---

Притча про поміч Божу і про те, як допомагати людям

Жив колись старець на ім’я Зосима. Жив він у монастирі невеликого провінційного містечка. Багато чудесних зцілень він здійснював. Багатьом людям допоміг їхні проблеми зрозуміти і виправити життя їхні перед Лицем Бога.

І був у нього учень — послушник на ім’я Миколай. Дуже хотів Миколай навчитися того, що старець умів: Волю Бога завжди розуміти, людям допомагати, від хвороб виліковувати, слова потрібні, що до усвідомлення проблем душі приводять, говорити.

* * *

Миколай часто бував у старця, коли той приймав відвідувачів. Миколай старався побачити й зрозуміти, як дозволяє Бог старцеві Зосимі чудесним чином торкатися таких глибин душ людських, що слова його — цілющими стають, а накладанням рук знімає він біль, повертає зір, інші численні хвороби безслідно зникають за Волею Божою, через старця явленою…

Якось раз Миколай запитав:

— Чому не можу я творити зцілення, як ти, як Ісус та Його Апостоли? Я хотів би, як ти, людям допомагати, зцілювати. А в мене це не виходить…

Зосима помовчав трохи, потім заговорив:

— Не відразу це приходить.

От Ісуса тобі дано було бачити зором душі. Голос Божий чути вже іноді можеш. А ти нарікаєш…

— Чути Бога навчитися — це ж так просто! А от зцілювати, як ти…

— Зараз в тобі гординя говорить, що не виходить в тебе чудесне творити. А ти не полінуйся Божий Промисел вчитися пізнавати в усьому! Адже буває, що Справу Божу можна виконати всього лиш руками своїми або ж словами простими явити! Диво добра — і звичайною працею можна вчинити, якщо любов сердечна цьому силу дає. Бо доки руки наші для Бога працюють — вони з Руками Божественними з’єднуються!

— Я все це розумію, вчуся цього. Але, все ж, ти от руки наклав — і здорова людина…

— А ти не печалься! Ти поки трудися — щоб у бесіді з кожним стражденним слова знаходити потрібні й біль душевний втамувати, надію дати, сенс життя людині пояснити! А словами й теплом душевним — і без чудес видимих велике зцілення душі може бути здійснено! Від цього — блага, можливо, й більше буде, ніж від зцілень чудесних!

— А зцілювати, все ж, ти навчиш мене?

— Неодмінно вчитиму! От хоч тепер почнемо.

Є Тиша Велика! Божественні Мудрість і Сила — в ній здобуваються! В любові сердечній — ти навчився вже входити до Тиші цієї! Тут відомо, зрозуміло душі: Бог весь час живе поруч із нами. Бог зусібіч нас обіймає! Бог — Він усюди є… І вліво, вправо, і вперед, і назад, і вгору, і вниз — як би далеко ми не сягнули — всюди Він!

В кожній травинці, в деревці кожному, у птасі всілякій, у квіточці чи тваринці якій — Силою Божою життя підтримується! Поруч із кожною душею Любов Божа перебуває, в усьому Себе являє. Тільки дивитися уважно потрібно!

Все живлять і омивають Його Ніжність і Ласка!

Його Світло Животворяще — все пронизує! Як повітря, яким дихають усі створіння, є і ззовні й всередині створіння кожного — і великого, й найменшого — і кожне живе тому, що дихає, — так і Боже Світло, Що серцю духовному видиме: Воно — і всередині, й ззовні всього! Все існує й наповнюється життям саме від Нього, від Його Любові й Всемогутності! І якщо навчишся ти любити Бога всім серцем, усією душею — то і в кожному створінні дихання Світла Божого навчишся відчувати, Волю Божу в кожному прояві бачити й розуміти! І через це — великий Спокій прийде: Спокій, в якому Любов Божа Панує Неподільно!

От — всередині й ззовні серця твого духовного, як всередині цієї келії та ззовні її, — є Бог Всюдисущий, Всемогутній, Люблячий! Як тільки можеш, велич і Безмежність Бога, Що все сотворив, — уяви. А потім вийди, розчахнувши зсередини простір серця духовного! Вийди — як з келії тісної — у Світло Боже, Що всюди є!

Знай, що Світло це — і є Дух Святий, великий Виконавець Волі Божої! В цьому Світлі — Руки Божі, Любові сповнені! Вони тоді виникають в цьому Світлі, коли є робота для них. Ніби нізвідки виникають Ніжні Руки, Що все сотворити можуть. І тіла від хвороб можуть Вони зцілювати, скеровуючи Потік Сили Божественної живильної — в тіла ці.

Якщо ти — з любов’ю, забувши про себе — твориш добро, то Бог діє через тебе! І скоро те, що здавалося неможливим — здійснюється! Безмежна Сила Бога стоїть за справами людини, що добро чинить у згоді з Богом! І коли зрозуміє людина, що не сама вона трудиться, але Бог в ній роботу здійснює, — почнуться дива!

… Миколай вчився — раз-у-раз — входити у злиття з Духом Святим, вчився відчувати Божественні Руки, вчився бачити, як Божа Сила може входити в тіло людини для зцілення…

* * *

Якось до келії прийшов до старця Зосими чернець один з монастиря…

Він був блідий, і тримався обома руками за живіт…

— Старче, зціли, допоможи, животом мучуся, несила вже… — жалібно простогнав він.

