---

Уроки Піфагора/Розділ чотирнадцятий: Закінчення учнівства Гамількара

---

Розділ чотирнадцятий:
Закінчення учнівства Гамількара

Піфагор і Гамількар були відпущені на свободу Дарієм, що зійшов на престол.

Дарій сказав Піфагору на прощання:

— Тепер я — цар! Я завоюю весь світ, але спочатку дозволю тобі слідувати твоїм шляхом!

— Чому ти тепер відпускаєш мене і мого друга?

— Якщо я слухатиму вас далі, то не зможу здійснити задумане мною! Візьми все, що тобі потрібне! Я накажу виконати всі твої вказівки, дам човни, веслярів та все необхідне. Ти і твій учень — більше не бранці! Ви можете вибирати, куди направити свій шлях!

…У бухті міста Тіра два човни, готові підняти вітрила, чекали наказу до відплиття.

На березі стояло двоє: Піфагор та його учень Гамількар.

Піфагор сказав:

— Так, якби Дарій став нашим учнем, то багато чого змінилося б у історії Землі… Але є свобода волі у кожної душі! І навіть, коли видно провал всієї грандіозності можливих звершень, не можна примушувати до правильного вибору іншу душу!

— Хотів би я піти тепер разом з тобою, Піфагоре, і бути тобі помічником у всьому!

— Я теж хотів би цього, Гамількаре! Але Воля Вища — в іншому. Ти сам тепер почнеш вершити в країні все те, що ми намітили!

Зрозумій, мій друже, що від тебе теж залежить доступність цих знань для дуже багатьох людей! Якщо кожен із нас почне на своїй землі це робити, то зможемо ми більше, ніж якщо зараз ми в одному місці діяти почнемо.

Вперед же, Гамількаре! Ми будемо поруч весь час, хоч і на відстані будуть наші тіла! Але наших думок устремління та справи — єдині будуть!

Створюй — для людства на Землі — те, що нам доручено! І знай: не пропадуть даремно наші праці! Ті невтілені Вчителі, Яких нині знаєш ти, і навіть Ті, Яких ти ще не знаєш, тобі будуть повністю допомагати!

Наважся у світі темряви, воєн та морального розкладання — прославити Істину, Красу та добропорядність бажаними зробити! І — Досконалість душі в Злиття з Творцем означити метою життя кожної людини!

Так, не просто про моральне нам говорити, коли навіть так звані «боги» багатьох народів у їхніх легендах — легко йдуть на злочини, прагнуть панування один над одним, воюють, вбивають, зраджують, людей карають за своєю примхою…

Але — тим потрібнішим стає для людства те, що ми з тобою повинні повідати людям!

Своїх учнів ти вестимеш від невеликого простору сердечної тиші, в якій стає явним Бог, — до великого безмежного Прозорого Спокою і до Божественного Вогню, в яких індивідуальне «Я» вливається в Єдине Ми всіх Досконалих!

Є непорушні Закони життя для посвя́́чених:

— вони більше не живуть для себе,

— вони більше не сприймають те, що відбувається з ними з погляду індивідуального людського «я»,

— вони живуть тут, у тілах, — для того, щоб відбувалася Воля Споконвічного: щоб відбувалося вдосконалення душ, щоб являлися людям Мудрість, Любов і Краса Божественної Свідомості,

— вони завжди дивляться на те, що відбувається — із Єдності з Найпервиннішим,

— до сили Вони вдаються лише у повній відповідності до Його Волі,

— смерть тіл своїх готові вони прийняти — заради Його блага,

— не застосовують вони тієї Сили, з якою в Єдності живуть, — для порятунку своїх тіл,

— вони завжди готові повністю в Божественне Світло піти зі світу матерії, але залишаються вони тут, серед людей, лише для того, щоб дари Божественного Знання людям нести!

Ти можеш — з уже пізнаної тобою Єдності - навчитися жити так завжди!

Удачі тобі, мій вірний друже! Щасти тобі, Гамількаре з Карфагена!

Я не прощаюся: адже та Єдність, в якій перебувають Досконалі, нерозривна відстанями земними!

Той, у кому незгасно горить Вогонь Творчої Божественної Любові, — від Єдиного вже нероздільний!