---

МАЙСТЕР/Розчистимо собі шлях до Бога!

---

Розчистимо собі шлях до Бога!

Взаємодія з Богом, що стає (має стати!) майже безперервною, — це найкращий спосіб вчитися Його Мудрості. Поки ж стійкого зв’язку із Ним немає, «вчителями» стають власні помилки. В моєму випадку було саме так.

Говорити про свої помилки мені здається важливим. Це може допомогти комусь із читачів не здійснювати подібного. Хоча я сама про багато з них неодноразово читала та чула, проте, мені так і не вдалося їх уникнути. Чому? Відповідь я знайшла у Майстра:

«Одна з типових помилок початківців полягає в тому, що, читаючи, вони погоджуються з усім написаним, втім при цьому не прикладають це до себе. А потім здійснюють якраз саме ті помилки, про які читали, які бачили в інших, але не замислювалися, що самі можуть їх здійснити». (В.Антонов. Як це — зливатися з Богом? // Життя для Бога. «New Atlanteans», 2014)

Якось я отримала таку пораду від Бога: «Дивися на людину — разом зі Мною, Моїми очима! І ти розумітимеш її!»

На самому початку Шляху я цього не вміла. Тому і самої себе добре не розуміла, не говорячи вже про інших людей.

* * *

Життя моє тоді не було цілісним. Воно було ніби таким, що розпалося на окремі складові, майже ніяк не пов’язані між собою.

Більшу його частину було присвячено моєму власному розвитку: медитаціям, читанню книжок, етичній самокорекції.

Ще була робота — і заради того, щоб мати засоби до існування, і заради реалізації особистих амбіцій та прагнень, котрі в мене тоді ще були. Наприклад, для мене завжди було важливим, щоб моя діяльність приносила людям користь. Тоді виходило, що я «недаремно живу на Землі»…

Та чи розуміла я тоді, в чому вона була — ця користь?

Я намагалася знайти спосіб «впровадити Бога» в мою професійну діяльність. І не вигадала нічого кращого, ніж за будь-якої нагоди розповідати мало не всім поспіль про методологію пізнання Бога — без урахування готовності людей сприймати цю інформацію. Мені знадобився час, щоб навчитися обачності. Тобто, недоречно, а іноді навіть небезпечно — відкривати людям, що не розуміють мене, особливості власного життя. Крім того, можна заподіяти комусь шкоду, передчасно «зваливши» на нього непосильні та непотрібні йому поки що знання. Це може відвернути людину від власних пошуків Істини в майбутньому.

А ділитися з іншими тим, що я пізнаю́, можна ж і в такий спосіб: щодня приходити вчасно на роботу та виконувати свої обов’язки, перебуваючи в стані любові. Хіба цього замало? Хто має досвід роботи з дітьми, той розуміє, скільки вона надає ситуацій для виходу з цього стану.

А щоб розповідати людям про пізнання Бога — крім того, що це має бути доречно в кожному конкретному випадку, — потрібно мати на це право. Чи відповідає в усьому життя того, хто говорить, — його чи її словам? Поки це хоча б у чомусь не так, краще б такій людині мовчати.

* * *

Все, що не допомагає тому, хто йде до Бога, — заважає, затримує і навіть може змусити звернути зі Шляху. Це стосується всього: побуту, кола спілкування, способу життя. «Звичайним» людям такий підхід може здатися невиправдано радикальним. Та шукач Істини — рано чи пізно розуміє значимість цього правила, побачивши певного часу, якими серйозними можуть бути наслідки його порушення.

Для мене «ревізія» життя почалася з мого побуту. Я ніколи не прагнула ані до надлишкового комфорту, ані до накопичення речей, що мають зазвичай для людей велике значення. Та навіть при цьому виявилося, що весь простір, в якому я жила, захаращено зайвим! Гора непотрібного одягу та посуду, побутова техніка, котрої я навіть ніколи не вмикала, давно прочитані книги, домашні рослини, навіщось акваріум з рибками та багато іншого. Все це займало місце — і не лише в моєму помешканні, але в моєму житті!

Витирати пил, поливати, вкотре перекладати щось з однієї полиці на іншу з думкою, що коли-небудь це може знадобитися… А вирушаючи у тривалі поїздки — обтяжувати когось проханням подбати про моїх підопічних. Адже виконання усіх цих дій вимагає купи часу, котрий можна було б витратити на роботу для Бога!

І квіти на підвіконні полити — важливо: це — живі створіння, за котрі я відповідаю. Проте — для духовного шукача — чи не важливіше, наприклад, щось корисне прочитати, освоїти нову медитацію чи закріпитися в тому, що вже пройдено? Або ж — комусь допомогти? На що ж я витрачаю відпущений мені час?

Куди ж дівати усі ці «багатства»?Завжди знайдуться люди, котрим може знадобитися те, чим я вже не користуюся. Є багато доброчинних організацій, що з радістю це приймуть. А для домашніх улюбленців та рослин можна знайти нових підходящих власників.

