---

МАЙСТЕР/Бог — чистий! А я?

---

Бог — чистий! А я?

Святі Духи, що складають — у Їхній сукупності — Творця, тому й називаються Святими, що Вони досягнули цілковитої Чистоти: і граничної витонченості Себе-Свідомостей, і етичної бездоганності.

І слід завжди пам’ятати, що всі ми втілені Богом у нинішні наші матеріальні тіла саме з тією метою, щоб постаратися стати такими, як Вони.

Не менш важливо, ніж очистити та привести до ладу своє тіло, очистити й душу. Чи, точніше сказати, очиститися самій (як душі) від здійснених мною в минулому етично значимих помилок. Покаянна робота (переперегляд, в термінах Хуана Матуса) це те, що дозволяє просуватися далі по Шляху духовного вдосконалення. І якщо трапляються зупинки й затримки, глухі кути та «повороти не туди», то це — сигнал того, що в мене не все гаразд із етикою.

Що ж таке покаянна робота? І як правильно каятися?

Досвід покаяння в православ’ї лише заважав цього вчитися! Адже там я-душа ніби «очищувалася»… в магічний спосіб, завдяки заклинанню, здійснюваному священником. Сповідник ніби знімав з мене в магічний спосіб відповідальність за мої гріхи, і це ж зовсім не було правдою. Моє каяття та бажання не повторювати помилок часто були дуже щирими, чому ж бажаної чистоти — роками! — так і не вдавалося досягнути?

Відучив мене від такого «покаяння» наступний випадок. Під час сповіді виявилося, що я маю справу зі сповідником, котрий і сам був доволі грішним! З питань, що він ставив мені, я зрозуміла, що його цікавить далеко не моя совість, а дещо зовсім інше. А йшлося про сексологічну тематику. Він просто задовольняв свою нездорову цікавість… І, замість допомоги та поради, накричав на мене, не добираючи слів, при всіх присутніх…

Втім буває, що людина приходить на сповідь, вбачаючи в цьому останню надію знайти вихід з незносної для неї ситуації, що здається безнадійною. І від слів, що вона почує у відповідь, залежить: житиме вона далі — чи здійснить непоправне вже сьогодні… Не у всіх же вистачає інтелекту відразу зрозуміти, що, значить, вихід слід шукати в іншому місці та запитувати поради в інших людей!

А ще краще — у Бога! Хто ж краще від Нього знає, як вибратися з ситуації, котру Він сам посилає в мою долю з навчальною метою? І, можливо, якраз для того Він це зробив, щоб я до Нього, нарешті, звернулася…

Говорити з Богом?… Так, це цілком реально! Але — тільки тоді, коли ми вже достатньою мірою наблизилися до Нього за якістю душі. А поки що — треба читати достойні того книги!

* * *

Яким же, все ж, має бути покаяння? І чи потрібен для цього хтось іще, крім мене самої та Бога?

Мені не відразу вдалося зрозуміти, що головна мета покаяння — це втрата самої здатності грішити!

І недостатньо — просто згадати свої помилки та «попросити пробачення» — хоча б подумки, якщо немає іншої можливості, — в тих, перед ким я завинила. І — що найголовніше — більше не повторювати ніколи таких помилок!

Мені допомагає вчитися цього — проживання наново, правильно, — тих ситуацій, в котрих я повелася етично невірно.

Це дозволяє саме звикнути чинити етично правильно.

Зізнаюся, що брехати та легковажно ставитися до даного мною слова — це була саме моя звичка, притаманна мені з самого дитинства. Хоча я при цьому завжди примудрялася вважати себе чесною людиною!

Мені дуже довго не вистачало того, хто вказав би мені на цю мою сліпоту!

Добре, коли є з ким обговорити особливо складні випадки, в яких не знаєш, як повестися етично правильно! Найкраще, якщо це — супутники на Шляху: вони можуть мати схожий життєвий досвід. А спільний пошук рішень може виявитися корисним для всіх, розширивши їхній світогляд.

Також корисно проговорювати певні ситуації вголос перед друзями чи другом. Часом лише це допомагає розібратися з тим, чого раніше ніяк не вдавалося зрозуміти.

Напевно, лише в таких випадках в покаянній роботі потрібна інша людина. Загалом же, ця робота має бути самостійною, сам на сам із Богом.

Коли мені не вдається самій пригадати свої помилки, я звертаюся за допомогою до Бога. У відповідний час Він показує мені, в чому я була неправа, що і як можна виправити.

Такі відповіді від Бога приходять ніби «самі собою» — при розслабленому стані свідомості. Адже іноді для того, щоб впоратися з отриманими в такий спосіб знаннями, потрібен час та сили душі.

Навіщо потрібно все це робити? Тому, що Бог — чистий, і на зустріч із Ним належить приходити чистими! Інакше — Він просто «не відчинить двері»!

* * *

Покаянна робота, як і підтримання енергетичної чистоти тіла, триває протягом усього Шляху. На кожному новому етапі, шар за шаром, поступово відбувається дедалі глибше очищення душі.

Битва зі своїми пороками: пошук їх та викорінення — це те, що було і залишається для мене найважчим. Після перемоги над одними пороками, мені відразу ж відкривалися інші, про існування яких у собі я навіть не підозрювала! Часом здається, що їм немає кінця! І раніше це приводило мене у відчай: чи зможу я їх усі коли-небудь подолати?!

Пам’ятаю, як неймовірно складно мені було, коли я починала відучувати себе від звичних емоційних та поведінкових реакцій на несприятливі ситуації. А їх, здавалося, стає дедалі більше! Це тривало, доки я, нарешті, не зрозуміла, що вони — тести від Бога, котрі Він пропонував мені пройти після кожного чергового щабля розвитку, який я подолала. Тоді я стала ставитися до них відповідно: готуватися, щоб «здати» кожен з таких «іспитів» — інакше потім доведеться «перездавати», якщо не вдалося з першого разу. Мені — дуже часто «здати відразу» не вдавалося!

Як би добре, здавалося, не вивчила теорію, та не так легко навчитися застосовувати її в повсякденному житті.

Такими випробовуваннями Бог перевіряє, наскільки новий отриманий стан дорогий для мене і чи став він насправді моїм.

Адже легко бути спокоєм та любов’ю, перебуваючи серед спокою та краси природи, в колі однодумців. І зовсім інше — залишатися такою в метушні багатомільйонного міста, часто — в оточенні агресивних людей, в непростих матеріальних умовах, при необхідності спілкуватися з колегами та родичами, які мене не розуміють.

Мені не відразу вдалося привчити себе до постійного самоконтролю та пильності. І я не відразу зрозуміла, що причина небажаних подій — не в інших людях, не в тому, що вони «не такі, як треба», — а саме в мені.

Та й зараз я не можу сказати, що більше не припускаюся етичних помилок. Втім хоча б вже вдається — помічати їх та відразу намагатися виправити.

* * *

Добре, якщо є час та можливість «перездати провалений іспит від Бога». А що, як він відбувається у вигляді, приміром, болісної насильницької смерті від рук негідників, котрі «не розуміють, що чинять»? Хто гарантує, що через це не доведеться пройти?

І хто зможе в такій ситуації залишитися любов’ю, прийняти те, що відбувається, спокійно та зі смиренням і — пробачити?

Тобі, мій Майстре, це вдається, і вже стільки разів!