися на його дах і ходити по куполу в якості власних Махадублів. Причому Махадублем можна було створювати з усіх сегментів.
— Інша властивість цього місця сили, — пояснював далі Владімір, — тут легко пізнається також простір усередині нашої планети, аж до її вогняного ядра. І цілком реально можна відчути це ядро \x{200b}\x{200b}в глибині планети і навіть спробувати зануритися в нього свідомістю. Причому зробити це вдається, тільки якщо підходити до нього ззаду — якщо співвіднести напрямок з розташуванням свого тіла.
Позаду спини тіла кожного з нас є невидима для звичайного зору вертикально стояча площина, яка має продовження направо, наліво, вгору і, що особливо важливо, — вниз. Якщо простежити цю площину вниз, то спостерігаємо, що вона проходить крізь ядро \x{200b}\x{200b}планети, ділячи його навпіл.
Вхід в ядро \x{200b}\x{200b}ми знаходимо ззаду, тобто, позаду цієї площини.
Можна розподілити себе усередині планети — як спереду від цієї площини, так і позаду.
І все це можна повторити з чотирьох сегментів!
… Сонце стояло в зеніті, нагадуючи про розпал літа. Від спеки здавалося, що «плавилася» голова. Тіло стомлене і вимагало відпочинку. Ноги підкошувалися.
Але я не хотіла чогось залишати «на потім». Було бажання максимально відчути все прямо зараз.
Владімір наполягав на тому, що на місцях сили майже завжди бажано переміщатися тілом: так робота йде більш ефективно. Перемагаючи втому, я ходила по стежці і повертала і повертала свідомість, щоб краще відчувати виходи з кожного сегмента…
… Владімір раптом уважно і серйозно подивився в моє тіло. Він вивчав його праву сторону.
— Елізабет Хейч тут. Вона вказує пальцем на затемнення в правій молочній залозі… Ось цим тобі теж потрібно обов'язково зайнятися…
Я завмерла. Мені… відразу все стало ясно! Це — зростаюча пухлина, майбутній рак грудей…
Про це Владімір мені сказав уже набагато пізніше, вибираючи більш вдалий час. Але я моментально зрозуміла його вже в той момент!
Ось воно: причина тієї неясної тривоги, то щемливе відчуття страху, які оселилися в мені з того часу, як я дізналася про помилки свого минулого втілення!
Будучи лікарем, я добре уявляла, що таке рак грудей. Я бачила цих нещасних хворих жінок, що пройшли операції і проходять опромінення… Жах наповнив мене при думці про те, що це може чекати й мене в майбутньому!
Мене почав переповнювати відчай. Мої сили різко підкосилися, мені не хотілося більше ніяких медитацій! Було бажання просто звалитися в траву і заснути, забутися!…
Владімір вже давно пропонував мені перепочити і перекусити — і я, нарешті, погодилася.
Ми розстелили туристичні килимки і пообідали. Після цього я тут же вляглася спати, незважаючи на небезпеку бути покусаним трав'яними блохами. Мене такі дрібниці вже не хвилювали.
… Я лежала на спині, закривши очі. Владімір кілька разів щось говорив, можливо, навіть щось питав, але в мене не було сил вслухатися.
Я лише провалилася в Вогонь Божественного Сонця, створеного тут, на цьому місці сили, Птахотепа. Воно було ніжним, легким… У Ньому розчинилися і зникли всі мої переживання…
Я ніжилася в Ньому, покинувши своє тіло настільки повно, що була не в силах поворушити ні єдиним його мускулом.
Мені хотілося залишитися в цьому стані назавжди, пішовши від щільного світу, переселившись в Обійми Бога — прямо з цього моменту!…
Не знаю, скільки минуло часу… Але страх відступив. Я зрозуміла, що мене повертають у тіло і що Бог дає мені можливість виправити свої помилки і, відповідно, перемогти майбутню хворобу…
Нарешті, я прокинулася повністю.
Відчуття було таке, що я повернулася, помітно подорослівшою.
Книга в PDF