---

Аріадна/Розділ дев’ятий: Старші та молодші учні Піфагора

---

Розділ дев’ятий:
Старші та молодші учні Піфагора

Леонардос став проводити бесіди з Ференікою та Кондратосом — у тому числі, щоб переконатися, що вони справді захотіли бути учнями Піфагора.

Часто ці зустрічі проходили у домі Аріадни. Адже Леонардос не мав іншого житла в Кротоні, крім кімнати в Школі Піфагора.

Леонардос багато розповідав і пояснював про моральні правила піфагорійців. Ці правила були набагато суворішими, ніж норми доброти та праведності для людей, які живуть звичайним мирським життям.

Для Кондратоса виявилося дуже складним прийняття чистого вегетаріанського харчування. Він намагався, робив над собою зусилля, але скаржився Ференіці на труднощі:

— Ну, невже для духовного життя так важливо, що ти їси? Так багато обмежень напало на нас відразу!

… Ференіка відповідала трохи глузливо:

— Що за дурниці тебе турбують, Кондратосе? Невже це тобі так важко? Адже кажуть, що чоловіки мають сильнішу волю, ніж жінки! Невже всі твої піднесені думки про служіння людям, про пошук Вищого — будуть розбиті бажанням скуштувати трохи м'ясного? Схоже, що всі твої ідеї про справедливу та прекрасну спільноту людей — лише фантазії для марнославного розуму, а не щирі спрямування душі! Співчуття до наших менших братів і сестер не наповнює тебе любов'ю?! Безглузде вбивство не обурює душу?

— Мене ти судиш надто суворо, до того ж висміюєш! А це зовсім не ознака доброти, Ференіко! Мені важко миттєво відмовитися від усіх звичок минулого життя, але я намагаюся та не порушую заборони…

… Але не можна було сказати, що Ференіка теж не стикалася з проблемами. Її образа на свого колишнього коханого ще спалахувала в ній час від часу. Її емоції не були відрегульовані нею, а прагнення до досягнення Божественних Любові та Мудрості було ще дуже слабким…

ЇЇ надихали промови Леонардоса, бувало, на цілий день або навіть більше, але потім знову поверталася до своїх колишніх способів мислити та реагувати на події.

Аріадна теж іноді доповнювала ці дружні бесіди своїми враженнями та розуміннями, розповідала про свій досвід освоєння перших ступенів Шляху.

Таке об'єднання душ, які поки що не надто впевнено та сильно спрямовувалися до Світла, дуже допомагало всім. Здолати Шлях у співтоваристві друзів і за мудрого керівництва старших товаришів — це був один із принципів спільноти піфагорійців. Це позначалося словом дружба. Це поняття було дуже глибоким і широким. Можливості взаємодопомоги в об'єднанні душ на духовному шляху досліджувалися та всебічно розвивалися Піфагором.

Через кілька тижнів до цих зустрічей у домі Аріадни приєднався ще один із старших учнів Піфагора — Константінос.

Він був із Піфагором уже давно. Аріадна бачила його в Школі багато разів, але вони майже не спілкувалися.

Високий, стрункий та мовчазний юнак привертав увагу своєю внутрішньою сильною та світлою енергією. І було незручно порушувати той спокій, який він ніс усередині та навколо свого тіла.

Аріадна з деяким трепетом та повагою ставилася до тих учнів Піфагора, які були з ним ще до прибуття Піфагора в їхнє місто. Вони — старші учні Піфагора — були схожі на свого Вчителя своїми спокоєм, доброзичливістю та м'якою силою. Вони всі були напрочуд гарні, але ця краса була не зовнішньою, а внутрішньою. Але вона виявлялася і в зовнішньому вигляді: у надзвичайній привабливості, спокої, м'якості рухів і мови. Аріадна не соромилася тільки з Леонардосом: через їхню колишню дитячу дружбу та веселість характеру — він не здавався їй недосяжним.

Константінос же, навпаки, справляв на неї враження таємничо-прекрасного, який досяг майже все та допомагав Піфагору у навчанні вищим Істинам. Але при зустрічі та близькому спілкуванні він виявлявся привітним та дбайливим, без тіні зарозумілості та гордовитості!

