---

Уроки Піфагора/Розділ тринадцятий: У Вавилоні

---

Розділ тринадцятий:
У Вавилоні

Караван із бранцями та цінностями досяг Вавилону.

Усіх магів і жерців, полонених у Єгипті та інших царствах, розмістили у кількох приміщеннях, які мають вихід у внутрішній двір із невеликим ставком, квітниками та кількома апельсиновими деревами. Але все це було ізольовано від зовнішнього світу стінами та добре охоронялося вартою.

— Втім, наша нова темниця досить зручна, я очікував найгіршого, — сказав Піфагор у відповідь на обурені вигуки жерців, які не дуже зраділи цьому місцю.

Тут уже утримувалося багато полонених раніше магів, віщунів і цілителів.

Піфагор був привітний з ними, але небагатослівний.

Тільки з одним з них — астрономом і математиком — він вів іноді довгі бесіди про рух зірок і планет, про закони співвідношень, виражених у числах і формулах, про геометричні фігури, які можуть служити символами Нескінченного.

Гамількар, іноді намагався осягнути суть їхніх бесід, але невдовзі зрозумів, що його знання в

цих областях недостатні, щоб поринути у глибоке розуміння того, що вони обговорювали.

Коли він з деякою прикрістю сказав про це Піфагору, той потішив:

— Зовсім не обов'язково тобі зараз розумітися на законах руху зірок і математичних обчисленнях. Це є головне знання про розвиток душі і Божественні Закони Цілого, які ти пізнаєш. Зосереджуй свої зусилля на головному, а всі інші знання, коли ти їх потребуватимеш, будуть легко відкриватися перед тобою.

…Так у медитаціях та бесідах мирно протікало їхнє життя. У зовнішньому світі події відбувалися одна за другою. Новини звідти, з деяким трудом, але все ж таки просочувалися до бранців. І ці новини обіцяли зміни.

Цар Камбіс, рушивши вглиб Африканського континенту, зазнав кількох серйозних військових поразок. Від голоду, спраги та хвороб загинуло безліч його воїнів. А тим часом, у його володіннях, що розрослися, зростало невдоволення, виникали смути.

Мідійський жрець Гаумата почав видавати себе за вбитого Камбісом брата Бардію. Він захопив владу спочатку у Мідії та почав намагатися підпорядкувати собі й інші землі, що увійшли до завойованої персами величезної держави, яка почала розпадатися.

Камбіс поспішно ухвалив рішення про припинення завоювань та повернення, щоб покарати Гаумату.

Але, незабаром надійшла звістка про раптову смерть Камбіса.

Ходили різні чутки про «гнів богів», які покарали Камбіса за руйнування деяких святилищ та храмів у завойованих землях. Ходили також чутки і про магію Гаумати, і про те, що спис, яким сам себе випадково поранив Камбіс, сідаючи у сідло, був отруєний змовниками.

… Один молодий знатного роду перс на ім'я Дарій, який мав близькі родинні зв’язки із самим Кіром, батьком Камбіса та творцем імперії персів, — став часто заглядати до полонених жерців та магів. Він явно шукав способи, щоб скинути з трону Гаумату, а для цього хотів заручитися допомогою магів. Йому набридло слухати улесливі передбачення астрологів, які обіцяли йому велич і владу над усім світом. І він запропонував усім жерцям та магам показувати свою майстерність.

Дарій із цікавістю спостерігав за цими демонстраціями магічної сили.

Наприклад, один із жерців з легкістю змушував впадати в транс рабів і виконувати будь-які його вказівки.

Спостерігаючи це, Гамількар згадав чорного мага, з яким колись зустрічався. Той маг мав величезну грубу силу впливу на інших людей. Він паралізував і підпорядковував своєю волею — волю і здатність мислити слабших душ. Наскільки легко вони ставали рабами його сили. Керувати іншими людям магічною силою і витягувати з цього будь-яку вигоду — таким було «вміння» того мага. Гамількар тоді витратив чимало сил, щоб вирватися з чіпкої, липкої уваги тієї людини.

Те, що демонстрував тутешній жрець, було слабкою подобою і нагадувало швидше на гіпноз.

Інший жрець показував Дарію, як можна без зброї заподіяти біль рабу, що був на відстані.

Піфагор же спостерігав за тим, що відбувається, не втручаючись і зберігаючи несхвальне мовчання. Але цим він усе сильніше викликав інтерес у Дарія, до якого надходили чутки від супутників Піфагора про багато випадків прояву його сили під час шляху каравану із бранцями з Єгипту.

Через деякий час Дарій вирішив почати більш близьке знайомство з Гамількаром:

— Ти розумний і розумієш, що мені потрібні сильні та віддані люди! Ти міг би стати моїм союзником! Твої сили та знання могли б допомогти мені зійти на трон! Ти викликаєш захоплення воїнів навіть зовнішністю гіганта-атлета! До того ж, кажуть, ти також володієш магією! Така людина, як ти, була б безцінною поруч із правителем! І я не залишився би у боргу! Гаумата — цей маг-недоучка, який обманом прийшов до влади, — не гідний її!

— Ти маєш рацію, Дарію! Гаумата- не вартий бути правителем! Але є різні способи перемагати. Невже ти хочеш дійти влади за допомогою вбивства? Чи ти маєш намір почати застосовувати чорну магію проти такої ж магії зла?

