English Español Français Deutsch Italiano Český Polski Русский Українська Português Eesti 中文

Сучасні знання про Бога, Еволюцію, сенс життя людини.
Методологія духовного вдосконалення.

 
Мистецтво і духовний розвиток (лекція)
 

Володимир Антонов

Мистецтво і духовний розвиток
(лекція)

© Володимир Антонов, 2010.




Що таке духовність?

У «радянські» часи у нашій країні стверджувалося, що це означало… ходити в кіно, театр і на концерти «класичної» симфонічної музики, створеної, до речі, в епоху владарювання інквізиції…

Проте насправді це слово походить від фрази, промовленої Ісусом Христом: «Бог є Дух» (Ін 4:24). І стосується воно тих явищ та процесів, які одухотворюють людей, тобто, сприяють наближенню їхньому до Божественності — за якістю свідомостей, душ. І духовними людьми, відповідно, можна вважати лише тих, котрі досягли на цьому шляху значних успіхів.

Мистецтво здатне і йому належить відігравати значну роль у процесі позитивної еволюції свідомостей. Та чи завжди це відбувається насправді?

Наприклад, ті телевізійні фільми, в яких «смакуються» насилля та вбивства, де це утверджується як «природний» спосіб життя, і це закарбовується молодими душами як норма поведінки… — дії творців і поширювачів творів такого антимистецтва належить визнати злочинними — і перед людством, і перед Богом.

З наведеним прикладом — розумним людям — усе зрозуміло. Та бувають випадки не настільки очевидні. І постає запитання: а якими ж можуть бути об’єктивні критерії для оцінки?

Наприклад, адже так часто божевільні намагаються самовиражатися через засоби мистецтва! І вони можуть ділитися з іншими людьми своїми хворобливими переживаннями дуже сильно! Таких випадків достатньо багато. Я наведу лише один епізод із свого життя — не гротесковий, але показовий у цьому відношенні.

Якось знайомий художник почав показувати мені роботи свого, як він говорив, учителя. Це були зразки малюнків шпалер. Я подивився і запитав у нього: чи не хворів твій учитель на шизофренію і чи не покінчив він життя самогубством? Той здивувався і сказав, що все було саме так!

А малюнки були справді жахливими! Їхній орнамент діяв на психіку справді-таки чаклунським чином, викликав грубу «сплутаність» свідомості. Сподіваюся, ці ескізи так і лишилися назавжди ескізами. Та якби вони стали шпалерами на стінах кімнат, то, напевно б, постраждала психіка багатьох непосвячених у такі явища людей!

А як часто у творах мистецтва виражаються хворобливо депресивні або агресивні стани авторів! Куди вони ведуть глядачів або слухачів?

Існують приклади і не з психопатології, а простіші. Пригадаємо, якими були баталії у минулому столітті навколо абстракціонізму! Добре це — чи погано? Які баталії відбувалися щодо масового танцю, рок-н-ролу, наприклад, чи ще раніше — чарльстону! Добре це чи погано?

Завжди є люди, котрі щось нове підтримують. Є інші, котрі завжди будь-яке нове заперечують. І ті, й інші висувають свої аргументи. А де ж істина? Як відрізнити суб’єктивні фактори, що впливають на оцінку тієї чи іншої новації або конкретного твору мистецтва, — від об’єктивних? Як їх розрізнити?

Була одна така людина, котра уперше заговорила про існування об’єктивних законів мистецтва. Це — Георгій Гурджієв, непересічна особистість, яка залишила великий слід в історії.

Він працював у Росії на початку ХХ-го століття. Народився на Кавказі, в греко-вірменській сім’ї. Коли подорослішав — викладав у Москві і Петербурзі.

Громадянська війна витіснила його Школу за межі Росії. Вони роз’їхалися: хто до Франції, хто до Англії, хто до США. І там створювали філіали Школи. Літературні твори Гурджієва та його учнів видані всіма основними європейськими мовами.

