МАЙСТЕР/Твоя битва за мене

Твоя битва за мене

Як важко мені писати зараз ці слова! Ніби доводиться знову все пережити.

Читати ці рядки теж, напевно, буде нелегко.

Та чи легко було все це бачити Тобі, в чиїх руках я стільки разів переставала дихати?…

Ти бачив, як я йду, хитаючись та тримаючись за стіну, щоб не впасти, як моє тіло все ж падає на підлогу, коли я втрачаю свідомість, як намагаюся їсти — і не можу тримати ложку: так сильно тремтять руки. Або — починаю задихатися та кричати, зігнувшись навпіл від болю. Чи легко Тобі було чесно відповідати мені: «Я не знаю…», коли я запитувала, на короткий час приходячи до тями: «Коли це закінчиться?»…

… Я не пам’ятала, скільки так тривало, скільки минало часу — години чи дні? А там було пекло! Я вже не пам’ятала, який зараз день, місяць, рік. І мені було… все одно… Просто… нехай все швидше закінчиться! Щоб не потрібно було більше розплющувати очі — і знову — вже вкотре! — важко помирати. А що ще важче — розплющувати очі, не знаючи… їх розплющила я чи… хтось інший! Інші… Скільки ж їх!… Чого вони від мене хочуть?!… І — де ж я сама?!…

Де ж Бог? Чому Він залишив мене? Чи, можливо, — це зробила я сама, коли відвернулася від Нього, не згадала про Нього, забула запитати Його: що ж мені слід зробити, чого Ти від мене чекаєш?

Я відчувала себе сам на сам — із цим жахом…

А я ж була — не сама! Поруч із моїм помираючим тілом був Ти!

І чи легко було Тобі — бачити, що моїми очима дивлюся на Тебе — не я? Як Ти зробив так, що вони — одне за одним — пішли? Через що довелося проходити Тобі самому, коли Ти шукав мене в глибинах пекла? Коли Ти зрозумів, що я програла битву, що перевищувала мою здатність боротися, — тоді Ти зробив її Своєю битвою та виграв її для мене! Тоді Ти відкрив мені очі, щоб я зрозуміла, як же так сталося, що я опинилася в пеклі — ідучи до Бога! — і стала однією з них… Тоді Ти мене знайшов і, тримаючи міцно за руку, вивів звідти… Тоді Ти сказав мені: «Встань та йди!» — і це стало можливим… Ти зцілив і тіло моє, вже майже зруйноване хворобою: адже в ньому не було «живого місця»… Ти дав мені сили — розказати про це іншим, щоб через таке більше нікому не довелося проходити!

Адже так багато зла чиниться людьми — тільки лише через незнання! І ким же потрібно бути, щоб знати — і продовжувати чинити зло?

Як Ти зараз?…

* * *

Потім Майстер пояснив мені механізм того, що сталося: це не я сама провалилася до пекла, але мене занурив туди мій колишній друг, що зійшов зі Шляху і перетворився на «диявола у плоті», шукаючи не Бога, а «земний» комфорт і ту саму «особисту силу». І — в полеміках із Майстром — він наполягав на своєму праві на те саме «змішання гун»…

Огрубіння свідомості, дияволізація — зазвичай відбувається поступово та непомітно. А задля того, щоб цього не сталося, потрібно постійно порівнювати свій стан — із Божественними Еталонами, Котрими для нас є Святі Духи.

… А той мій «друг» не навмисно загнав мене до пекла. Ні, просто він згадав про мене, став подумки «розглядати», «наїхав» на мене чорною хмарою диявольської свідомості… Я ж дозволила собі з ним співналаштуватися, не підозрюючи нічого поганого…