— До лікаря Федора до лікарні йди, він допоможе… — майже не дивлячись на прийшлого, промовив старець Зосима.

— Чому ти всіх прохачів зцілюєш, а мені, своєму, — допомогти не хочеш? — ображено мовив чернець.

— Тому, що ти, чернець, обітниці перед Богом давав, а не дотримуєш! М'ясо споживав, вино пив — отепер і біль заслужено пожинаєш! — м’яким голосом, але суворо промовив Зосима.

— Я ж сповідав свій гріх, наш настоятель його відпустив…

— Сказав тобі: до лікарні йди! Там вилікують! А заодно Бога проси допомогти побачити, в чому не покаявся, в чому не правий. Нехай допоможе тобі Бог зрозуміти: що є чистота життя чернечого, а що є гріхи, котрі кояться за хотіннями власними…

Чернець застогнав ще сильніше від болю, сподіваючись викликати у старця жалість і співчуття. І біль у нього — справді посилився.

Він, заледве переводячи подих, опустився на лавку.

Миколай, що був присутній при цьому, попросив старця:

— Можна, я йому допомогти спробую? Я ж зцілювати дуже хочу навчитися!

— Допоможи: проведи до лікарні!

— Я ж про інше!...

— Роби, як знаєш…, — промовив старець і вийшов з келії до монастирського саду, що відразу від дверей келії починався.

* * *

Миколай старався робити все, як йому старець Зосима пояснював. Він бачив і Світло Духа Святого, і Рук Божественних безліч бачив, Що в тому Світлі перебувають. Та тільки — ніби не слухались Ті Руки, ніби не хотіло Те Світло зцілення хворому принести…

Миколай приписував усі ті труднощі своєму невмінню і все сильніше старався полегшити біль ченця.

І, нарешті, йому, ніби, вдалося.

Подиву ченця не було меж:

— Отакої! Так і ти — тепер вмієш! Біль — як рукою зняло! Старець не зміг зцілити, а ти — зміг! Видно, старіє Зосима! Ти ба! Вивчився таки чудеса творити!

— Богові дякуй… — тихо вимовив змучений втомою Миколай.

Чернець палко перехрестився і вийшов…

— Мені вдалося! — радісно привітав Миколай Зосиму, що саме заходив.

— Не певен…, — тихо промовив Зосима.

— Гадаєш, повернеться до нього хвороба?

— Подивимося… За свої гріхи кожен сам відповідати перед Богом повинен! В тому допомогти лише можна, щоб людина зрозуміла, як виправити себе, як душу очистити. Треба дозволяти людям уроки Божі отримувати…

* * *

Вранці Миколай прокинувся від болю. З ним почало коїтися все те, що було з учорашнім хворим ченцем.

Першим його поривом було піти до старця за порадою й поміччю.

Втім, чи від цієї думки, чи від спроби поворухнути сповненим страждання тілом — біль ще посилився.

Миколай звернувся з питанням до Бога. Прийшло розуміння, що не на благо зцілив він учора хворого, що таке легке одужання тіла — нашкодило душі: не пройшла душа тих уроків про чистоту життя чернечого, що Бог хотів дати, не зрозуміла, не усвідомила те лихе, що можна було б виправити.

Миколай став просити пробачення за скоєну помилку. Став також думати, як із тим ченцем поговорити, щоб він зрозумів.

Біль став відступати. Ніби океан Світла Духа Святого зусібіч обійняв Ніжністю й Благістю! Крихітним і жалюгідним у цім океані було тіло, що вже майже не відчувало болю! Миколай спробував очистити й наповнити цім Світлом своє тіло, але сил на це в нього вже зовсім не було…

В цей час до нього увійшов старець Зосима:

— Потерпи, зараз все минеться!

Старець сів поруч і ласкаво погладив Миколая по голові, немов мама, що втішає маленького хлопчика, який накапостив, не послухавшись її поради.

— Так, минулося вже! — посміхнувся Миколай, відчуваючи, як останні рештки болю залишали тіло. Він блаженно посміхався, відчуваючи, що, й насправді, схожий на капосного хлопчика: натякав же старець, що не треба було того робити, але ж йому так хотілося! Цілителем захотів себе відчути!...

Немов у відповідь на його думки, старець промовив:

— Не все нам дозволено чинити, що хотілося б. Іноді Бог людей через біль вчить: коли інакше вони зрозуміти не можуть. І не можна раніше Божої Волі цей біль забирати!

— А мене навіщо ж ти зцілив тепер?

— Це — не я, це — Бог! Ти ж усе зрозумів — от Бог і допоміг!

Я теж свого часу чимало болю перетерпів, перш ніж зрозумів, як Бога в усьому треба слухатися. Й навіть за біль — людина Богові дякувати може: за розуміння, що через той біль отримує!

Добре б, перш ніж людині допомогти, — побачити, зрозуміти: що для цієї душі — благо, а що — шкода!

Але краще, все ж, старатися допомогти, ніж побоятися надати допомогу через острах «як би чого не вийшло». Без цього — ніколи допомоги мудрої не навчишся!

Ти тепер Великого Спокою Божого вчитися маєш! Тоді все рідше помилятися будеш! З допомогою твоєю передчасною, що врозріз із Волею Божою йде, поспішати не станеш!

Тільки тоді Бог через тебе Волю Свою являти зможе, коли твоя воля з Божою Волею з’єднуються — і лиш одна Його Воля залишається!