Гурджієв, починаючи з раннього дитинства, формувався як неординарна людина. Він дуже рано поставив перед собою Мету: навчитися всьому, що вміють робити люди. І до цієї мети він цілеспрямовано йшов багато років. Він навчився і пірнати, і торгувати, і воювати, і штопати килими, і ремонтувати побутові прилади, що в той час існували. Коли, наприклад, він уже подорослішав, і йому були потрібні великі гроші для створення експедицій, він приходив у якесь місто, знімав дві кімнати, чіпляв об’яву: «Ремонт усіх побутових приладів» — і вдень приймав відвідувачів, а вночі ремонтував усе, починаючи від патефонів, закінчуючи велосипедами, парасольками…, і умудрявся ще збирати запчастини до них на міських звалищах.

У такий спосіб він за тиждень-другий збирав необхідні для експедиції засоби, наймав помічників — і йшов шукати духовні знання.

Він відвідав багато духовних шкіл, монастирів — суфійських, християнських. Зібравши необхідні знання, що дозволило створити цілісний світогляд, — Гурджієв почав створювати свою Школу.

Ідеалізувати Гурджієва не потрібно. Він робив багато такого, що не гідне для наслідування. Також і багато положень його концепції представляють нині лише історичний інтерес, не більше. Оскільки досконаліші знання прийшли їм на зміну. Але, тим не менше, низка ключових пунктів його вчення зберігає актуальність і сьогодні. І ми, з вдячністю до Гурджієва, нині використовуємо і будемо використовувати ці знання.

Зокрема, Гурджієв висунув постулат про те, що існують об’єктивні закони мистецтва. Щоправда, він їх не сформулював. У всякому разі, ми не знайшли переліку цих законів, прочитавши багато праць цієї Школи. Хоча деякі натяки були. Але Гурджієв залишив великий внесок уже хоча б тим, що заявив про існування таких законів. Подальший розвиток цієї думки Гурджієва дозволив нам її розвинути й оформити. Зараз ми про це поговоримо детальніше.

Найголовніший принцип (або, як казав Гурджієв, закон) — необхідність слідування шляхом витончення свідомості. Саме використання цього принципу дозволяє нам стати компетентними не лише в межах матеріального світу, але і в межах всього багатовимірного Всесвіту, дозволяє нам добратися до Свідомості його одвічного еону і злитися з Ним.

Для цього нам потрібно, зокрема, уже на початку навчання пройти витончення в межах фізичного плану, піти від грубості, в якій живе більшість людей.

Простіш за все починати це робити — шляхом емоційного співналаштування з тим найвитонченішим, що ми можемо знайти у природі. Наприклад, коли сходить ранкове сонечко і свої перші промені в серпанкові туману опускає на воду, на травичку, на квіти, на листячко, коли перші ранкові пташки починають подавати свої голоси, коли рибинки починають плескатися в очереті, освіченому ніжним світлом перших променів сонця, ще тихо пливе клубками ранковий туман, — які дивовижно витончені стани дарує нам у ці хвилини природа!

Втім, зразу оговорюся, що саме міцно закріпити в собі такі стани неможливо без, по-перше, вивчення і прикладення до себе тих етичних принципів, які нам пропонує Бог, а також без освоєння мистецтва психічної саморегуляції, складовою частиною якого обов’язково є вміння управляти своїми чакрами.

У зв’язку з цим великою цінністю для нас уявляється висунута Гурджієвим концепція «шкали воднів». Це — одна з найцікавіших концепцій в історії духовного пошуку!

Що таке ці «водні»? Цей термін — з алхімії. У ту пору, коли працював Гурджієв, також існували школи, знання яких призначалися не для всіх. І адепти цих шкіл шифрували свої сокровенні знання.

Зараз математики мають кодову мову букв. А тоді існувала ще й алхімічна мова, де шифрування проходило за допомогою нинішніх назв хімічних елементів.

