---

МАЙСТЕР/Потрясіння нових відкриттів!

---

Потрясіння нових відкриттів!

Моє життя поступово наповнювалося усвідомлюваним змістом. В ньому ставало дедалі більше щастя від спілкування з Богом.

Головні якості Бога — Любов, Мудрість та Сила. І, щоб стати такими, як Він, всі ці якості нам необхідно розвинути в собі.

Перше і головне з них — Любов.

Наведу деякі медитативні замальовки, що допомагали мені цього вчитися. А також — деякі записи, зроблені на різних етапах мого духовного просування. Вбачаю їхню цінність, зокрема, в тому, що вони дозволяють відстежити зміни, що поступово відбувалися в мені.

* * *

Сліпуче сяйво сонці «лоскітною» радістю заливає анахату, а потім і все тіло. Блиск хвиль, білі хмаринки на небі, квіти яблунь, радість розкуйовдженого, мокрого від ранкової роси шпака, вітер у траві: все це заповнює мене зсередини, як повітряну кульку. Я пливу в загальному потоці весни, життя, радості, любові… Розчиняюся в ньому…

* * *

Я — на вершині гори. Скільки може охопити погляд, всюди — гірські вершини, небосхил. Широко розкриваю руки свідомості, вони перетворюються на величезні потужні крила. Застигаю в густому, прозорому спокої, а потім — лечу. Лечу — крізь простір всередині та зовні Творіння.

* * *

Тиша. Спокій. Розуміння суті Еволюції Свідомості. Звільнення від хибних шаблонів мислення та поведінки, від хибних цілей та даремного відчуття провини. Прийняття своєї долі: з тим, яка вона прекрасна, з тим, що ще вчора в ній жахало. Розуміння, навіщо все відбувається саме так. Вдячність Творцеві!

* * *

Безкінечна тепла Ніжність, Любов Бога. Обіймаю собою-душею все, що бачу, над чим знаходжуся: дерева, траву, квіти, птахів, тварин. Просочуюся тонким світлом під поверхню Землі. Наближаюся — долонями свідомості — знизу до дерев. Підіймаюся, перетворившись на світло, їхніми стовбурами, гілками, листям. Розпускаюся запашними квітами. Обіймаю собою людину, що заривається обличчям у ці квіти. Люблю їх усіх!

Наближатися знизу до дерев, до квітів і трави, живити їх своєю силою любові, а потім ставати ними — витонченими й ніжними, проростаючи та розпускаючись! Як чудово!

* * *

Я — кульбабка зі стиглим насінням: біла, крихка, проста, напевно, потрібна в цій траві. Порив вітру — і я злітаю насінням: легка, невагома! Без жалю, легко — відриваюся від стебла, лечу, пливу в теплому сонячному світлі: туди, куди вітер несе мене, туди, де мені потрібно бути! Довіра до Любові Бога!

* * *

Як знайти спосіб висловити мою любов? Її — так багато! Вже звикла сама любити, бути любов’ю, дарувати її по мірі моїх сил — усім, навіть тим, кого раніше любити мені було нелегко! Часом здається, що так любила завжди. Але ж ні! До того ж, що люблять і мене, я ніяк не можу звикнути! А на мене обрушилася лавина любові, ніжності, теплоти — від людей, від Бога.

Я не знаю, що з цим робити!…

* * *

Розчиняюся у спокої. Він — глибокий, ніжний! Тиша — надзвичайна — заповнює тіло і весь простір навколо. І тіло губиться, зникає зі сприйняття. Я ж — залишаюся, усвідомлюючи себе тепер як море цієї тиші та спокою.

* * *

На шляху до нового для мене місця сили слухала Майстра: про те, що слід прикладати усі заповіді Бога — до себе. Як ще далеко мені до бездоганності, наскільки вона безкінечно далека від мене! Я не розумію, зо що мені дається все це: такі скарби для душі — при всіх моїх недоліках!

Величність Божественного Світла Бога! Його сяюча Любов, з Її незліченним різноманіттям відтінків та граней, заливає зсередини, змітає кордони того, що я звикла вважати собою. Хотілося б, щоб цей стан буття не припинявся!…

* * *

Згадалися сказані мені Богом колись слова: «Невже тобі всього ЦЬОГО — мало? Мало — Мене?! Мало — всього, що Я дав тобі? Невже тобі потрібно щось іще?»

Прийшло глибоке розуміння, що мені й насправді нічого більше не потрібно, крім Бога! Я більше не захищаюся, не чекаю, не боюся! Я — живу з Тобою! І я більше не я. Замість мене — тепер Ми!

* * *

Запитала у Бога: «Чого Ти від мене чекаєш? Що мені потрібно робити, щоб проявляти Тебе — собою, своїм життям?»

Відповідь була несподіваною: «Люби!»

* * *

Вчуся жити наодинці з Богом, носити в собі Його Тишу, відчувати Його, слухати, радіти, коли Його розумію.

Майже щодня — тихі потрясіння все нових та нових відкриттів! І ніко́му ж не розказати!