---

Притчі Лао-Цзи/Притча п'ята: Великий Імператор Піднебесної Хуан-Ді

---

Притча п'ята:
Великий Імператор Піднебесної Хуан-Ді

Віслючок не поспішаючи, спокійно йшов вперед.

Іноді він зупинявся, щоб підкріпити свої сили черговою порцією трави. Тоді Лао-Цзи злазив і пропонував йому попастися.

Лао-Цзи прагнув швидше пізнати те, що відкривав йому Хуан-Ді. Він не раз питав про своє минуле втілення, про ті уроки учнівства…

І ось, коли вони в черговий раз влаштували привал, Хуан-Ді дозволив Лао-Цзи побачити картини минулого, — того давнього минулого, коли Лао-Цзи був одним з учнів Великого Імператора Піднебесної.

* * *

… Процесія рухалася повільно та урочисто. Її споглядав Імператор Хуан-Ді, сидячи нерухомо у святкових шатах на підвищенні. Людські маси, немов ріка, протікали повз. Урочиста процесія здавалася нескінченною.

«Втілений Бог вийшов до народу! Як же Він витримує ці нескінченні церемонії? Невже я буду допущений на особисту зустріч?» — Лао-Цзи згадував усе це так яскраво, наче все це знову відбувалося з ним — майбутнім молодим учнем Хуан-Ді.

Але ось, церемонія свята закінчилася. Охоронці провела кількох запрошених — на прийом у внутрішні покої палацу Хуан-Ді.

Тільки багато років медитативних тренувань дозволяли впоратися з хвилюванням і спокійно увійти… У кімнаті вже було кілька учнів.

Хуан-Ді приязно подивився на того, хто увійшов. Це був ніби інший Хуан-Ді: зовсім не те Божество зі святкової церемонії. Хоча Божественні Велич і Спокій були Прозорим Океаном навколо Його тіла, але це була також і просто мудра і добра людина.

Хуан-Ді сказав:

— Радий вітати вас тут! Те, що ви запрошені, знаменує ваші серйозні успіхи на Шляху розуміння Дао. Сподіваюся, за суєтою свята вас не забули влаштувати і нагодувати?

… Це було надзвичайно дивним: те, як Його Вселенська Велич поєднувалася з розумінням звичайних людських потреб учнів.

… Незабаром нові учні Хуан-Ді звикли до Його тілесного вигляду, до живої присутності Бога в людському тілі. Його перебування поруч із їхніми тілами перестало бути неземним дивом, що вводить у заціпеніння від шанобливості… Вони могли ставити запитання і слухати Його відповіді. І вони не втрачали дар мови, коли Сам Божественний Володар Піднебесної звертався до когось із них особисто.

… У процесі навчання Він інколи запрошував їх у кімнату для бе́сід. Або іноді Він переносив їх усіх разом тілесно — Своєю Силою — в інші місця Піднебесної: в гори, долини або на океанське узбережжя; тоді Його уроки відбувалися там.

…Наразі Лао-Цзи бачив себе серед учнів Хуан-Ді. Вони перебували в кімнаті для бе́сід і слухали слова Вчителя.

Хуан-Ді сидів поруч із ними, немов рівний серед рівних, і вів розмову. Начебто, не було відстані між Безсмертним Майстром — і Його учнями. Цим Він також допомагав їм піднятися на висоти Свого Божественного Усвідомлення.

Океан Живого Світла Хуан-Ді був і зверху, і знизу щодо нашої планети… І по всій Піднебесній розкинулась Його Безкрайність! Але Він також був і у Своєму тілі — Частиною Себе. Він сидів з ними в одній кімнаті і пояснював основи розуміння Шляху. Велика Душа, що пронизує все, що існує, Своїм Живим Світлом, була скріплена з людським виглядом!

І варто було учню відкрити браму свого духовного серця — і його Небесний Палац наповнювався Любов'ю Хуан-Ді!

Ось Він — Божественний Імператор Піднебесної, Імператор їхніх життів!

Його погляд був спокійний. А коли Він трохи посміхався — Блаженство охоплювало їх усіх.

— Коли б ви не підняли очі до неба, пам'ятайте: Небеса існують навколо всієї Землі та всередині неї. Їх — наповнюю Я!

Я обіймаю Своїм Серцем все!

Така Моя Всюдисущість!

Звідки б ви не покликали Мене — Я зараз можу прийти на ваш поклик!

Я — над усім, і під усім!

Я не єдиний з Великих. Але завжди простіше покликати на допомогу Друга, Якого добре знаєш!

