---

Книга про Майстра Ісуса/Розділ 3. Покликання

---

Розділ 3.
Покликання

Запросити Бога у своє життя, прийняти запрошення від Бога жити з Ним, Його Життям, жити так завжди — це особливий крок. Це вибір душі, якому ти слідуєш віднині та назавжди, як би це іноді не було б важко!

Це не молитви, не обряди, це навіть не практики духовних занурень у певні стани, після яких можна повернутися до звичайного існування у світі, як і всі люди, та ще іноді думати про себе, як про високоморальну та духовну людину — це зовсім інше… Це життя з Богом! Це — можливо! Так може жити людина, яка присвятила все своє життя Богові! Для цього не обов'язково йти від людей у пустелю, не обов'язково мати поруч втіленого Божественного Вчителя, Великого Майстра з переплавлення та перенастроювання душ! Бог Сам допомагає здійснювати цю роботу з перетворення свідомостей-душ, що довірилися Йому, за допомогою дуже багатьох варіантів контакту, живої взаємодії людини та Бога!

Але нам було подаровано більше — нам пощастило стати супутниками Ісуса. Ми стали жити у постійній присутності Божественного Вчителя, який прийшов у цей світ у тілі!

Ми не завжди відчували Божественний Стан Великого Майстра Ісуса. Дуже часто ми починали сприймати Його буденно, могли сперечатися, наполягати на своєму, ображатись, засмучуватись…

Він не зробив нас такими, як Він Сам Силою Своєю в один момент… Завжди Єдиний з Волею Небесного Отця, Він поступово навчав кожного, як зростати до цих станів, як утримуватися в них, як діяти, будучи у злитті з Духом Святим.

Ми жили в безпосередній присутності Божественного Посланця, але часом втрачали відчуття Його Божественності… Розумом ми завжди пам'ятали, що це Месія, Вчитель, але в реальності втрачали це усвідомлення досить часто.

… Але в першу зустріч кожному з нас Ісус дозволив відчути Його Любов і Велич дуже сильно, хоч і трохи по-різному для кожного був стан, який довелося пережити.

Настільки яскравим був цей перший дотик для мене, що залишив незабутній слід у душі, пробудив велику любов і довіру до Нього, дав віру та надію, дав сили слідувати обраним шляхом у багатьох важких ситуаціях…

… Не знаю чи було це виконання законів долі чи Поклик Ісуса був такий очевидний. Чи було в цьому саме моє рішення про обрання життєвого шляху, чи інакше й не могло статися? Напевно, певна визначеність для того, що сталося була, але був і вибір душі, наділеної від Бога свободою вибору.

* * *

… Ісус.

… Коли трапилася ця перша зустріч з Ним там, на Йордані, мені здалося, що я вже завжди раніше знав Його.

… Ісус вийшов із води річки… А я відчув, що якщо не піду з Ним прямо зараз, — то все, що було раніше — безглуздо.

Він подивився на мене так, ніби вдивлявся в невідомі мені глибини мене-душі. Він ніби перевіряв мене на міцність, продивлявся наскрізь… А можливо Він бачив і моє ймовірне майбутнє, яке залежало від того вибору, який я мав зробити в цей момент.

Підійшовши до мене дуже близько, Він промовив: «Ти можеш відтепер слідувати за Мною!»

І я пішов за Ним…

Я лише на мить зустрівся поглядом з Іоанном.

Іоанн бачив те, що відбувалося зі мною…

Він бачив і сум’яття моїх думок про те, чи не зраджую я Його, Іоанна — свого Вчителя, коли нестримно прагну йти за Вчителем Вищим… І моє щире бажання слідувати відтепер за Ісусом.

Іоанн бачив усе це. Він підійшов і благословив мене: «Іди за Ним, це те, для чого я навчав тебе весь цей час!»

Мабуть, він знав, що ми більше не побачимось за життя тіл.

