---

Аріадна/Розділ дванадцятий: Проблеми та труднощі на духовному шляху

---

Розділ дванадцятий:
Проблеми та труднощі на духовному шляху

Минуло кілька років…

Розмірене та чисте життя учнів Піфагора приваблювало багатьох нових послідовників. І багато хто був прийнятий до Школи.

Приклади дотримання заповідей Піфагора у повсякденному житті викликали захоплення навіть у тих людей, хто ще не наважився наслідувати у своєму житті його рекомендаціям.

Але було й небагато із прихильників, яким згодом ставало не цікаве інтенсивне життя у постійних зусиллях по перетворенню себе. Таких учнів Піфагор іноді м'яко, а іноді дуже жорстко усував від подальших занять і посвячень у глибини Вчення. Адже продовження пізнання стає неможливим, коли сталося згасання піднесених прагнень і втратився Святий Дотик із Вищим. Бо воно почало сприйматися… буденністю! Часто це супроводжувалося сплеском мирських бажань та стремлінь.

У таких випадках Піфагор, зазвичай, давав учневі доручення, пов'язане зі служінням людям у якійсь корисній справі для Школи, але яке потребує повного занурення в повсякденне мирське життя, де такі бажання знаходили розумне задоволення. Такий учень продовжував відчувати себе частиною Школи. Поодинокі години, які виділялися для духовних практик і медитацій, ставали йому настільки дорогими, що вдавалося закріпити досягнуте просування душі та уникнути сильного повороту назад і, тим більше, деградації. Процес дарування отриманих знань і служіння людям вже здобутими навичками, дуже корисні для душі. Тоді відбувається закріплення справді зрозумілого та засвоєного на духовному Шляху, а решта, немов відвалюється, як неприжите…

Коли Аріадна помітила у своїй подрузі Ференіці згасання натхнення від медитацій, то дуже занепокоїлася за неї. Ференіка ніби втратила радість життя, і духовні практики більше не захоплювали її та часто сприймалися нудним щоденним обов'язком… А світ різноманітних розваг та задоволень знову став для Ференіки більш привабливим, ніж радість від пізнання нового про Божественний Світ.

Аріадна хотіла поговорити з нею та розповісти про ті моменти власного життя, які допомагали їй у такі важкі хвилини. Адже Бог неминуче відчуває всіх, хто йде духовним Шляхом. Перевірка на міцність досягнутих успіхів обов'язково має бути пройдена, щоб рухатися далі!

Аріадна шукала слушний момент для бесіди. Але все склалося по-іншому: Ференіка прийшла сама поговорити про свою проблему. Вона звернулася до Аріадни, як у минулому, шукаючи підтримки та заспокоєння. Вона поскаржилася:

— Скажи: я постаріла? Я стала менш гарною? Адже на мене більше не кидають захоплених поглядів — таких, як колись, коли я бачила, що за проведену зі мною ніч чоловік готовий віддати життя! У мене більше немає шанувальників!

— Навіщо тобі це все серед учнів Піфагора?

Варто тобі лише вийти на ринок — і ти побачиш безліч пристрасних поглядів… Невже ти цього хочеш?

— Ні, не зовсім так… Але я хочу подобатися, викликати захоплення! А на мої спроби хоч трохи кокетувати — я бачу у відповідь поблажливо-лагідні погляди… Моя чарівність… зникла?

Ось Леонардос учора взагалі влаштував мені догану, наче я йому не рівня, а учениця! Він говорив про різницю між грацією самки, що приваблює самця лише зовнішнім виглядом, — і піднесеною внутрішньої красою, що поєднує душу та тіло в гармонії та надихає поетів і художників… Я проплакала майже всю ніч і прийшла до тебе…

У мене тепер нічого не виходить у медитаціях… Я жалію себе, сумую за тим, що виходило в минулому, і не знаю, як мені жити далі? Може, мені й не слід намагатися медитувати, якщо все перестало виходити? Адже я знову то милуюсь собою, то мрію про особисте щастя, то впадаю в смуток від своїх невдач… А Божественні стани — такі далекі, ніби зовсім недавно я не відчувала захоплення від поєднання із Божественним Світлом! Наче це був лише чудовий сон…

— Мені завжди допомагало під час подібних труднощів — починати все, немов, із самого початку: з простих вправ, які нам показував Піфагор. Наприклад, «золотий дощ»! Згадай, як це чудово очищає і тіло, і думки, і енергію душі! Найпростіші вправи раптом виявляються такі чудові!

… Далі Аріадна заговорила так, що у всьому навколишньому просторі навколо їхніх тіл відбулися зміни. Вона не просто промовляла слова духовної практики, а створювала свідомістю рухи Потоків Світла.

