---

Аріадна/Розділ тринадцятий: Про змагання

---

Розділ тринадцятий:
Про змагання

Наближалася наступна — у відліку чотирирічних циклів — Олімпіада. Ці спортивні змагання на півострові Пелопоннес в Еліді набували у греків дедалі більшої популярності. Поповнювалась і ширилася кількість різноманітних видів спорту, в яких змагалися атлети.

Цього разу Піфагор дозволив і деяким своїм учням готуватися, щоб взяти участь у цих святах. Звичайно, це було зроблено не просто для досягнення слави переможців, а для того, щоб ширилося знайомство людей із філософією піфагорійців. Адже ці свята включали, як самі спортивні змагання, так і театральні вистави, а також багато виступів ораторів та публічні дискусії на найрізноманітніші теми — для розваги численної публіки.

До Школи повинні були приїхати деякі учні Піфагора з інших грецьких міст, де вони нині жили та працювали. Це було доцільно для того, щоб усі, хто збиралися взяти участь в олімпійських змаганнях, могли тренуватися спільно.

Адже не всі учні Піфагора постійно мешкали в Школі. З різних причин, деякі з них приїжджали лише на деякий час і поверталися потім туди, де жили та продовжували практикувати знання, отримані від Піфагора.

Аріадна попросила Ференіку допомогти з прийомом гостей. Для Ференіки така зміна ситуації пішла на користь. Знову невгамовна енергія кипіла в ній та знаходила вихід у простих справах піклування про новоприбулих і в облаштуванні в будинку всього необхідного. Ференіка ніби відроджувалась — від простих слів подяки з боку гостей та від їхніх захоплених поглядів.

А ще чекали на прибуття Гамількара!

Це була подія для учнів Школи, бо про історію першого учня Піфагора хоч щось чули вже багато хто в Піфагорійській спільноті. Новини від Гамількара про життя у його маленькій філії Школи у місті Карфагені приходили постійно. Так, поки він мав небагато учнів, але він справлявся із взятими на себе завданнями, зберігав і викладав високі знання. Деякі послання Гамількара навіть читалися вголос серед старших учнів Школи, які також у майбутньому планували створення таких оазисів мудрості та чистоти. Досвід Гамількара був їм дуже корисний.

Аріадна, як господарка великого будинку для прийому гостей, звичайно ж, була щаслива можливості піклуватися про нових друзів. Важливо, що навіть учні Піфагора, які ніколи раніше не зустрічалися, відразу ставилися один до одного — як до найближчих і рідних людей. І в будинку Аріадни, і в Школі панувала урочиста атмосфера свята!

Про майбутні змагання також велися розмови. Піфагору ставили запитання, і він охоче відповідав своїм нині численним слухачам.

Зазвичай, тепер люди збиралися для таких розмов у відкритому амфітеатрі, який уже було збудовано. За рахунок правильного розташування та точної геометрії споруди — акустика була дивовижною! Всім було чути кожне навіть тихо сказане слово! Всі промови Піфагора сприймалися як занурення у велике Джерело Знання та Натхнення. Кожна його бесіда, навіть якщо вона була присвячена мирським завданням, наприклад, майбутнім змаганням атлетів на Олімпіаді, підносила слухачів до розширеного стану витончених свідомостей. Він поєднував всі завдання поточного моменту — з розумінням Цілісності всієї Світобудови.

… Всі зібралися і посідали на мармурових сходах. Виникла особлива тиша, що готує душі до слухання та розуміння. Ось вийшов Піфагор. Його прекрасний вигляд, простий білий одяг, розміреність і плавність рухів, тембр голосу — все занурювало учнів у той стан, коли вони слухали душею, зануреною у величезну свідомість Божественного Піфагора, котра незримо обіймала всіх.

Один з юних учнів, який збирався брати участь у змаганнях по бігу та у боротьбі, запитав:

— Скажи нам, Піфагоре: як нам правильно ставитися до слави та чи прагнути бути найкращими, бути переможцями?

— Марнославні шукають лише славу, горді — пишаються перемогами та засмучуються від поразок. І те, й інше — перешкоди на духовному Шляху. Ви ж, — ті, які вже бачили, хай поки що на короткий час, Вищу Славу Душ, що досягли Богоподібності, та знаєте тепер про справжнє призначення життя кожної душі на Землі, ви повинні ставитися зі спокоєм і до слави переможців, і до тих ситуацій, коли перемога у змаганнях дісталася суперникам.

Поговоримо про це докладніше.

Прагнення до першості, до перемоги над іншими — певною мірою притаманне природі людини. У цьому простежується прояв природних законів розвитку всіх істот. Подібна боротьба за лідерство помітна і в житті різних видів тварин. Ми можемо іноді спостерігати поєдинки самців за право володіння самками. Так — найбільш сильні особи отримують перевагу та створюють здоровіше, здатне до виживання потомство.