Я ж попрямував тоді усією душею до Ісуса… Журба про те, що не сказав у той момент Іоаннові всі слова про мою любов і вдячність наздогнала мене тільки в день звістки про смерть Його тіла… Але Великі Майстри завжди знають і невисловлене…

* * *

Так Ісус покликав мене…

Ми довго йшли мовчки. Але мовчання це не було напруженим. Я не відчував тоді збентеження чи страху перед Ним. Я ніби плив у Річці Світла. Безтурботне блаженство, спокій та щастя охопили мене, поглинули цілковито і відчуття часу зникло…

У саму спеку ми ненадовго присіли відпочити в оливковому гаю. Поруч зі мною сидів — Ісус — Месія, на пришестя якого всі чекали! Гра світла та тіні крізь листя створювала особливе освітлення і мені здавалося все, що відбувається, трохи нереальним для життя людського: «Чи можливо таке? Це справді відбувається зі мною?».

Потім Ісус запитав:

— Чи хочеш ти цього життя зі Мною до самого кінця? Це не буде просто. Адже є інша можливість бути відданим Богу, але при цьому жити звичайним життям праведної людини.

Слідуючи за мною, ти обираєш інше: у тебе не буде будинку іншого, ніж Дім Отця твого Небесного, у тебе не буде спокою іншого, ніж Спокій Його Обителі, у тебе не буде радості іншої, ніж Радість Злиття з Ним, у тебе не буде іншої любові, ніж Його Любов до всіх і до всього. Твоя праця буде лише служінням Богові — і не отримаєш ти за неї плати та подяки, яку отримують люди за свою працю, бо всі плоди праці будуть належати лише Отцю Небесному, і люди дякувати будуть Йому, а не тобі.

.

— Так, Ісусе, так! Ти знаєш, що тільки цього прагне моє серце! Дозволь мені бути поряд з Тобою та вчитися та допомагати!

— Що ж, ось і почався твій Шлях, Андрію. І це — назавжди!

Він доторкнувся моїх грудей в області серця долонею — і на певний час Його Любов стала Безмежністю Життя Божого в мені! Це сталося зовсім ненадовго, але я торкнувся Безмежності та Вічності Божественного Буття. Не передати в словах досвід цього проживання Любові Бога, яка всередині мене ожила. Незабутнє це переживання в пам'яті душі … Це не передати в словах … Це пізнання того, що Бог — Живий, Бог — Реальний! Єдиний Вселенський Бог явний у твоєму серці та Сила Його є в тобі! І з тобою так завжди може бути! Після цього досвіду залишається лише пам'ять про чарівне проникнення Бога в душу та душі в Божу Вселенську Любов, це не втримати відразу…

* * *

Ми наблизилися до берега Тиверіадського озера, яке часто називали тоді морем Галілейським.

Я запитав Ісуса:

— Можна я покличу брата мого Симона, бо й він чекав на прихід Твій?

— Добре. Ходімо та покличемо його, та інших з ним. Тільки знай, що кожен знаходить своє ПОКЛИКАННЯ у свій час. Не у твоїй волі на це вплинути.

Коли попереду біля берега я побачив човен Симона та його самого, що розвішував на просушування сітки, то я кинувся до брата та сказав йому: «Ось — це Месія!».

Ісус наблизився та сказав: «Відтепер ви не будете ловити рибу, Я зроблю вас ловцями людей.»

Ми здивувалися, але не ставили запитань.

І потім були покликані брати Яків та Іоанн, сини Заведеєві.

А потім поступово до нашої маленької групи додалися інші — і нас стало дванадцять.

* * *

Багато людей прагнуть знайти своє призначення, знайти сенс у своєму житті. Саме це вони називають покликанням. Багато хто вважає музику, живопис, скульптуру, будівництво чи землеробство таким своїм покликанням. І це вірно на певному етапі життя та розвитку душі. Але, підсумком для всіх життів є найвище призначення душі — пізнати свого Творця — Отця-Бога! Пізнати та возз’єднатися з Ним у Єдине-Ціле! Цьому навчав нас Ісус. Це знання ми згодом несли людям як Його безцінне Вчення! І єдиний спосіб наблизитись до Бога — це жити в стані сердечної любові, бо Бог є Любов!

… Так, цю ІСТИНУ повторювали та повторюють багато Майстрів безліч разів! Але без цієї найніжнішої, всеосяжної, що прощає та розуміє Любові — Злиття з Богом неможливе! І лише любов до Самого Творця дозволяє подолати перешкоду відокремленості від Бога, розчинити її без залишку, стати з Ним Одне!