---

Аріадна/Розділ четвертий: Рабиня

---

Розділ четвертий:
Рабиня

Наступного дня Аріадна знову була на виступі Піфагора та знову бачила Леонардоса, але лише здалеку. Сьогодні вони не розмовляли.

Вона прийшла додому в глибокій задумливості через те, що з нею відбувалося тепер.

Вона все ще існувала ніби в якомусь ніжному прозорому тумані, який світився. Спокійна радість наповнювала її.

Думки немов спливали — та потім розчинялися знову. А м'яка радість не зникала ні на мить.

Що відбувається? Невже я закохалася? Але в кого: в Піфагора? Чи в Леонардоса? Чи в цей прекрасний Божественний світ, про який говорить Піфагор?

Вона намагалася переосмислити почуте: «Людина може стати Бого-Людиною, Богом!».

Чи не занадто це самовпевнено та не скромно — так думати? А якщо Боги нас покарають за таку зухвалість?

Втім, ні: не зухвалість це, а прагнення стати кращою! Адже я відчуваю, що це — правда: те, що говорить Піфагор!

Адже не раз я сама колись у дитинстві мріяла стати схожою на Богиню! І — не лише красою обличчя та всього тіла, а й щоб бути мудрою, та вершити чарівні діяння доброти!

Але то були дитячі мрії… А тут все реально! Або … тільки здається реальним?

Ось — Піфагор каже, що в цьому полягає призначення життя людини, щоб стати Досконалим: таким, як Боги — та потім мудро допомагати всім людям!

* * *

У цей час молода рабиня принесла Аріадні вечерю.

Аріадна, все ще перебуваючи наче в іншому світі, зачепила рукою тарелю, яку рабиня збиралася поставити на інкрустований столик із золотими ніжками. Все, що було на тарелі, впало, забруднивши прекрасне вбрання Аріадни. Дорогі керамічні розписні чаші розбилися, золотий кубок із дзвоном покотився мармуровими плитами.

Рабиня з переляку опустилася навколішки:

— Вибачте, пані! Вибачте!

… Аріадна не була жорстока чи гордовита з рабами. Рабині зовсім не загрожувало покарання! Але вона стиснулася так, ніби чекала, що її зараз ударять.

Аріадна звикла змалку до того, що є ті люди, які зобов'язані прислуговувати їй, виконуючи всю необхідну роботу, та ніколи не звертала багато уваги на цих людей … "іншого сорту".

Але сьогодні вона раптом побачила, що ця молода та прекрасна дівчина, ровесниця Аріадни, — з її, Аріадни, провини — зараз була перелякана та розгублена! Вона стояла навколішки, не знаючи, з чого почати: чи міняти вбрання пані — чи прибирати уламки?

… Аріадна майже нічого не знала про долю Діанти: про те, що сталося в її житті, зробивши її рабинею … І навіть не спадало на думку запитати її про це!

Аріадна нещодавно викупила її у чоловіка, який був дуже жорстокий зі своїми рабами. Діанта платила за цей порятунок особливою відданістю та любов'ю, що не було властиво іншим слугам. Але при цьому Діанта завжди була мовчазна, закрита, наче хотіла сховатися від навколишнього світу.

Аріадна поспішила заспокоїти дівчину:

— Ну, що ти так злякалася? Адже це я сама винна: \x{200b}\x{200b}я зачепила тарелю рукою!

… Вона ласкаво підняла дівчину з колін і подивилася їй у вічі, мокрі від сліз.

— Ходімо купатися в басейн! — раптом запропонувала вона та, як подругу, повела Діанту за собою.

Скинувши одяг, Аріадна, сміючись, занурила своє прекрасне тіло у прозору воду, пірнула, милуючись мозаїчним зображенням Нептуна на дні басейну.

Виринувши, вона покликала Діанту:

— Ну що ж ти? Стрибай сюди швидше!

… Коли вони вийшли із води, то були вже майже подругами.

… Цього ж вечора Аріадна хотіла дізнатися історію життя Діанти, але почула від дівчини зовсім небагато:

— Мій батько був купцем і дуже освіченою людиною. Він багато розповідав мені про далекі країни. Навчив читати, писати, рахувати. Після смерті матері він став брати мене з собою у далекі мандри.

— Ти вмієш читати та писати, але ніколи не говорила мені про це! … Розкажи ще про себе! Що з Вами сталося?