Незабаром уже не тільки Аріадна, а й Ференіка та Кондратос розмовляли з ним без ніяковості. Широта його знань вражала друзів. А ще — він знаходив завжди дуже прості слова для пояснень того, що здавалося важко зрозумілим.

* * *

Незабаром до бажаючих вступити в співтовариство піфагорійців і слухачів пояснень Леонардоса та Константіноса в будинку Аріадни — приєднався спартанець на ім'я Панкратій. При першому знайомстві він розповів своїм новим знайомим дивовижну історію того, як у його житті з'явився Піфагор.

Панкратій розповів усім докладно про себе, про своє суворе виховання за принципами Спарти, де прославлялися сила та мужність, про своє досить високе становище серед одноплемінників.

Всі були зацікавлені в тому, як він дізнався про Піфагора. І Панкратій продовжив свою розповідь новим друзям:

— Під час однієї з битв я був тяжко поранений. Моє здоров'я не відновлювалося. Лежачи цілими днями майже нерухомо, будучи не в змозі навіть підвестися, я тоді почав думати про те, щоб припинити своє життя, що стало принизливим і безглуздим. Я завжди пишався своєю військовою доблестю та атлетичною силою, але тепер моїх можливостей не вистачило навіть для того, щоб підняти меч і припинити це безглузде життя… Це все кинуло мене у відчай, і я просив дістати для мене швидкодіючу отруту.

І ось у цей момент мого крайнього відчаю, уві сні, який був дуже реальним, я побачив мудреця в простому білому одязі. Немов би переливи біло-золотистого світла було його тіло! Він заговорив зі мною про призначення життя людини в тілі та пропонував не здаватися через тілесну недугу. Сенс життя — у його словах — був зовсім інший, ніж я думав раніше. Він говорив про силу не тіла, але душі, про її прагнення до Світла та безмежні можливості для вдосконалення! А потім мудрець показав прості дихальні вправи та вправи з енергіями світла, які мали зцілити моє тіло.

Потім мудрець сказав: Мене звуть Піфагором. Коли ти одужаєш — приходь до мене вчитися!»

Сон був такий реальний, що, прокинувшись, я пам'ятав кожну деталь, кожне його слово.

Я вирішив спробувати, щоб переконатися в тих можливостях та силі душі, про які розповідав мудрець зі сну.

Я став робити вправи та за місяць зміг вилікувати тіло настільки, що зміг вставати, ходити.

Я продовжував робити вправи та почав розпитувати про Піфагора людей, які могли б хоч щось подібне чути через свої захоплення, подорожі, торгівлю чи інші заняття.

Спочатку мені не вдавалося щось дізнатися. І тільки через рік, коли я вже повністю відновив здоров'я тіла, я почув від однієї людини про те, що Піфагор — не просто Посланець Богів, що привидівся мені уві сні, але реальний Мудрець, який живе на Землі, який мандрував багатьма землями і тепер організовує духовне співтовариство в Кротоні.

Звичайно ж, я залишив все та вирушив до вашого міста. Я вже бачив Піфагора на виступі та чув його промови. У мене тепер немає сумнівів, що саме він зцілив мене, але я зовсім не розумію, як він дізнався про мої страждання та чому вирішив допомогти саме мені. Все це я хотів би спитати в нього та стати його учнем. Але мені сказали, що перш, ніж стати учнем у Школі, я маю дізнатися багато про що. Мені запропонували знайти будинок Аріадни Афінської. І ось — я тут…

* * *

Тепер життя майбутніх учнів Школи було присвячено вивченню висловлювань Піфагора, основ моральної поведінки піфагорійців, а також перших простих вправ для вдосконалення душі.

З кожним днем все більше зміцнювалося в учнях бажання вчитися, осягати Істину на власному досвіді. При цьому все більш безглуздим і безцільним здавалося колишнє життя.