Так і люди прагнуть бути кращими заради переваги над іншими. Це — не погано, коли вона веде до розвитку кращих якостей та досягається чесними шляхами, а також не несе в собі насильства, не порушує грубо моральність.

Адже і ми самі скоріше купимо вироби у гарного гончара або ткача, виберемо найбільші та стиглі плоди у землероба, що торгує овочами та фруктами. Люди будуть із більшим задоволенням слухати саме вмілого музиканта та милуватися хорошим танцюристом.

У таких галузях, як мистецтво, —прагнення до лідерства та до досконалості часто майже збігаються. До того ж, нам дуже важливо навчитися це розрізняти! Адже Шлях до Досконалості дозволяє існувати одночасно безлічі унікальних та різноманітних проявів, кожен з яких захоплює та радує! Ось, наприклад, краса польової квітки — та садової троянди. Досконалість кожної із них не потрібно порівнювати. Так і кожна прекрасна душа поступово досягає у своєму розвитку Вищої Досконалості — для входження в Божественний Світ.

Так, ми незабаром будемо вшановувати переможців Олімпійських ігор.

Щоб виграти у подібному змаганні, потрібно поєднати силу тіла та силу духу.

Такі здобутки складаються із вроджених здібностей, працьовитості, волі, цілеспрямованості, зібраності, натхнення та сили. І спортивні змагання розвивають ці якості в людині, а не тільки прагнення перемагати.

Але пам'ятатимемо і про те, що люди у своєму бажанні бути лідерами, захопити собі першість, мати у всьому перевагу — можуть завдавати серйозної шкоди іншим. Так буває, коли жага домінувати над іншими, бажання перемагати за будь-яку ціну — викликає розвиток у людях жадібності, заздрощів, ненависті та може призводити до скоєння дуже підлих вчинків. Таке прагнення переваги над іншими, завдає шкоди душам.

Ось ще те, на що я хотів би звернути вашу увагу: на духовному шляху прагнення до Вищої Досконалості ніколи не повинно скочуватися до змагань, до прагнення бути першим, до вимірювання своїх успіхів — удачами чи невдачами своїх товаришів! Це провокує розвиток тієї гордості, яка може стати дуже серйозною перепоною на Шляху!

Не варто навіть у самовідчутті насолоджуватися своєю перевагою в освоєнні наук, хвалитися знаннями чи вміннями, розповідати про свою обраність у освоєнні складних медитацій…

Нікому із нас також не слід відчувати свою перевагу над тими людьми, які ще не торкались духовних знань і не обрали у своєму житті воістину мудрі цілі. Дуже важливе є розуміння, що для всього настає свій час, також — що є стадії дорослішання душ, що багаторазово втілюються в тіла, та їх прогрес не може бути однаковим і відбуватися з однаковою швидкістю.

Мені доводилося чути такі слова від тих, які удавали себе такими, що пізнали все та хизувалися своїми знаннями: «вони — дурні, плебеї та не розуміють того, що знаємо ми, того, що очевидно та настільки природно для людини розумної!» Мені б не хотілося, щоб подібні думки виникали в моїх учнів!

Уявіть, як виглядає будь-який із нас з погляду Бога — всесильного, та який володіє всією повнотою всіх Знань, до яких ми поки що лише отримуємо доступ… Чи не здається вам, що нас Він міг би вважати дурнями? Але ні, Він — з Любов'ю Великою та Терпінням — вчить нас! І знань дає нам у міру. Ту ношу знань, що не посильна ще розуму, — нам Він не пропонує. Ось це нам приклад для ставлення до тих людей, з якими ми можемо поділитися поки що своїми розуміннями лише частково.

І ще мені хотілося б нагадати про те, що навіть якщо внесок молодої душі, яка тільки починає свій шлях розвитку та служіння, ще не великий — цей внесок дуже цінний! Це завжди — Радість у світах найтонших! Це подібно до щастя батька та матері, які спостерігають перші самостійні кроки, перші посмішки, перші слова своєї дитини.

Не розвинена ще людина часто починає сміятися з того, що існує поза її розумінням. Тому, беручи участь у дискусіях на Олімпіаді, не прагніть одразу подарувати людям те знання, до якого вони не готові! Але будьте у всьому, перемагаючи чи поступаючись, прикладами, гідними наслідування та поваги!

… Діанта запитала Піфагора:

— А чому не допускають жінок брати участь у змаганнях і навіть дивитися їх?

— Сподіваюся, що колись скасують цю несправедливість! І я твердо переконаний, що у майбутньому прекрасна жіночість буде захоплювати глядачів не лише у мармурових статуях, а й у спортивних змаганнях!

А сьогодні, мої красуні, ми самі започаткуємо це! Всі, хто бажає цього, можуть взяти участь у тренувальному забігу. Нехай будуть радість та свобода для краси, для гармонії! Я прийду подивитися!

