МАЙСТЕР/Як ще можна ненавмисно стати дияволом?

Як ще можна ненавмисно стати дияволом?

Три роки, що минули між нашою з Тобою зустріччю через книги та особистим знайомством, — це був нелегкий, але дуже щасливий для мене час: час пошуку та відкриттів, коли Бог — одну за одною — довіряв мені Свої таємниці, все далі, все глибше впускаючи мене в Себе. Він розкривався переді мною в різних Своїх Аспектах: спочатку — як Святі Духи, потім і в найвищому Своєму Прояві — в якості Бога-Отця, тобто Їхнього вселенського Єдиного Ми. Він давав мені стільки Знань та Любові, скільки я могла вмістити, і навіть, здавалося, більше. Залишалося закріпитися в пізнаних вищих станах, щоб Єдність із Ним стала стійкою, постійною, незалежною від зовнішніх обставин. Здавалося б — так просто: лише ще один крок…

* * *

Колись значимою для мене подією на Шляху стало знання про моє попереднє втілення. Воно було відкрито мені на самому початку Шляху. Було нелегко впоратися з цим знанням. Воно і допомагало мені, і водночас заважало.

Допомагало, оскільки тепер мені було відомо про трагічну долю чоловіка, котрим я була у своєму попередньому земному житті. Він також шукав Істину, але не встиг знайти, хоча й підійшов дуже близько. В часи випробовувань на Шляху згадка про нього не раз допомагала мені знаходити сили впоратися з труднощами та — йти далі, більше навіть заради «нього», ніж заради «себе», щоб «його» пошук, «його» Шлях — було завершено.

Заважало ж це знання тим, що в певний момент я занадто захопилася своїм «минулим»: пошуком закономірностей та зв’язків із ним та моїм нинішнім життям та долею. Особливо — коли стала «впізнавати» в своєму оточенні людей з мого попереднього втілення. Так до сокровенного знання, необхідного лише для самоаналізу та можливості виправити припущені помилки, я поставилася, як… до детективної історії, до гри. І мені знадобилося дуже багато часу, щоб припинити в неї грати. Потрібно було залишити цей «вантаж» там, де йому й місце, — в минулому.

Втім «залишити» його там — буває не так вже й легко! Адже такі «ігри» можуть бути небезпечні ще й тим, що там, у власному минулому, можна знайти пекло із його мешканцями.

І поруч із моїм тілом може виявитися втілена зараз рідна колись душа. Та людина, можливо, — просто зараз — поруч зі мною: адже я сама шукала спілкування з нею чи з ним!… Я прагну продовжити з тією людиною колишні стосунки, що дісталися мені у спадок від попереднього втілення. Вони залишили в мені-душі глибокий відбиток — і я тепер сліпо продовжую «любити»… пекельне створіння! І — день за днем — переймаю його чи її якості та стаю… такою ж! І не знаю про це!…

Втілені пекельні душі можна зустріти, і без занурення в «попередні життя». Таких людей — чимало в будь-якому суспільстві. Цього — не уникнути. Важливо ж — особливо для тих, хто йде по духовному Шляху — навчитися впізнавати їх, щоб уникати будь-яких взаємин із ними: сексуальних, емоційного спілкування, ситуацій спільної медитації. Адже при цьому відбувається «перемішування» свідомостей. А ми — стаємо одне з усіма, з ким співналаштовуємося та зливаємося собою-свідомістю! І всі якості кожного з нас (як душ) — стають спільними!