… У один із дощових днів учні сиділи на терасі будинку Аріадни та слухали Константіноса:

— Люди забули свою справжню природу! Можливість стати подібними до Бога здається їм порожнім мріянням, а не справою, що заслуговує на зусилля!

Очищення та подальше перетворення душі, сходження по ступенях духовного зростання — це завжди вимагає від нас безперервних зусиль. Тільки, коли ростити у собі спрямованість, любов і силу волі, ми можемо спрямовувати себе до вершин духовної Досконалості. І жодне досягнення на цій ниві не є завойованим раз і назавжди. Ми щодня повинні працювати, щоб не втратити досягнуте. Так, це — непросто… І все ж таки я не проміняв би це життя під керівництвом і наставництвом Піфагора ні на яку іншу долю!

Буває, здається, то́му хто стоїть на початку Шляху, що Мета така недосяжно велика, що не достатньо сил, не вистачить життя, щоб здолати весь Шлях.

Але тим, хто щиро бажають і докладають зусиль незмінно та регулярно, тим допомагають Божественні Душі! Боги дарують нам натхнення та сили! Неможливе стає можливим, недосяжне на перший погляд — наближається!

Ті ж, хто, злякавшись труднощів, залишаються в полоні земних спокус, — ті опиняються у великому програші… Вони віддають у владу пристрастям та незнанню цілком своє життя! Вони втрачають чудову можливість духовного зростання, даровану кожному з нас через народження в тілі у цьому світі! Адже саме тут душі навчаються та вдосконалюються!

Світ для нас є такий, як ми про нього думаємо, як його сприймаємо та оцінюємо. Один і той же дощовий день, такий ось, як зараз, може дати цінний досвід, натхнення та захоплення одній людині — чи тугу та розчарування іншій…

Ми будемо поступово вчитися перетворювати себе як душі! Це можливо у всьому, у всіх сферах життя, якщо ми цього щиро бажаємо!

Я розповідаю вам про можливості, які перед нами відкрив Піфагор! Свої думки, свої емоції, свої справи в житті — все це може бути налаштоване у відповідності до найвищого завдання, яке ми хочемо реалізувати!

Ми будемо це робити, усвідомлюючи грандіозність можливостей, дарованих нам Творцем, та велич Мети, яку ми ставимо перед собою!

Простий крок для початку такого настроювання себе-душі — вміння занурюватися в тишу духовного серця. Ми говорили вже про духовне серце як центр душі, який може спрямовувати вірно всі наші зусилля. Сердечний центр допомагає нам інтуїтивно вчитися розпізнавати правильні чи неправильні рішення.

… Сьогодні ми поговоримо трохи про тишу.

Цей дощ дуже сприяє такій розмові. Прозорою водяною стіною — він ніби відокремив нас від суєтного світу, який виявився від нас по той бік завіси з дощу.

Розмірений шепіт дощу дає можливість налаштуватися на тишу, в якій проявлені всі звуки світу.

Тиша може стати для нас більш відчутною, ніж звук дощу… Ми можемо слухати тишу з усіма звуками — і тоді тиша розкриває нам свої неосяжні простори! Вона розпускається в нас і не дозволяє занепокоєнню втручатися в цей простір безмовності…

Тиша занурює розум у спокій люблячого серця…

Ось — я зараз говорю, але тиша залишається як прозора основа для звуку мого голосу…

У своїй глибині — тиша не порушується нічим… Спробуємо це зараз відчути.

Звернемо увагу: існуючі звуки не порушують нашої здатності перебувати у внутрішній тиші…

Тільки допускаючи в собі непотрібні думки та неспокійні емоції, що спотворюють гармонію, ми самі порушуємо цей безмежний спокій…

Океан не хвилюється від легкої гри хвиль на його поверхні…

Відчуємо, що прозора, як повітря, тиша — незмінна. Ми можемо навчитися перебувати в чистоті цієї тиші!…

… І за прозорою завісою дощу на терасі з біломармуровими колонами, повитими квітучим плющем, виникало дивовижне відчуття найтоншого безмежного простору вселенської тиші…

Такі уроки-бесіди проводились майже щодня.