Напевно, ми всі в дитинстві підсміювалися — під впливом невігласької атеїстичної пропаганди — над алхіміками, котрі прагнули начебто із свинцю отримати золото й розбагатіти. Насправді ж в алхімії під «свинцем» розумівся зовсім не метал, а вихідний стан людини, котра ще не приступила до духовної практики. А під «золотом» розумівся кінцевий, досконалий стан людини, яка досягла успіхів на духовному Шляху. «Золотий еліксир», до речі, — це є те ніжне біло-золотисте Світло Святого Духу, Котре ми споглядаємо в медитації латихан і Котрим ми можемо наповнити свої тіла.

А всі ті незвичайні реакції, котрі описувалися алхіміками, були саме символами різних етапів духовного перетворення людини.

До прикладу, — ще низка алхімічних символів: «вуглеводи» — активні компоненти реакції, «кисні» — пасивні, «азотами» називалися треті, необхідні для протікання реакції фактори типу каталізаторів, а «водні» — це елементи чи стани, що розглядаються поза алхімічною реакцією. Ось звідки і взявся термін «шкала воднів».

Отже, у чому ж полягає сама концепція «шкали воднів»? Вона полягає в тому, що можна всі речовини, явища, стани у Всесвіті розташувати в один ряд, розподіляючи їх за рівнем їхньої грубості-витонченості. На цій шкалі знаходять місце і мінерали, і планети, і зорі, і різноманітні види їжі — від трупів тварин, якими багато людей харчуються, — до, наприклад, лісових суничок. На цій шкалі можуть знайти своє місце стани чакр, наші емоційні стани і т.д. Практично — все, причому, «водні» будуть мати свої цифрові значення, що дозволяє, зокрема, знайти деякі еталонні стани, за якими ми можемо оцінювати своє просування по шкалі грубості-витонченості, тобто, по «шкалі воднів».

Наприклад, ранкове сонечко — його світло — це Н-6 — одне з найвитонченіших явищ в природі.

Або ті емоції, котрі виникають у гармонійному розквіті репродуктивної функції: це — і сексуально забарвлена ніжність, і ставлення до дитини, і ті прояви, які ми бачимо в іграх молодих тварин, і ті енергетичні стани, властиві брунькам, що розкриваються навесні, — це все — Н-12.

А є дуже цікавий стан в межах наших організмів — енергетичний план меридіана читрині (друга назва — Брахманаді, меридіан Святого Духу) — це вже Н-3, один із основних станів Святого Духу.

А від Н-3 до Н-1 залишається зовсім небагато. А Н-1 — вже план Первинної Свідомості, Творця.

Зовсім неможливо із вихідних грубих станів, які властиві звичайним людям, перекинутися одразу у стан найвитонченіший, пірнути в глибини багатовимірного світу, пізнати одвічний еон Світобудови, пізнати Творця! Абсолютно неможливо!

Але можна лише поступово просуватися по «шкалі воднів». Спочатку потрібно пройти той відрізок шляху витончення, який існує в межах матеріального світу, — і лише потім «пірнати» в інші просторові мірності.

У деяких окультних школах учні, які не перейшли на етично й енергетично чисте «безубійне» харчування, що зберігає свою першопочаткову грубість (а іноді навіть спеціально культивуючи її — заради пригнічення свідомостей інших людей, заради владарювання над ними; це вже стосується школи чорної магії) — намагаються відірватися від свого матеріального тіла. Якщо це вдається — куди вони потрапляють? Вони потрапляють у грубий світ пекла, зустрічаються там із властивою для пекла злобою. Вони заплутуються, лякаються… Між тим, у них встановлюються і «дружні зв’язки» з представниками пекла, іноді досить надокучливі. Багатьох це зводить з розуму.

Тому дуже важливий принцип духовного зростання, а відповідно і духовного мистецтва, яке допомагає у духовному розвитку, — це слідування шляхом витончення свідомості.

В мистецтві людина може проявляти себе і як творець, і як споглядач або слухач. Обидва ці варіанти можуть давати сприятливу можливість для розвитку.

Зверну увагу, що саме будь-який твір мистецтва може бути оцінений за шкалою витонченості-грубості.

