---

Уроки Піфагора/Розділ одинадцятий: Танцівниця

---

Розділ одинадцятий:
Танцівниця

По дорозі каравану з бранцями трапився невеликий храм.

Головна жриця вийшла назустріч і просила воєначальника не паплюжити святилище. Вона була молода і струнка. Тіло її було смагляве і надзвичайно гнучке, темно-карі очі дивилися на воїна без страху.

Вона вклонилася з гідністю:

— Тут немає скарбів, які могли б вас зацікавити…

— Зате є красуні, як ти! Ви можете сплатити викуп інакше! — з глузливим реготом у захваті своєю владою промовив той.

— Хіба мало вам рабинь, які готові насолоджувати ваші тіла?

— Ви також можете поповнити їхнє число, варто мені тільки наказати! — знову глузливо промовив воєначальник.

Отже, красуне, лише сьогоднішня ніч зі мною — і твої жриці та храм твій залишаться недоторканими! Згодна?

— Ні! Я краще з диким звіром провела б цю ніч!

— Ах так?! Тоді ловлю тебе на слові! Нехай це буде розвага для всіх! Ти згодна подарувати своє кохання дикому звірові? Нехай так і буде! Ти розважатимеш сьогодні нас! І всім покажеш, як любити лева!

Коли ти поцілувати його зумієш, і він тебе не розірве на частини, присягаюсь богами, я накажу не завдавати шкоди тобі та храму твоєму!

… Гамількар та Піфагор, які користувалися правом пересуватися табором, щоб лікувати хворих, виявилися неподалік і чули цю розмову.

Гамількар спитав тихо по-грецьки:

— Ти можеш втрутитися, щоб допомогти їй, Піфагоре?

— Можливо, спробуємо це зробити. Але поки ще не час. А можливо, вона впорається і сама…

Ти повинен, нарешті, зрозуміти, мій друже, що, навіть володіючи силою, не повинні ми з забаганки своєї міняти події та долі інших людей!

Так, не маємо ми права зцілювати хвороби, поки дані Вищою Силою уроки ще не зрозуміла людина! І саме тому, ми зазвичай відвари трав цілющих даємо хворим і одночасно, розуміння законів зцілення душ прагнемо подарувати, а зовсім, не повертаємо здоров'я повністю всім хворим без виключень.

…Тим часом воєначальник велів готувати все для вистави. Звістка про видовище-розвагу облетіла табір.

Нещодавно воїни впіймали лева і посадили його у велику клітку, щоб привезти для поповнення звіринця у Вавилоні.

Іноді вони влаштовували забави, змушуючи рабів боротися із цим левом.

Але зараз у клітку до лева помістили молоду жрицю.

Глядачі з нетерпінням чекали, що буде далі.

Жорстокість, перетворена в видовище, часто перестає здаватися багатьом збоченим етично людям — злочинною.

Глузування — вигуки про те, що ця жриця віддала перевагу дикому звірові для «ночі кохання», замість хороброго воїна, і що тепер вона поплатиться за це, лунали то там, то тут.

— Подивимося, як вона поділить ложе з диким звіром! — глузливо вигукували деякі.

…Молода жриця, опинившись у клітці, кілька разів ударила в долоні та почала танець.

Вигуки у натовпі глядачів замовкли.

Здавалося, що лев теж був зачарований її рухами.

Дівчина гнучко, вільно володіючи тілом, робила свій танець майже не сходячи з місця. Всі були захоплені, спостерігаючи за кожним рухом.

Лев теж був, немов зачарований і не проявляв агресії. А танцівниця почала повільно наближатися до звіра.

Піфагор підійшов ближче і, ставши поруч із кліткою, почав відбивати долонями ритм. І в цьому ритмі все наче занурилося в особливий стан Прозорого Світла, ніхто не міг ворухнути ні рукою, ні ногою. Лише жриця все прискорювала рухи гнучкого та прекрасного тіла, наближаючись до лева.

Вона на якусь мить охопила шию звіра руками і торкнулася губами морди.

І знову ритмічні чудові рухи продовжували зачаровувати глядачів.

Так вона повторила тричі, щоб ніхто не сумнівався, що вона це виконала.

Піфагор відкрив засув і увійшов у клітку. Він поклав руку на холку лева і вивів його назовні.

На декілька секунд вони наблизилися до того воєначальника, який наказав усе це влаштувати.

Той не міг поворухнутися, щоб вихопити зброю. Він сам на деякий час відчув себе безпорадним перед диким звіром.

Потім Піфагор пройшов через увесь табір і вказав леву напрямок: «Іди додому! Ти вільний!"

Лев неквапливо віддалявся.

Ніхто не наважився завадити Піфагору.

Тільки коли Піфагор повернувся, заціпеніння глядачів та охорони почало проходити.

Танцівниця вклонилася Піфагору:

— Вітаю тебе, Мудрецю́, який знає Божественні ритми всесвіту!

