Притчі Лао-Цзи/Передмова

Передмова

Лао-Цзи їхав на віслючку. Він нікуди не поспішав. Він їхав і слухав. І, якщо слова приходили і складалися в закінчені фрази, він записував почуте.

Лао-Цзи не обирав шлях. Він надав це Богу і віслючку. Безмежний Божественний Океан оточував Собою Лао-Цзи та його віслючка — і підказував чутливому віслючку, куди йому йти.

Серце Лао-Цзи було сповнене Великого Прозорого Спокою. Він слухав цей спокій. Адже Велика Тиша наповнювалася, коли в цьому була необхідність, — словами від Дао і Де.

Так Лао-Цзи пізнавав Премудрість про сенс життя та про закони, завдяки яким люди можуть жити, не порушуючи гармонії ні земного, ні Небесного. Також — про ступені сходження «від землі — до Неба». Або — точніше — від «земного» — до Небесного, тобто до Божого, до Найпервиннішого.

Він слухав про Велику Любов, під керуванням Якої, вершиться взаємодія інь та янь, про те, як проявляється Любов Дао до кожної істоти, як Де няньчать і вирощують душі всіх істот, про те, як пізнати Дао і як жити то́му, хто хоче все це осягнути на власному досвіді та досягти Великої Межі — стану, в якому є тільки Початковий Океан, що створює все і включає в Себе кожного, хто Досягнув — цілком. Цей Живий Океан НайпервиннішоЇ Найтоншої Свідомості — і є Дао.

Лао-Цзи записував те, що чув. Книга «Дао-Де-Цзин» поступово складалася…

… Лао-Цзи давно вже залишив свою почесну посаду зберігача архівів — посаду, яка приносила пошану людей та непоганий грошовий дохід. Тепер же він став вести самотнє життя, що дозволяло йому завжди бути зі своїм Учителем Хуан-Ді.

Хоча він жив у матеріальному світі, але дивився не на нього, а в Глибини. Він дивився зі світу матерії — туди, звідки все матеріальне було проявлене: у світи Божественного Світла і Великого Прозорого Спокою.

Там — його не втілений Вчитель і Друг Хуан-Ді завжди на нього чекав.

Лао-Цзи бачив Його не очима тіла, а очима душі: очима розвиненого люблячого духовного серця.

Адже тільки душа, яка стала Світлоносною Любов'ю та Прозорим Спокоєм, може бачити Де і Безмежне Найтонше Дао — і безпосередньо спілкуватися з Ними.

Іноді Лао-Цзи бачив Обличчя свого Вчителя Хуан-Ді. Іноді — відчував Його присутність, як Любов і Спокій, Які обіймають душу зовні і проникають зсередини. Або — як прозорий Потік Сили, що піднімається з Глибин.

Вони тепер завжди були разом: людина на ім'я Лао-Цзи та Представник Первинного Дао на ім'я Хуан-Ді.

Хуан-Ді був для Лао-Цзи найближчим Другом, наймудрішим Співрозмовником, найголовнішим Вчителем.

Іноді картини з далекого минулого Китаю поставали перед Лао-Цзи. І він відчував себе учасником подій того давнього свого земного життя, в якому він був особистим учнем Великого Імператора — Хуан-Ді.

Іноді ж — слова Одкровень лилися рікою.

Але бувало й так, що за цілий день Лао-Цзи записував лише одне речення. Але на багато днів воно давало можливість занурюватися в медитації Злиття з Де і Розчинення в Дао.

Лао-Цзи поступово звикав так жити: завжди з Хуан-Ді — у нерозривній Єдності з Ним.

Він тепер дивився на світ Очима Хуан-Ді, оцінюючи людей і події — з Його позиції.

Іноді вони разом мовчали… Іноді запитання змінювали відповіді в живому діалозі.

Вони були завжди ра́зом: учень та Вчитель.

… Хочете дізнатися, як все починалося, як відбувалося та як закінчилося?