Аріадна/Розділ п’ятнадцятий: Про Єдність

Розділ п’ятнадцятий:
Про Єдність

Гамількар увечері звернувся до Аріадни:

— Було б добре, щоб коні довго не застоювалися у стайні. Чи можна мені влаштовувати для них тренування перед світанком так, щоб це не потурбувало ні городян, ні мешканців будинку? Якщо можна — то попередимо конюха.

— Звичайно, ми все легко організуємо! А чи можна й мені поїхати? Мені ніколи не доводилося правити квадригою…

— Так, Аріадно, ми поїдемо разом!

… Вони виїхали за 3 години до світанку.

Будинок Аріадни був дуже вдало розташований для таких прогулянок. Будівля була збудована на околиці Кротону, на відстані від суєтних кварталів з вузькими вуличками. І лише з боку великого саду будинок межував із широкою вулицею. Так — відразу відкривався виїзд на дорогу вздовж моря.

Спочатку коні йшли спокійним кроком. Гамількар вміло стримував їхнє бажання помчати навско́ки. Коли ж міські будівлі зникли з очей, то Гамількар дозволив цим прекрасним тваринам мчати з усією тією швидкістю, на яку вони були здатні та яку вони самі бажали.

Відчуття простору та свободи охопило Аріадну!

Це був ніби політ крізь зоряне небо! Повний місяць добре освітлював дорогу. Небо з безліччю зірок, подібне до прозорої товщі безкрайнього океану, здавалося, лежало на поверхні Землі.

Коні мчали, а Гамількар стояв майже нерухомо на колісниці. Ледве вловимими рухами тіла він легко вирівнював ходу квадриги та зберігав стійку рівновагу.

Аріадна так не вміла. Вона стояла на колісниці перед ним і трималася за поруччя. Вона відчувала за спиною ніби стіну, на яку можна було спертися. Це було сильне тіло Гамількара. І від цього — було відчуття безпеки та спокою.

Незабаром вона, послабивши зайву напругу в тілі та надмірне захоплення від краси того, що відбувається, — поєдналася свідомістю зі станом Гамількара.

Безкрайність зоряного неба була і попереду, і над ними, та з усіх боків. Тепле повітря пружно обіймало тіла, роблячи їх ніби майже невагомими.

Це дивовижне відчуття сприймалося як якесь диво, що дозволяло опинитися відразу в кількох світах.

Весь космос, — що рухався, живий, прекрасний у величезності сущого світу, сприймався із нерухомості Великого Спокою Творця, який створив усю цю красу: рух із величезною швидкістю — та Божественну Незворушність… Відчуття часу зникло…

Потім Гамількар зупинив коней та допоміг Аріадні зійти на землю. Вони йшли поряд тілами, а душами перебували у стані єднання… Розмовляти було не потрібно: взаєморозуміння було ясним і без слів, злиття було повним без торкання тіл.

Ті стани Глибинного Спокою, в які Аріадні вдавалося раніше входити в медитаціях на короткий час, раптом виявилися як би самою Суттю, єдиною з Основою всього… Аріадна немов зникла, а безкрайність Живої Любові-Спокою охопила та заповнила Собою все, включаючи їх із Гамількаром тіла, поодинокі дерева вздовж дороги, трави, що мерехтіли сріблом у місячному світлі, далекі пагорби, морський простір, добре видимий у сяйві місячного світла та безмежність зоряного океану…

Розуміння та відчуття вселенської Гармонії, Всеєдності всього сущого — це було за межею слів, за допомогою яких можна змалювати те, що сприймалося…

… Вони стояли на високому стрімкому березі. Внизу тихо шелестіли легкі хвилі прибою.

Простір над морем… Простір над землею…

І — великий Прозорий Спокій, у якому перебуває все, та з якого все створюється Живою Божественною Силою.

Вічність, Безкрайність і Краса Творця стали єдиним світом, що відчувався.

… Аріадна повернулася у сприйняття світу Творіння. Вона подивилася на Гамількара — з вдячністю за цей отриманий Дар!

Вона відчула нематеріальну Присутність Піфагора та багатьох Інших, які подарували їй цей духовний досвід — досвід життя в Єдності Цілого.

Так само, не вимовивши жодного слова, вони поверталися до будинку.

Пора було зустрічати світанок разом із учнями Школи. Попереду був день, наповнений уроками Піфагора, Гамількара та старших учнів Школи.