Воєначальник, прокинувшись повністю, вигукнув:

— Що ти дозволяєш собі, греку? Якщо тобі дозволили лікувати хворих, це зовсім не привід розпоряджатися тут усім! Ти хочеш розлучитися з життям?

… Піфагор сказав спокійно і м'яко:

— Вона ж виконала те, що ти хотів? Тепер же і храм, і його жриці — під твоїм захистом: захистом того, хто присягався богами, яким поклоняється!

Адже це добре, коли дикі леви живуть у пустелі, а люди поводяться так, що їм не соромно перед Богами!

— Так, я дотримаюсь свого слова! — несподівано погодився перс.

… Того вечора Гамількар і Піфагор довго сиділи біля вогнища, коли вже весь табір поринув у сон. Тільки стражники іноді перегукувались у темряві.

Жриця підійшла до вогнища, нечутно ступаючи і низько вклонилася.

— Я хотіла подякувати тобі за допомогу, о Великий!

— Мене зовуть Піфагор, а це мій друг Гамількар. Сідай поряд! Нам сьогодні є про що поговорити!

— Мене зовуть Асенат, — назвала ім'я жриця.

— Ми також вдячні тобі, Асенат! Мистецтво танцю, яким ти володієш досконало, виявило нам велику красу тебе як душі! — вимовив Піфагор.

— Але чому лев не виявляв агресії? Це ти зробила, Асенат? Чи ти, Піфагоре? — спитав Гамількар.

— Твій Вчитель допоміг мені… Мені самій під силу було б зробити це з будь-яким диким звіром. Але мені не вистачило б сили, щоб заспокоїти цей натовп людей, що не вартий такої назви.

Всі сили Всесвіту коряться твоєму Вчителю, єдиному з Божествами!

— Ти знаєш про природу своєї сили, Асенат? — спитав Піфагор.

— Силу дарують Боги!

— Так, ти маєш рацію. Але я хотів би розповісти вам про Божественну Енергію, яку можуть називати різними іменами, але яка притаманна кожній еволюційно розвиненій людині.

… І Піфагор став розповідати про Атмічну Енергію Кундаліні, яка запасається протягом багатьох земних життів душі, що успішно розвивається, у спеціальній «скарбничці». І вона може бути використана людиною і в творчості, і в просуванні по духовному Шляху.

— Ви обидва прийшли до нинішніх втілень вже вельми зрілими душами. Запас цієї Енергії у кожного з вас величезний. І, більше того, несвідомо ви використовуєте цю Енергію.

Ця обставина дозволила тобі, Асенат, навчитися виконувати танці так, що всіх глядачів заливає твоя найтонша сяюча Кундаліні! Ти ж, Гамількар, завдяки цьому запасе́ному Потенціалу, зумів зберегти чистоту та витонченість, незважаючи на жорстокість та енергетичну грубість деяких жерців, у яких ти навчався раніше. А зараз ця Енергія дозволяє тобі освоювати та виконувати багато медитацій на рівні Божественної витонченості.

… Потім Піфагор пояснив їм, як можна свідомо працювати з цим безцінним енергетичним Скарбом.

… Протягом кількох наступних днів у таборі був оголошений відпочинок, бо чекали на прибуття ще одного обозу з цінностями, який мав бути приєднаний до основного каравану.

Піфагор запропонував Гамількару, скориставшись цим часом, розповісти Асенат, все те, про що він дізнався за час навчання.

Піфагор сам лише іноді додавав кілька слів, із задоволенням спостерігаючи за своїм учнем.

Коли ж настав час прощатися, то Піфагор сказав:

— Ну от тепер і ти, Асенат, багато чому зможеш навчати тих, кого приведуть до тебе Боги! Нам усім слід подякувати їм за ті можливості, які в ці дні були нам подаровані Божественною Волею!

Бог є Той, Хто дає всім істотам, але Він — і Той, Хто приймає дари! Від душ великих і малих Він приймає дари любові. То - головні «жертви», які потрібні Творцю! А коли душа остаточно дозріває, вона приносить у дар Творцю — себе! Ось плід, гідний вирощування в наших життях земних!

Прийняття і віддавання повинні бути в гармонії між собою у кожної душі, на якому б рівні розвитку вона не знаходилася. Це дозволяє відбуватися її розвитку.

Прийняття — це коли ніби порожня чаша готова бути наповненою.

Потім накопичене має бути вилито: даровано, віддано іншим. Лише тоді знову може наповнюватися чаша-душа і досягати нових висот знань і вмінь!

Душа, яка не готова віддавати, не може бути сповнена новим знанням!

Душа ж, яка не готова приймати, відмовляється від набуття того, що могла б дарувати іншим надалі!

Також, слід приймати і посильні прагнення до дарування від малих душ. Той, хто не готовий приймати любов, подяку від них, перешкоджає розвитку в тих душах доброти.

Але прийняття подяки від малих душ зовсім не є підставою для того, щоб самому запишатися!

Саме дарування любові поступово робить волю людини такою, що збігається з Волею Бога!