Тепер ви могли б поставити свої запитання, — а Я відповім вам.

Один із учнів запитав:

— Чому майже всі люди живуть так, ніби Дао та Де не існують?

— Лики Де недоступні звичайному погляду! Тільки любляче, ніжне, витончене і величезне духовне серце знаходить здатність бачити Їх!

Тіло, що несе в собі маленьку душу, легко долається хворобами та іншими бідами.

Також нестійкі в житті ті, які не відчувають радість і Світло, але лише дивляться на свої проблеми та печалі — і бачать лише пітьму.

Людям слід пізнавати та практикувати шляхи очищення і душі, і тіла! І тоді радість прийде в життя кожної такої людини!

Вміння жити і рости душею, стійкою у витонченій і ніжній любові, — стає великою опорою в житті! Така людина зможе незабаром побачити Безсмертних Де і покластися на Їхнє Провідництво на Шляху пізнання і Їх, і Дао!

Такі люди розквітають душами і знаходять для себе непорушну опору всього сущого — Дао!

… Той, до кого тепер обернувся Хуан-Ді, поставив своє запитання:

— Як ми маємо допомагати людям? Адже лише дуже мало хто хоче почути мудру пораду! І навіть ті, хто почули, зазвичай заперечують і не роблять того, що служило б їм на користь!

— Слабких і невпевнених, що не встигли подорослішати на земних дорогах, також бажаючих самоствердження і охоплених пристрастю до володіння «земним» — потрібно залишити в їхніх долях і не прагнути допомагати їм долати непосильні для них вершини!

Спочатку людина розвивається повільно. Вона відчуває все, що хоче і має випробувати. Все проживає вона у своїй долі — життя за життям: то насолода удач і блаженство щастя, то гіркота поразок і смуток розчарувань… І тільки потім настає час, коли вже ніщо не приваблює її у світі речей, ніщо не може викликати в ній бажання володіти чимось ще «земним».

Тоді шукає вона сенс свого існування і звертає погляд душі до Дао! Таку людину Де виводить на дорогу пізнання.

Істина про Дао потрібна не всім: не всім вона під силу! Душа повинна зрости у своїй особистій еволюції до появи пристрасного бажання пізнати Дао!

Але ж цьому неможливо навчити!

Ви повинні навчитися бачити та знаходити тих, кому потрібен Шлях.

… Ще один учень запитав:

— Що стосується «земних» багатств: чи має людина відмовитися від володіння ними? Чи є багатство матеріальне — перешкодою на Шляху?

— Поки багатства земні не «зв'язують» людину як душу, вони можуть бути благом. Але чи багато тих, хто, володіючи золотом та сріблом, палацами та землями, нефритом та яшмою, вільні від них?

Але також не вільний душею від «земного» і бідняк: його злидні — сковують його розвиток ще сильніше! Адже він постійно стурбований тим, що йому поїсти і де взяти кошти до подальшого існування. Така його «прихильність» до «земного» — шкодить ще більше, ніж той, хто володіє надлишком «земного»!

Для того, щоб стати справді вільним від «земного», бідняк має насамперед набути цього…

Більше того, той, хто ніколи раніше не володів нічим значущим «земним», то він так і не навчився розпоряджатися своїм надбанням… І мало надії на те, що така людина зуміє не тільки зібрати і духовні скарби, але також ними правильно розпорядитися! Він, зокрема, не зуміє подарувати те зібране потаємне, яке знайде, — тому, Хто направив його на Землю для навчання — Дао, щоб, в результаті, зникнути в Ньому!

Тому й приходять душі на Землю неодноразово. Втілюючись багаторазово, вони повинні навчитися багато чому і у світі матерії, і у світі найтоншому.

У тому числі вони повинні пізнати любов у всіх її проявах. Адже вправний у «земній» любові — може стати вправним і в любові до «неземного»! Але не вправний у любові «земній» — не зможе осягнути і виявити силу любові духовної, що перетворює!

Ось тому люди спочатку вчаться любові в малому, де журбу змінюють радості.

Але той, хто справді пізнав і втілив у собі Любов Божественну, — той уже не засмучується нічим! Адже він діє тепер відповідно до Волі Дао!

… Що ж до тих, хто ще не готові до Великого Шляху, — ті можуть послужити Дао своїми справами. Це зробить їх життя вже й зараз кращим, а їхні майбутні долі — чудовими! Служачи так, вони посадять у свої долі добре насіння: створене ними зараз благо, принесе їм плоди в їх наступних життях на Землі.

Долі тих, хто служить Дао всіма доступними їм способами, — чисті і гарні!