При цьому кожний високоякісний зразок має слугувати для співналаштування, що витончує. Або ж — хоча б вказувати шлях від тамасу (початкової грубості, тупості, невігластва) — через раджас (стадію активного пошуку виходу до світла Істини, коли людина стає з тупо страждаючої або шаленіючої — такою, яка бореться), — до саттви (чистоти, гармонії, витонченості) — і вище.

У зв’язку зі сказаним, підкреслю, що на шляху до Досконалості стадію саттви обминути не можна. Не можна прямо із тамасу або раджасу стати Досконалими! Не можна «перестрибнути» через ступінь саттви! Шлях витончення, розвитку гармонійності, здатності до любові — він обов’язковий для всіх! І ніхто не мусить вважати, що «це не для мене, нехай вони цим займаються, а я прийду до Досконалості іншим шляхом». Ні! Закон еволюції людини, викладений, зокрема, Крішною в Бхагавад-Гіті, полягає саме в поетапному слідуванні перерахованими ступенями-гунами, щоб лише потім перейти до ще вищих етапів роботи над собою.

За допомогою мистецтва можна також виховувати в людині енергійність, яка відповідає становленню у стадії раджасу. Наприклад, рок. Не грубі, але динамічні молодіжні танці — хто проти них повставав — люди тамасу, котрим до справжньої, чистої енергійності ще дуже далеко! Повставали озлоблені осквернителі всього! Повставали люди-мямлі, котрим і самим не вистачає енергійності! А от якби вони свого часу, в молодості, навчилися танцювати рок-н-рол або схожі на них танці — тоді б, можливо, вони і зараз рухалися б по життю енергійніше.

Не груба енергійність дуже потрібна люд ині на її духовному шляху, тому що енергійність розвиває особисту силу, яка дозволяє накопичувати запас тієї енергії, яку можна направляти на різні потреби, наприклад, на медитативну роботу.

Таким чином, за допомогою адекватних динамічної музики й динамічного танцю можна розвинути в собі ті якості, яких не вистачає.

Але за сприяння інших варіантів музики і танцю можна оволодіти й вищими станами: спокоєм, внутрішньою тишею (ісихією).

Допомогти у цьому можуть також і живопис, поезія, такі східні напрямки мистецтва, як ікебана, «філософські ландшафти» й ін.

Так, належить оволодіти спокоєм, поряд з енергійністю; це необхідно на духовному Шляху! Тобто, потрібно стати універсалами: вміти і розслаблятися, і максимально включати активність, коли це потрібно

З допомогою мистецтва також можна виявляти на глядачів або слухачів спрямований неявний енергетичний вплив.

Таких можливостей декілька. Одна з них — ікони. Напевно, багато хто знає зі свого досвіду, що з допомогою деяких ікон ми можемо сприймати потоки тонких енергій. Причому різні ікони передають різні потоки — як за їхньою інтенсивністю, так і за рівнем витонченості-грубості. До речі, до нас потрапляли ікони деяких псевдосвятих, котрі випромінювали дуже грубі, диявольські енергопотоки…

Якостями такого роду «випромінювачів» володіють іноді і зображення не іконного жанру. Однак вони мають бути обов’язково створені сильним художником. Приклад — картини Миколи Реріха. Усі такі картини можуть бути оцінені за «шкалою воднів», їм можна підібрати відповідні цифрові значення.

До речі, картини Реріха — це раджас. На якомусь етапі розвитку вони можуть виявляти значний позитивний вплив, але згодом уже так не сприймаються.

Може бути іще більш чіткіше спрямований вплив за допомогою мистецтва — вплив уже не на енергетику людини в цілому, а на його конкретні біоенергоструктури. За допомогою музики, вокалу чи танцю можна викликати резонансні стани в тій чи іншій чакрі у слухача чи глядача, або в тому чи іншому меридіані. Так, зокрема, можна розвивати ці структури, просто впускаючи в них вібрації, що надходять від виконавця.

Наприклад, слухаємо вокаліста, котрий концентрується, виконуючи твір, у своїй анахаті, — і наші анахати пасивно співналаштовуються з його анахатою, при цьому виникає і відповідний емоційний стан.

