---

Книга про Майстра Ісуса/Розділ 4. Про життя поруч із Майстром

---

Розділ 4.
Про життя поруч із Майстром

Багато людей вважають, що нам, найближчим супутникам Ісуса, було набагато легше долати всі ступені сходження до Божественного. Це, звичайно, правда, але тільки частково. Так, ми тоді були поряд із Ісусом, ми прожили разом цілих три роки або — лише три роки… Більше тисячі днів ми були весь час поряд із Ним… Кожна мить була значна, майже як ціле життя. Але ми спочатку не повністю усвідомлювали всю велику значущість цих хвилин, годин, днів, проведених поруч із Учителем.

Ми, звісно, \x{200b}\x{200b}раділи великому щастю бути обраними Ним — бути найближчими учнями та супутниками! Але багато нерозуміння було про те, як і чому в кожній конкретній ситуації Ісус чинить. Ми часто дивувалися через те, що не використовує Він Велику Силу, якою володіє, коли однією Волею Своєю міг би змінити події та обставини…

Часом нас долали то сумніви, то розгубленість і нерозуміння. Нам здавалося, що коли на Землі Божественний Вчитель, то всі люди відразу повинні повірити, прозріти та зрозуміти Істину! Ми бачили, що Сила Ісуса — Безмежна, ми самі переконувалися в цьому неодноразово. Здавалося б, ось явить Він цю Силу — і абсолютно все зміниться в цьому світі! А Він не робив цього, а вчив, роз'яснював, розповідав притчі… Навіть зцілював Ісус зовсім не всіх, хто прагне зцілення… Ми не розуміли тоді дуже багато, але безмежно любили Ісуса та довіряли Йому.

* * *

Ось епізод — один із безлічі:

… Того дня було прохолодно.

Дощові хмари були праворуч і ліворуч від нас, а над нами сяяло сонце та була розкрита блакитність неба.

— Це Ти робиш для нас, Ісусе, Ти відсуваєш від нас хмари? — спитав Іоанн.

- Ні, звичайно, ні, Іоанн!

Чи варто витрачати Божественну Силу лише на усунення хмар? Навіть якщо намокнуть наші тіла та одяг від дощу — чи це велика проблема? Сьогодні Отець Небесний Сам виявив піклування про нас таким чином. А, можливо, завтра Він посилатиме нам та іншим на благо сильний дощ і вітер. І це теж буде Дар Його. І ви знову побачите, як кожен Дар Отця Небесного служить доброму!

… І вірно, другого дня розігралася негода.

Потоки води та холодний вітер були дуже сильні, а сховатись було зовсім ніде.

Ми, пам'ятаючи вчорашні слова Ісуса, намагалися не нарікати та не просили Його вгамувати вітер і припинити дощ. Незабаром попереду з'явилася невелика бідна хатинка.

У ній жила сім'я — чоловік, дружина, їхні четверо дітей та старий батько. Ці люди були дуже бідні. Але вони зустріли нас із великою турботою. Вони були добрі, не знаючи про те, Хто їхній гість, а просто надали промоклим і голодним мандрівникам гостинний прихисток. Вони розділили з нами свій убогий дах і мізерну їжу. Нас було багато… Ділячись з нами останнім, вони виявили щедрість і великодушність!

Ісус відповів їм потаємними духовними дарами. Спочатку були явлені чудеса малі. Ці люди дивувалися, як не зменшується їжа, яку вони подали на стіл, коли її почали розкладати по мисках. Всім розділили частування та вистачило їжі з надлишком і господарям, і нам. І ще залишилося не менше, ніж було. І їжа мала смак і аромат такий дивовижний, хоч і була зовсім проста на вигляд — адже це була скромна їжа бідняків. Сама їжа перетворилася чарівним чином.

Старша дівчинка наповнила миску для старого, що лежав на ліжку в кутку хатинки. Вона хотіла сама годувати його, бо руки та ноги в нього були паралізовані.

Хворий старий сказав:

— Не треба мені їжі, мені тепер інше треба… Я бачу, що наш гість — Свята Людина! Будь же поблажливий до мене, Пане, помолися за мене, бо давно вже настав термін, а я все ще не помер! Мені сумно бути тягарем для сім'ї сина мого. Я не встаю з ліжка вже понад рік.

Ісус ласкаво звернувся до старого:

— Тобі ще не час йти. Сьогодні ти почуєш важливе про Бога й це багато чого змінить, перш ніж ти відправишся до Отця Небесного. Піднімайся же, йди до столу та пообідай з нами з усіма!

І старий раптом відчув силу та підвівся зі свого ліжка. Усі з подивом дивилися на це вже велике чудо зцілення!

А за трапезою Ісус говорив про те, що є призначенням у житті людському. Що любов сердечна, доброта та смиренність розкривають у душах здатність побачити Бога, почути Його, зрозуміти Його вказівки та жити далі у злагоді з Божественною Волею — і великому, і малому.

І Сяйво Божественне охопило весь простір цієї бідної хатинки, і розуміння проникало в душі всіх присутніх. І перший дотик Живої Божественної Любові стався для цих людей. І ми всі теж куштували Небесні Дари Любові та Мудрості за цією трапезою.

А після Ісус сказав нам:

— Ви помітили нині, як мудро ми вчинили, радіючи дощу та вітру? Адже ця негода направила нас до будинку, де ми були потрібні. Так Бог може спрямовувати людей, якщо пряме розуміння Його волі ще невідоме.

… А другого дня поряд із тією бідною хатинкою зібралося багато людей, які довідалися, що паралізований уже більше року старий був зцілений Ісусом.

І ми стали свідками чудесної проповіді Ісуса про призначення життя, про доброту, щедрість, співчуття до ближніх. Того дня Ісус зцілював багатьох людей, які просили Його про допомогу.

* * *

І Бог часто направляв наш Шлях по Землі у такий спосіб.

Ісус заздалегідь знав Божий Задум, але Він терпляче показував нам, як розуміти та приймати Божественне Керування.

Ми навчалися у Ісуса, як людям можна допомагати. Як можна з Богом жити завжди! Як з дуже різними за властивостями душ людьми, нам потрібно говорити про Бога!

Іноді нас приймали з розкішшю у багатих будинках. Іноді наш піст і поневіряння у зовнішньому світі були вимушеними обставинами й ми вчилися смиренності.

Так, ми навчалися не просити Ісуса про чудеса, які б задовольнили наші бажання. Наприклад, зменшити спеку денну та опустити прохолоду, зігріти холодної ночі, відпочити від переходів далеких… Ми знаходили природну тінь олив і ховалися там від спекотного сонця, ми зігрівалися вночі біля багаття, ми долали голод і втому та зміцнювалися у духовній силі. І мудрість Ісуса в кожному Його Діянні ми поступово намагалися осягати. Іноді ми ставали свідками чудесних зцілень чи матеріалізацій та навіть воскресінь з мертвих… Ми бачили, як поверталися душі в тіла, готові до поховання, як прозрівали сліпі, зцілювалися прокажені… Ми бачили, що немає меж Силі, яку може явити Ісус.

… І дуже багато чого не розуміли ми ще тоді. Не розуміли, чому не завжди являє Ісус Божественну Силу? Нам здавалося, що було б так просто змусити вірити всіх — показуючи знов і знов великі чудеса. І розуміння, що примушувати любити не можна, що прокидається любов інакше…, — не відразу приходило до нас.