Діанта похмуріла:

— Я не хотіла б згадувати про це… Навіщо? Минулого більше немає! І мене — тієї колишньої — теж немає! Я — нікчема! Я дозволила зробити мене рабинею, я дозволила знущатися з мене! Мені слід було вбити себе, але я тоді чомусь не зробила цього та дозволила розтоптати мою честь і опоганити чистоту! А тепер… все це вже не має значення! Я не знаю, навіщо все ще живу!

Послухай, ти більше не рабиня, Діанто! З цієї хвилини ти — вільна! Все можна почати спочатку!

… Діанта сумно похитала головою:

— Ні… Не викреслити з життя те, що було! Я не гідна свободи, чистоти та щастя!

— Не можна так говорити! Послухай: завтра, якщо захочеш, ми підемо слухати мудреця Піфагора! Можливо, ти захочеш вчитися в його Школі — так само, як я мрію тепер!

* * *

Наступного дня Аріадна оголосила всім іншим своїм рабам про те, що вони вільні без жодного викупу! І навіть виділила кожному гроші. Деякі з них вирушили у свої землі, кілька людей побажали, як і раніше, залишитися в будинку Аріадни та допомагати по господарству, тому що їм нікуди й нема чого було йти.

Аріадну переповнювало захоплення від того, що вона почала здійснювати на практиці справи добра! Потім вона знайшла для Діанти одне зі своїх убрань. Коли та побачила своє відображення у дзеркалі, то навіть посмішка трішки торкнулася її губ.

Вони разом вирушили слухати промову Піфагора.

* * *

Після виступу Піфагора Леонардос сам підійшов до Аріадни та Діанти зі словами: «Піфагор сказав, що тобі та твоїй подрузі є про що поговорити з ним».

— А я хотіла тебе про це попросити! Діанті дуже потрібно почути пораду Вчителя! І ось він уже про це знає! Дива!

— Ви ще не бачили його чудес, красуні! — посміхнувся Леонардос.

… Коли всі слухачі розійшлися, Піфагор, Леонардос і дівчата розташувалися на сходинах амфітеатру для бесіди.

— Нам із Леонардосом, мабуть, краще піти? — спитала Аріадна.

— Ні, мої друзі, я не скажу нічого, що вам усім не було б корисно почути. Можливо, колись ви самі будете говорити подібні слова для інших людей.

… Піфагор ніжно взяв Діанту за руку і потім почав говорити:

— Сьогодні — знаменний день у твоїй долі, Діанто! Ти можеш відродитися до нового життя — життя в Любові та Світлі! — мов Афродіта, народжена з хвиль океану!

Ти можеш почати вчитися, як скинути важкий тягар минулого! Ти можеш почати створювати прекрасне майбутнє для себе та інших!

— Як це можливо? Я не можу так швидко змінитися!

— Так, не швидко відбуваються зміни душ! Але ти зможеш відкрити нове життя для себе! Сьогодні, наприклад, ти дізнаєшся, як не засмучуватися через минуле, Діанто! Я теж був колись бранцем у персів і добре знаю, що таке — рабство!

— Ти знаєш, що я була рабинею до сьогодні?

Втім, мені не приховати мою ганьбу…

А ти… Ти — великий Піфагор! — ніколи не був рабом, хоч, можливо, і був полонений! Я ж стала рабинею замість того, щоб померти!… Я дозволила знущатися над собою, принижувати себе!… Я сама дозволила втоптати себе в бруд!

— І тепер ти збираєшся до самої смерті картати себе за це? Ти хочеш взяти розпач із собою і в життя потойбічне? Ти хочеш зробити вічним свій смуток? Ти — життя прекрасне, тобі дароване Творцем, — сама бажаєш перетворити на покарання та муку для себе?

— О ні!..

— Діанто, можливо, ти могла вчинити тоді достойніше. Можливо — й ні. Тепер — все це не важливо! Дивись: ти тут — цієї миті — жива та слухаєш мене.

Минуле — нехай буде минулим! Ти більше не житимеш у ньому! Ти не повинна повертати смуток у душу спогадом про минуле!

Ти вільна: вибрати життя в минулому — або ж у сьогоденні, яке ти створюєш для себе прямо зараз!

Все те, що було, вже сплило рікою часу!