Це явище називається свара — слово санскритське. До речі, в нашій країні була видана книжка Менона «Звуки індійської музики. Шлях до раги» («Музика», М., 1982). В ній свара описується як таємниче містичне явище, механізм якого не розкритий. Насправді ж, механізм свари — це робота виконавця зі своїми біоенергоструктурами. Він просто переміщає концентрацію свідомості в ту чи ту чакру або іншу структуру, і — якщо він робить це достатньо сильно — у слухача виникають резонансні стани.

Той же механізм діє і в танці, коли ми спостерігаємо танцівника, котрий володіє сварою.

Цікаво, що можна і за допомогою звуків, які видають музичні інструменти, викликати відповідні резонансні стани в чакрах і меридіанах слухачів. Приклад — танго Оскара Строка, «короля танго». Він емпірично «намацав» цю закономірність і свої музичні твори будував таким чином, що майже всі ноти, які він використовував у своїх танго, активізували вішудху. І від цього вішудхи у слухачів «переповнювалися», виникали гострі, сильні емоційні стани захоплення, екстазу.

І зараз є ансамблі, які, наприклад, не використовують жодної ноти за цілу композицію, яка викликала б резонанс у головних чакрах. А для слухачів це — відпочинок, свіжість, особливо для людей інтелектуальної праці.

… Ті адепти духовного Шляху, котрі зміцнили себе у стані саттви, назавжди позбавилися навіть від потенційної можливості входу в грубі емоційні стани — ті можуть спробувати використати метод лайї.

Є такий напрямок йоги, що називається лайя-йога. «Лайя» означає зникнення, розчинення себе в Гармонії Абсолюту. Під цим розуміють відключення свого розуму, що «гніздиться» у головній чакрі аджні, — щоб організм почав діяти не в результаті його команд, а під керівництвом Бога. Прикладом може слугувати «спонтанний танець» у стані медитації латихан, який є найбільш типовим зразком тренування в лайя-йогі.

Та існують й інші прийоми. Можна, наприклад, «відчужити», «передати лайї» свою руку, в якій знаходиться біолокаційна рамка, і за допомогою цієї рамки розкрити те, що не бачене оком і не почуте вухом: отримати відповіді про поклади корисних копалин, підземні комунікації, робити медичну діагностику та багато іншого. Біолокація — це також лайя-йога, її приватний випадок.

Аналогічно можна навчитися малювати, коли рука неначе сама водить олівцем чи пензлем. Так само можна навчитися писати тексти… В усіх таких випадках рукою того, хто малює або пише, скеровує певний дух, причому, якщо людина гідна того, — то це може бути Дух Божий, Святий Дух.

Я вже згадував про танець. Для того, щоб навчитися в танці віддавати тіло лайї, існують деякі допоміжні прийоми. Так, якщо руки підняті, ноги на носочках, — то тіло легше починає рухатися, хребет легше починає згинатися. Тоді — це дуже легко! А ось якщо руки опущені й стоїмо на всій підошві, то в такому стані важко почати танцювати.

Так і в будь-якому напрямку мистецтва, де ми хочемо застосувати принцип лайї: потрібно знати деякі прийоми, бути до певної міри спеціалістами у цьому напрямку. Наприклад, щоб малювати, потрібно вміти змішувати фарби, наносити їх на полотно чи папір. Зрозуміло, належить знати принципи пластики тіла, щоб танцювати. Звичайно ж, потрібно вміти тримати авторучку, щоб писати нею.

Говорячи про лайю, не можна не застерегти від некритичного ставлення до того, що ми робимо у цьому стані.

Втрата самокритичності може дуже просто перетворити нас у посміховисько. Таке трапляється, якщо порушуються етичні принципи. Адже етика — основа Гармонії.

І якщо з етикою все гаразд — то Гармонія з усім і з усіма, включаючи Бога, може стати ідеальною.

… За допомогою мистецтва можна стимулювати й інтелектуальний процес. Продумаємо самі: як це можна зробити?

 
ГоловнаКнигиСтаттіФільмиФотогалереяСкринсейвериЕнциклопедіяАудіокнигиАудіолекціїПосилання