Казка про Чарівний світ/Розділ 9: Тиша Чарівного Світу

Розділ 9:
Тиша Чарівного Світу

На честь цієї визначної події дідусь Василь запропонував влаштувати свято: — вечір біля багаття і ніч під зоряним небом. І — світанок із зустрічанням сонечка! Погода обіцяла бути чудовою — теплою і безвітряною.

Вода в озері була вже трошки прохолодною. Зате після купання — біля багаття було особливо приємно зігрітися і повечеряти підігрітими на вогні бутербродами з сиром, а також соковитими помідорами, вирощеними їхніми власними стараннями.

Було так добре через те, що не потрібно поспішати до хати і можна милуватися заходом сонця, побачити, як золоті, помаранчеві та пурпурові фарби на небі поступово змінюються на глибоку синя́ву… І з'являються перші зірки…

Усім подобалася та особлива тиша, яка в сутінках оточувала багаття. Іскри злітали до неба. Неголосний тріск багаття лише підкреслював чарівність величезної нічної тиші. Зоряне небо було, здавалося, так близько…

Навіть Дружок заспокоївся і блаженно розтягнувся на землі, розкинувши лапи, вуха і хвіст.

Усі слухали розповіді діда Василя про Чарівний Світ, про те, що, слухаючи тишу і милуючись красою, дуже легко людині знайти вхід у Божественний Світ.

* * *

А потім Мурчик теж спробував розповісти свою казку про тишу і блаженство. Він влаштувався на горбку трохи віддалік від багаття, щоб на нього не потрапляли дим та іскри. Великий пухнастий рудий кіт — у темряві при танцюючих відблисках багаття — виглядав казково!

Його тихе-тихе муркотіння нагадувало шурхіт по піску морських хвиль… Він розмірено розповідав щось прекрасне про тишу і про блаженство… Він дивився своїми зеленими очима в Чарівний Світ — і бачив те, про що муркотів…

— От би дізнатися: що він говорить? — промовив задумливо Вітя.

… Дідусь Василь з усмішкою глянув на Асю:

— Ну, спробуєш перекласти нам із котячої мови на людську?

… Ася зважилася — і виходило вельми цікаво, хоч, можливо, вона і від себе трохи додала. Але ж народні казки так і формуються, коли їх переказують — кожен на свій лад — багато-багато людей.

Ася переказала так:

"Кожен житель Чарівного Світу вміє слухати тишу. У цій тиші можуть ховатися і радість, і сила, і краса… Вони причаїлися в тиші так само, як листочок поки що захований у бруньці, що не розкрилася, або як квіточка вкрита пуп`янком, або як сила хвиль причаїлася в озері, на якому зараз — повний штиль…

Цю тишу слухають дерева. Вони так вміють слухати, що самі наповнюються спокоєм і силою Чарівного Світу. Ця сила піднімається в них від коренів — до найменшого листочка на кожній гілочці!

Цю тишу можуть слухати пташки, але вони довго не витримують — і починають співати, щоб розповісти усім про те, яка прекрасна тиша!

А ось ми — коти — знаємо ще й блаженство тиші!

Таке блаженство настає тоді, коли тиша розчиняє тебе — і ти теж стаєш цією тишею!

Якщо подарувати тиші трохи муркотіння, то вона відгукується — як відлуння… З усіх боків тоді беззвучно ледве-ледве вібрує ласкава тиша…

Тиша немов пестить тебе з усіх боків ніжно-ніжно…

Тиша проникає всередину до самого-самого центру тебе — і тут ти зникаєш у блаженстві та спокої! І — стаєш усією тишею Чарівного Світу… Ця тиша вже більше не муркоче, а стала досконалою тихою-тихою ТИШОЮ!"

Мурчик замовк і прикрив очі… Кожна його руденька шерстинка випромінювала блаженство тиші…

Дідусь Василь, Ася, Вітя і Дружок довго розчинялися в цьому блаженстві…

А потім, коли всі вже влаштувалися відпочивати, розташувавшись на килимках і вкрившись пледами, дідусь Василь запропонував відчути, як вони всі летять у космосі, лежачи на планеті на ім'я Земля…

Зоряне небо було величезне і так таємниче обіймало з усіх боків і Асю, і Вітю, і Мурчика, і Дружка, і дідуся Василя, і село на березі, і озеро…

І адже всю-всю Землю з усіх боків теж оточувала ця нескінченна зоряна тиша!

І були крихітними, як іскорки багаття, їхні тіла… І вони лежали на поверхні планети і летіли на ній у безмежності космосу. І все-все це диво було заповнене блаженством Божественної Любові та Краси!