Що буде в результаті? Невже ти думаєш, що це може призвести до добра тебе і всі народи, якими ти мрієш керувати?

Якщо ми, за своїм бажанням, застосовуємо силу душі для управління іншими людьми, ми позбавляємо себе права на Божественне Заступництво! Адже лише Боги мають право розпоряджатися в такій мірі долями людей! Зокрема, Вони забороняють людям самостійно приймати рішення щодо розвтілення інших!

… Тоді Дарій звернувся до Піфагора:

— Чому ти мовчиш, Піфагоре, коли інші так і бажають мені сподобатися і стати моїми помічниками, так явно показуючи свої вміння? Скажи: чому не проявиш і ти свою силу? Я чимало чув про твою могутність! І — про вміння знати майбутнє…

Скажи: я правитиму Персією?

— Так, дуже ймовірно, що ти зійдеш на престол царів перських… Але важливо не це, а те яким правителем ти будеш!

Хотів би я продемонструвати тобі не дива́, не магічну силу, а перевагу чесноти над зловмисністю! Хотів би також навчити тебе, як стати правителем великим і мудрим, котрий любимий буде народом, а не тираном, який у страху тримає підвладних йому людей!

Але як навчити того, хто не хоче вчитися?

Ось щойно загинув Камбіс: цар, який боявся змови брата, і наказав його вбити. Камбіс завоював так багато царств, занапастивши, покалічивши, позбавивши майна безлічі людей! А помер він, позбавлений влади, так і не насолодившись плодами своїх перемог… Чи це не яскравий приклад того, як зло породжує зло?! Так, зокрема, повертається все те, що людина робила, — до неї самої, у її долю: як відплата за те, що здійснила.

Але ти прийшов до мене, сподіваючись знайти сили, щоб занапастити мага Гаумату! Ти збираєш соратників для змови та вбивства!

Тому, поки що я почекаю — в надії, що, можливо, і моя черга колись настане тебе праведності навчити…

… Дарій все частіше приходив і слухав Піфагора, виявляючи явний інтерес, коли розповідав Піфагор про силу та можливості людини.

Але знову і знову Дарій випитував лише про те, як йому досягти влади:

— Я хочу бути великим правителем! Великі знають свої цілі та ні перед чим не зупиняються! Навіть, втрачені на цьому шляху життя їхніх підданих — їм не перешкода! Приклади всіх успішних земних правителів — про це говорять! Не можна лише миром та добротою тримати народи, щоб вони були підлеглими! Великі правителі — і силою великою володіти повинні!

— Ті правителі, про яких ти говориш, то — не великі, а лише примітивно егоцентричні та владолюбні люди! Вони можуть бути більш менш добрими і справедливими — або ж, навпаки, злими і жорстокими. Але вони продовжують помилятися, не знаючи Істину! І цілі їх зовсім не великі, хоч їм і здаються такими! Адже вони мріють лише володіти і керувати людьми!

Але, хто справді може іменуватися Великим? Лише Той, Хто живе, виходячи з «Серця Землі» і тримає на Своїх Божественних Руках все життя, відчуваючи кожну істоту на кінчиках пальців незліченної кількості Рук Єдиного Цілого!

Істинно Великі поєднали Свою Велич — з Безкрайністю Цілого, з Силою, що керує всім всесвітом! Вони вже володіють усім — і не потребують ні поклоніння, ні слави, ні багатства земного!

І вони мудро керують людьми, якщо доля, послана Божественним Началом, ставить їх на чолі царств!

… Але Дарій не приймав всього того, що міг би прийняти за бажанням:

— Ти невиправний у своїй наївності, о Піфагоре! Не розумію, як знання твої здатні уживатися з мріями про нереальне, утопічне?!

Благослови ж мене, о Великий, на малі мої справи, бо я збираюся лише завоювати той світ, який відкривається переді мною тут, на землі!

— Те, про що ти мрієш, Дарію, це твоя сильна влада над людьми, поклоніння тобі, почесті…

Але твоя влада могла б стати не тільки сильною, а й мудрою!

Божественні Вчителі людства допомагають здійснювати лише справи гармонії та добра! Вони шукають тих подвижників, які прагнуть об'єднати свою любов — і вселенську! Вони поступово дають такому Герою Духа можливість сприймати Силу Божественну і з'єднуватися з Нею.

Ти знайомий із Вченням мудреця Зороастра. Воно, у своїй основі, могло б стати об'єднуючим для багатьох народів, бо говорить, у тому числі, про Єдине Божественне Начало — Бога-Творця всього, Бога Мудрості, Бога Добра, Бога, що сприймається у вигляді Божественного Вогню. У цьому Вченні, також вимагається дотримання доброти, законності, справедливості.

Чому ж ти сам не хочеш у своєму житті слідувати тому кращому, що є в цьому Вченні?

… Кілька місяців продовжувалися спроби Гамількара і Піфагора зацікавити Дарія ідеями духовного перетворення суспільства, про які вони говорили лише вдвох. Але Дарій… то спалахував у захопленні від мрії про просвітництво та впровадження ідей доброчесності, то хмурнів від своїх думок про розбіжність того, чого вчив Піфагор, — з тим, що він, Дарій, сам так палко бажає…