Не слід своїми думками та емоціями утримувати себе в тому минулому!

Тепер — саме цієї хвилини! — ти можеш почати змінювати себе та своє життя на краще! Немає сенсу засмучуватися про падіння та помилки, коли тобі дарована можливість їх виправляти!

Відчуй, які чудові можливості відкриваються тепер перед тобою! Все в твоїх руках! І я готовий допомагати тобі! Ти хочеш цього?

— О так!

— Тоді забудь своє темне минуле та не картай себе невизначеністю майбутнього, в якому ти ще не почала бачити Світло!

Це помилка: бачити світ похмурим, позбавленим доброти та радості! Ти не права, коли бачиш себе в цьому світі жертвою злодіянь та власних неправильних дій! Ти більше не повинна відчувати себе нікчемною, пропащою!

— Чи можеш ти навчити мене думати та бачити все те, що відбувається, інакше?

— Так, я намагаюся зараз тобі трохи відкрити Істину та показати, як це насправді. Це для того, щоб у майбутньому ти сама це знала та вчилася жити у відповідності до Істини!

Істина — це Божественна Первинна Сила, що керує всім сущим!

Істина — це прояви Любові, Краси, Гармонії, Мудрості, Доброти, Турботи, Досконалості!

Істина — це і є Бог!

Я говорю не про вигаданого «бога» з якогось окремого культу та не про статую з мармуру, на вівтар до якої люди приносять жертви.

Але є реальний Бог — Всестворююча Єдина Сила!

Він — справді існує!

Він подібний до океану, який поєднав у собі безліч річок, що вливаються в нього та привносять свої води в безмежність цього океану!

Ось так само Єдиний Первинний поєднав у Собі всіх воістину Божественних, тобто, тих, які досягли Досконалості та стали з Ним Єдине Одне — за весь минулий час, якому немає ліку!

Бог — Велика Первинна Сила — має найвищу Мудрість і Справедливість!

Він створив Закони, за якими все розвивається у Світобудові!

Все це можна пізнати не як особливі слова, а як Реальність, тобто побачити, відчути, зрозуміти, стати невід'ємною Його Частиною!

Зараз же, спочатку, відчуй, що ти завжди оточена Світлом Його Любові!

І це Світло Божественної Любові — Воно поряд кожної секунди!

Це Світло є скрізь! Божественне Світло обіймає тебе зовні та готове заповнити тебе всередині!

Але смуток, страх, розпач, які поки що є всередині тебе, не впускають Божественну Любов влитися всередину!

Відкрийся ж любов'ю душі назустріч Любові Бога — і тоді ти сама побачиш це Божественне Світло!

Відчуй це Світло руками духовного серця! Адже ти вмієш любити!

Світло Божественної Любові готове завжди нести тебе — немов на Руках!

Це Світло може підтримувати, піклуватися, захищати від небезпеки, спрямовувати твій життєвий шлях!

У Ньому — тобі відкриється призначення та життя особисто твого, та тієї ролі, яку ти можеш зіграти на цій сцені матеріального світу для інших істот!

Для допомоги іншим ти багато чого зможеш зробити, несучи їм любов, турботу, розкриваючи ступені пізнання, — поки твоя тілесна оболонка присутня у світі предметів і тіл, який ти бачиш звичайним зором!

… Діанта відчувала себе вільною душею, що ширяє в тому Світлі, Який показував, відкриваючи Його для всіх, Піфагор!

«Любов Бога! Яке ж це щастя! — Діанта вже давно забула те, як це —бути щасливою… Але зараз — справжня Сила Божественної Любові наповнювала її!

Піфагор продовжував говорити:

— Обмийся в цьому Морі Світла! Дивись: ти — як душа — зараз вільна та подібна до Світла! І це може стати твоїм майбутнім, якщо ти цього сама захочеш! Ти можеш прямувати до Світла та стати Божественною Душею, що несе Любов для інших, що живуть на Землі!

Живи, відчуваючи цей Океан Любові! Бог любить тебе, тебе пестить, несе Своєю Силою, спрямовує!

Ти скоро навчишся так жити завжди, якщо того захочеш і здійснюватимеш на практиці прості правила, які ми вивчаємо у нашій Школі!

І ти зможеш допомагати іншим дізнатися про те, що сьогодні лише трохи відкрилося тобі!