— Згадай, Ференіко, як це наповнює нас радістю! Над нами — наче хмара із чистого золотистого Світла! І вона готова пролитися золотим дощем! Ми хочемо прийняти це Світло в себе, щоб очистити тіло та душу! Ми підіймаємо руки, підставляємо долоні під золоті струмені Світла! Світло — як вода, омиває наші тіла зовні і ми наповнюємо Ним тіла — як порожні чаші!

А після Світло стає все більш витонченим, подібне на золотий туман. Ми вдихаємо його… Воно наповнює тіла зсередини… Наші тіла стають легкими, невагомими…

У духовному серці розгорається Джерело Любові та Світла, подібне до сонця. І тоді ми вже самі випромінюємо це Світло-Любов на всі боки!

… Ференіка прийняла медитацію, сльози щастя виступили на очах… Вона обійняла Аріадну:

— Дякую, люба подруго! Коли я поряд із тобою, мені все — легко та радісно! Але я сама все менше можу примусити себе до виконання цих вправ… Мабуть, я зовсім… бездарна!

Тут, у Школі, усі мають найвищі вміння. Хтось талановитий у музиці, інші — вірші складають, треті — мають здібності у ліпці або у живописі. Є й ті, хто математику вподобали… Я ж не виявляю талантів ні в чому!… Мені не вистачає інтересу до абстрактних форм пірамід і тетраедрів, математичні формули наганяють смуток, музи мистецтва не наділили мене дарами… Що ж мені робити?

— Але можна і просто споглядати та цінувати красу!

— Але мені завжди хотілося бути найкращою! Насамперед це була моя зовнішня краса… А ось тепер — і це я втратила!

— Зовсім не правда, Ференіко! Ти гарна, та навіть красивіша, ніж раніше! Але це — коли не сумуєш і не жалієш себе! Згадай, як ти відчувала себе подібною до Богині — вільної від плоті, від думок та емоцій, що пригнічують душу! Згадай себе ту — справжню!

Адже щастя та радість ти відчуваєш тоді, коли даруєш їх іншим, а не бажаєш лише для себе!

Якщо ми дотримуємося гармонії в думках, емоціях і справах, то ми привносимо любов і спокій у Світобудову! Ми можемо стати Частинами Вищого Світу, малими Променями Єдиного Світила, коли несемо собою-душею любов для матеріального світу!

Розвинута душа, — як музичний інструмент, який звучить у співзвучності з Божественним Космічним Звучанням!

Ти втомилася. І треба перенастроїти себе — із самого початку. Спробуй це зробити, як навчав нас Піфагор.

… Аріадна відчувала з прикрістю, що не змогла повністю допомогти подрузі. І вона вирішила завтра звернутися за допомогою до Піфагора.

… Піфагор, як завжди, вже знав і про прихід Аріадни, і про її запитання. Він чекав на неї. Весь його величний та спокійний образ справив на Аріадну особливе враження.

Піфагор ще нічого не сказав, а стривоженість Аріадни за подругу змінилася спокоєм та розширенням душі. Тепер все, що відбувається, сприймалося зовсім інакше: мудро!

Піфагор ласкаво глянув на Аріадну та запропонував сісти на мармуровій лаві на відкритій до морських просторів і сповитій квітучим плющем галереї. Він заговорив сам, не чекаючи питання від Аріадни:

— Так, у Ференіки зараз є проблеми. Але ми трохи зачекаємо. У твоєму будинку незабаром буде дуже багато гостей. Нехай Ференіка допоможе тобі з прийомом усіх, кого ми не зможемо розмістити у приміщеннях Школи. Сподіваюся, це піде їй на користь і вона знову розквітне. Можливо, вона зустріне там того, з ким буде щаслива у сімейному житті, і це вирішить багато її проблем.

Не всім за одне земне життя можна подолати весь Шлях. І не слід вважати лихом необхідність зупинки для засвоєння всього, вже пізнаного душею на Великому Шляху.

Надлишок духовних знань може стати як тягар, який вже не в силах душа нести. Потрібно дозволити людині закріпитися на вже досягнутому рівні — стало та міцно, щоб знання було не лише почутим, а й увійшло у повне усвідомлення та у життя душі. Нам потрібно вміти давати можливість для такої зупинки для закріплення досягнутого. Іноді це потрібно на тривалий час, часом до кінця життя в цьому тілі.

Краще, коли людина живе з натхненням у звичайному світському житті, ніж сумне, з примусу, за обов'язку дотримання правил аскетичного життя. Якщо духовні зусилля більше не бажані, якщо настало пересичення, то потрібно обов'язково зробити паузу!

Тоді правильна спрямованість може зберегтися в душі на багато наступних земних життів, які необхідні для розвитку у всій красі та величі чудових властивостей цієї душі!