… Один із новоприбулих гостей запитав:

— Скажи нам, Піфагоре, як ти вважаєш: чи загалом хороші Олімпійські ігри? Адже вони розвивають теж саме прагнення бути найкращими! Чи це добре?

— Я вважаю, що добрі. Інакше ми не стали би готуватися брати участь. Вже одне правило припинення всіх міжусобних воєн на час Олімпійських ігор — варте відзначити, як духовне досягнення людської спільноти.

Краса оголених та гармонійно розвинених тіл завжди викликає захоплення. Безліч людей збирається, щоб споглядати святкування краси та сили тілесної, у котрих є початкові прояви краси та сили саме душі.

Я прославляю саме внутрішню красу, вважаючи красу душі незрівнянно більш цінною, ніж краса зовнішня. Ми нині вчимося поєднувати красу, гармонію та силу тілесну — з гармонією та силою очищеної душі.

Тіло народжується, росте, дорослішає, старіє та вмирає.

Душа — росте, квітне, набирається мудрості та досвіду. Все це вона забирає з собою.

Те, що придбало тіло, — тимчасове та тлінне. Те, що пізнала та знайшла душа, безсмертне!

Тренуючи тіла, атлети досягають великих успіхів у піднятті важких речей, у швидкості бігу, в метанні диску. Такі вправи дозволяють багаторазово збільшити тілесну силу. Але в цьому процесі душевні якості людини перетворюються, воля та сила душі зростають.

Також подібно до того, як тренують м'язи тіла, можна тренувати і свідомість у медитаціях.

Величезні можливості відкриваються тоді перед душею! Через такі тренування можуть бути вирощені і краса, і витонченість, і сила душі, і вміння бачити в нематеріальних світах, і вміння чути поради Божественних Вчителів!

Сила волі — великий інструмент! Але наміри душі мають бути правильно визначені та націлені. Вони повинні відповідати прекрасним цілям та Божественній Волі!

І тільки тоді буде дана людині Вища Сила реалізації необхідного. Така Сила виділяється з Великого Океану Мудрості, Сили та Загальної Любові. Ця Сила зливається з волею та силою розвиненої Душі — і Вона служить тепер лише на благо цілого!

… Слухачі довго перебували в тиші після закінчення цієї розмови. Піфагор наповнював простір особливим станом Спокою, з якого нікому не хотілося виходити.

Пізніше, після цієї бесіди Піфагора, поки учасники забігу готувалися, Аріадна підійшла до Костантіноса та запитала:

— Константіносе, а ти плануєш взяти участь у змаганнях?

— Ні, нехай це буде розвага для нашої молоді. Я чекаю на приїзд Гамількара. Він обіцяв, що після Олімпіади віддасть мені судно для подорожі до Евксинського моря та для дослідження тих місць — задля створення філії Школи, подібної до тієї, яку створив сам Гамількар. Мій час настав!

У Карфагені будують дуже міцні човни для далеких морських походів. Гамількар пливе сюди на двох човнах, обидва з них використовуються для подорожі на острів Пелопоннес в Еліді для учасників Олімпіади. А потім — один із човнів буде в моєму розпорядженні, а Гамількар із учнями назад повернуться на другому.

— Ти їдеш назовсім?

— Так, можливо, що це так. Згоден, що важко поки уявити те, як все створити в чужих землях, як жити щодня, не бачити Вчителя… Звичайно, ми зможемо спілкуватися душами без тіл, але це… —трохи інше.

Не знаю, як складеться за Вищою Волею мій шлях.

До речі, дивись: Гамількар, через багато років, має нині щастя знову побачити Піфагора!

— Хто вирушить із тобою?

— Ми це ще не обговорювали… Ніхто з наших поки що не готовий розлучитися з Піфагором: у них ще є час навчатися при особистому спілкуванні з ним…

— А ти — готовий?

— Сподіваюся! Я прийняв завдання та розумію, що це важливо зробити саме зараз.

Ті, хто отримали посвячення на Вищу Ступінь, вже не керуються в житті своїми навіть дуже світлими бажаннями, але виконують обов'язок перед Богом та людьми. Піфагор казав, що те, що ми встигнемо створити тепер, матиме значущість і дасть плоди в майбутніх століттях. Місця, де ми створюємо філії Школи, стануть духовними оазисами у важкі майбутні епохи історії Землі. Але я не бачу можливе майбутнє так далеко…

Та я й не повинен намагатися бачити майбутнє, а маю створювати його!

— А чи Гамількар планує участь у змаганнях?

— Можливо, він везе квадригу для змагання колісниць. Він не грек, і тому не зможе змагатися у бігу чи боротьбі. А ось у змаганнях колісниць він може взяти участь. Йому буде для цього достатньо назвати власником квадриги того з наших, чиє грецьке походження не викликає сумнівів.

Можливо, він навіть не виступатиме сам. Я розумію, що Олімпіада зараз є лише приводом для його приїзду, і його завдання — зовсім інші.