МАЙСТЕР/Про любов «земну» та духовну

Про любов «земну» та духовну

Коли люди чують слово любов, що їм спадає на думку? Найчастіше — стосунки сексуальної любові. Та для шукача Істини це слово має інше, ширше, всеохопне значення: адже Головним Об’єктом любові стає (чи має стати) Бог.

На духовному Шляху так званій «земній» любові теж є місце. Адже саме через неї ми вчимося любові всеохопній, духовній. Вона може дуже допомогти в просуванні по духовному Шляху (незважаючи на протилежну думку збочених сект, де її називають «гріхом»). Адже як полюбити «далекого» та «непізнаваного» (на їхню думку) Бога, якщо не вмієш любити навіть людину, котра — поруч із тобою? Як навчитися приймати Волю Бога, якщо у стосунках з людиною так важко поступитися та не наполягати на своєму — навіть у дрібницях? Як навчитися дарувати свою любов, а не чекати її егоцентрично від іншого? Як навчитися ніжності, ласки, турботи, якщо ще не було ситуацій, де цього можна було б учитися?

Стосунки сексуальної любові сприяють етичній та інтелектуальній досконалості. Зокрема, кожному корисно чесно відповісти собі: що для мене на першому місці: отримати насолоду чи подарувати її іншому? Чи не маю я досі здатності заподіяти шкоду своєму партнерові в який-небудь спосіб? І — якщо так сталося — чи вистачить у мене мужності взяти на себе відповідальність за наслідки?

Важливо також сформувати в собі адекватне ставлення до «групового сексу» та інших «нововведень», що зараз культивуються задля, нібито, «розвитку сили свідомості» («особистої сили»). Вони запрошують всіх без різниці охочих, пропонуючи навіть тим, в кого немає постійного партнера, знайти його прямо на такому «духовному ретриті».

Існує термін «перелюб». Що це означає? Це — перелюбодіяння, тобто, саме надмірне захоплення сексом. При цьому зникає з поля зору Бог — як мета. Він замінюється сексуальними мріями та концентрацією більшої частини уваги на сексі, на сексуальних партнерах. Розвиток в собі витончених емоцій на фоні взаємної ніжності — це виключається. Розвиток «особистої сили»? Так, це відбувається, втім, розвивається при цьому груба «особиста сила», що наближає до пекла, а не до Творця. Таким є результат «змішання гун», тобто, об’єднання та перемішування енергій людей із принципово різним рівнем енергетики за шкалою «витонченості — грубості». Адже в таких «ретритах» домінують люди з невитонченою енергетикою: духовно просунуті люди ні за що не будуть брати участь в таких заходах!

І не будемо забувати про загрозу поширення відповідних захворювань.

Така думка Майстра, а також і моя.

Те, що відбувається між двома людьми, що люблять одне одного, — сокровенне. І при цьому доречний лише один свідок — Бог, що створив людей, зокрема, і задля такої любові — заради розвитку в них відтінків любові великої.

Кожен, хто став на духовний Шлях, повинен знайти для себе відповідь на головне запитання, що ставить ситуація закоханості в людину: чи не люблю я її чи його більше, ніж Бога, Котрий нас усіх створив? Чи не стоїть він чи вона перешкодою між мною та моєю Головною Метою? І якщо відповідь «так», то який же я в цьому випадку «шукач Істини»?

Відповідь на всі ці запитання шукала і я. І — знайшла.

* * *

Материнство та виховання дітей — ще один спосіб розвинути в собі вміння любити. Можна, напевно, назвати це найсуворішою школою любові. Адже істинна любов вимагає усіх сил душі! І як же часто хибне розуміння «любові до дітей» — тяжко калічить їхні долі: з них виростають непристосовані до життя, егоїстичні «дорослі». Кого ж вони самі виховають свого часу?…

Безмірно балуючи та «шкодуючи» дитину, погоджуючись із її примхами, ми калічимо її, роблячи непристосованою до життя. Однією ж з мотивацій у вихованні має слугувати постійна пам’ять про те, що — рано чи пізно — дитина залишиться сам на сам зі своїм життям, без мене. Що вона робитиме тоді? І що я відповім Богові, Котрий довірив мені ростити її — Його дитину?

Усі ми — кожен з нас — матимемо відповісти Йому і за те, що ми зробили з безліччю й інших Його створінь: тварин, рослин, з усією планетою, на якій ми живемо. Скільки ж людей, щиро вважаючи, що «люблять тварин», — здатні… їсти їхні вбиті заради нашої обжерливості тіла… І навіть після того, як люди дізнаються про страшні умови їхнього вбивства, вони продовжують насолоджуватися смаком їхніх тіл…

І чому так відбувається? Тому що «всі так живуть»! Нас усіх привчили з дитинства, що вбивати… — це нормально! І ми всі при цьому вважаємо себе й одне одного… «хорошими людьми»! Та Бог — іншої думки. І Він намагається пояснити, що таке чужий біль, даючи тим, хто прожили в гріху, випробувати власний біль — через хвороби, через тяжке помирання…

На духовному Шляху дуже важливо навчитися турботливому, ласкавому ставленню до всього (не агресивного) живого. Той, хто насправді любить, — не здатен «просто так» навіть зірвати травинку чи листочок! Така людина відчуває чужий біль — як власний. Ставши розвиненим духовним серцем, вона сприймає як лю́бе — все, що її оточує.

* * *

Тільки якщо дивитися на все живе так, як на нього дивиться Творець, розумієш, що любити — це значить розвиватися духовно та допомагати в цьому іншим втіленим душам.

Життя Бога — це постійний розвиток! Саме задля цього, задля Власної Еволюції, Він і створив Своє Творіння. Тому, з точки зору Бога, любити людину — це значить допомагати їй розвинути в собі все найкраще і позбуватися від поганого та просто зайвого.

* * *

Ти завжди, скільки я Тебе знаю, залишався Тим, Хто Ти є: Любов’ю та Світлом. Ти — переміг в усіх битвах!

Ти не відступив і тоді, коли пітьма оточила мене, коли здавалося, що окрім неї — більше й немає нічого і ніколи вже не буде!… Ти встояв навіть тоді, коли так сталося, що цією пітьмою… стала я сама…

Ти показав мені тоді — що ж означає любити людину! Ти проявив тоді істинний, найвищий сенс цих слів!