Коли в моєму розпорядженні, нарешті, залишилося тільки необхідне: те, без чого насправді не обійтися, — здавалося, що навіть дихати в будинку стало легше! Такий лад в життєвому просторі допомагає навести лад і в думках! І — більше ні на що не відволікатися від Головної Мети!

Ще один фактор, що від Неї відволікає, — це порожнє спілкування з людьми, що роками залишаються в наших життях за інерцією, а не через спільні інтереси чи духовну близькість. Коли я критично поглянула на своє оточення, то зрозуміла, що ніхто з цих людей (а я вважала їх «близькими»!) насправді не є мені другом. Адже вони не вибрали своїм другом Бога! Навіщо ж нам зустрічатися? Про що говорити? Поступово моїми друзями стали лише найближчі супутники на духовному Шляху. І це — істинна радість: спілкування з тими, кому потрібен Бог.

* * *

Коли з життя духовного шукача йдуть хибні друзі, в ній з’являється місце для Друзів Справжніх — наших Божественних Вчителів: передусім — Святих Духів. Спілкування з Ними стає невід’ємною частиною буття. Сама можливість цього може здатися початківцям — дивом. Втім, людина з часом до такого спілкування… звикає, сприймаючи як належне те, про що раніше і помислити було неможливо.

Святі Духи — це невтілені Представники Творця, Котрі стали з Ним Одне під час втілення на Землі. Сходячи Частиною Себе з цієї Єдності в якості Святих Духів («Святий Дух» — це їхнє збірне найменування), Вони допомагають втіленим людям просуватися до Досконалості.

Щоб Їхню допомогу зуміти адекватно приймати, потрібно навчитися бачити й чути Їх. Що це означає? Ми звикли сприймати такі слова матеріально: «бачити» — очима тіла, а «чути» — його вухами. Втім є зір та слух душі. Їх можна розвивати в собі. Так набувається вміння бачити суть того, що відбувається всередині себе та назовні.

Бог — всюдисущий! І Божественним Вчителям не складно проявляти Себе де завгодно, в будь-якому місці. Та щоб нам було легше Їх сприймати, особливо на початку Шляху, Вони створюють на поверхні Землі спеціальні місця для медитативної роботи та спілкування нас — із Ними. Це — особливі місця сили. Їх можна навчитися відчувати розвиненою свідомістю.

Святі Духи постають на таких місцях, зазвичай набуваючи антропоморфної форми, з рисами, притаманними Їм за Їхнім останнім втіленням. Загальна назва таких антропоморфних форм — Махадублі.

Також це можуть бути й інші форми: наприклад, гора, вулкан, піраміда чи купол. Це залежить від тієї медитативної цілі, що стоїть перед шукачем на кожному певному місці сили.

Робота на місцях сили дає багаті можливості для розвитку свідомості. Це — і розвиток вміння набувати собою-свідомістю різних форм, і освоєння функціональних станів Бога (Світла чи Божественного Спокою), і витончення та зростання свідомості, і поступове пізнання структури Абсолюту. Спочатку ми вчимося заповнювати собою-свідомістю Махадубль Божественного Вчителя. І поступово цей Божественний Вчитель дозволяє нам пізнати ту Глибину, звідки Він до нас сходить, являючи Собою певні Сходи, що складаються зі все більш витончених щаблів, котрі вдається осягати по мірі власного витончення.

Така робота — це цілий новий світ, що відкривається перед людиною! Його потрібно вивчити. Поступово він стає близьким, зрозумілим, рідним.

Для мене найцікавішим було вчитися розрізняти та впізнавати Божественних Вчителів за певними Їхніми якостями. Може виникнути запитання: які ж можуть бути відмінності між Ними? Адже всі Вони — Любов! Це так. Втім Любов має велику кількість граней та відтінків, що є якостями Досконалих Людей обох статей, Котрі стали Частинами Єдиного Бога та збагатили Його Собою. Ці якості стали притаманними Святим Духам під час Їхнього життя в земних тілах. Їх має сенс прикласти, «приміряти» і до себе, зробити їх своїми власними якостями.

Але як?

Це відбувається поступово. Обіймаючи собою-душею Божественного вчителя, розчиняєшся в Ньому. Хто ж у такому випадку залишається? Тільки Він чи Вона. І нехай навіть ці стани спочатку короткочасні, та в результаті таких медитацій вони призводять до того, що свідомість закарбовує та «переймає» Божественні якості Вчителя. Саме таким чином і стає можливим те, що духовний шукач, крок за кроком, наближається за якістю себе-душі до Бога.

* * *

Набути вміння спілкуватися з невтіленими Божественними Душами, бачити Їх — дуже важливе досягнення! Водночас це дозволяє сприймати і втілених людей, як «голі душі» з оголеними їхніми якостями. А значить — і бачити їхню справжню суть. Якби люди саме так дивилися одне на одного, а не на риси обличчя чи одяг — то як би змінилося їхнє ставлення одне до одного! Як змінився б світ!…