Казка про Чарівний світ/Розділ 1: Дівчинка Ася

Розділ 1:
Дівчинка Ася

Жила-була дівчинка Ася. Не колись давним-давно в казкові часи це було, а зовсім недавно.

Жила вона жила, та раптом почалася в її житті казка — справжнісінька казка! Але не так, як буває, що трапилося щось чудове, а потім усе знову — як завжди. Але наповнилося все життя її справжнім чаклунством! І так донині триває!

Та розповім усе по черзі.

Жила Ася звичайним життям, як дуже багато дітей живуть. Не добре, не погано — а… посередньо.

Ася жила у великому місті, у гарній великій квартирі з татом і з мамою, в елітній гімназії навчалася.

Начебто зовні все гаразд було: достаток у будинку, не так щоб багатство велике, але, як то кажуть, жили "не гірше за багатьох".

Була в житті дівчинки проблема, від якої часто їй навіть погано ставало. Батько Асі завжди дуже суворий до неї був: він дуже хотів, щоб Ася в усьому була кращою за всіх. І все в житті Асі мало так бути, як він вважав правильним. І думати Ася мала так само, як він, і поводитися завжди так, як він вірним вважає.

Хвалив він Асю дуже зрідка, а ось зауваження робив часто. І так різко, жорстко це все він говорив доньці, що Ася почала його боятися. Коли батько був удома та не був чимось зайнятий, вона жила в постійній тривозі: що знову зробить вона або скаже щось не так — випадково, не навмисне — а батько її буде сварити!

Одного разу Ася навіть подрузі своїй шкільній поскаржилася на страхи свої — а та їй каже: "Ну — "буде сварити", ну — і що? Не б'є і добре! Послухай мене: наплюй на його слова і живи спокійно! Грошей він на тебе не шкодує, вбрання і подарунки такі класні купує, що померти від заздрості можна! Заради такого — й потерпіти легко! А слова всякі образливі — це ж дрібниці!"

А для Асі це зовсім не дрібниці були… Ася все б вбрання, всі б подарунки батьківські, без сумнівів, віддала би за те, щоб змінився тато: лагіднішим би був із нею!

Вона одного разу навіть маму попросила з батьком поговорити:

— Мамо, ти скажи татові, щоб він не сварив мене так сильно! А то я вдома весь час чекаю, ніби він мене зараз вдарити може, якщо раптом помилюся в чомусь, або якщо в школі раптом трійку отримаю, або якщо розповім йому щось, а йому це не сподобається…

— Ну що ти, донечко?! Що ти таке говориш?! Тато тебе так любить! Він тільки добра тобі бажає, хоче, щоб ти в усьому краща за всіх була! Він тебе ніколи пальцем не зачепив, пишається тобою, усім про тебе розповідає, яка ти в нас розумниця!

— Краще б він не хотів, щоб я така хороша була! А то, коли в мене не виходить бути такою, як він хоче, — він так мене зневажає! І слова він такі каже, що плакати потім цілий день хочеться! Словами — у нього навіть болючіше виходить, ніж якби бив!

… Мама поговорила про це з батьком. Але він наче не почув, не зрозумів проблеми доньки. Та й мама — теж не до кінця зрозуміла… Вона так сильно любила свого чоловіка, що на все — начебто його очима дивилася, завжди його думку вважала виключно правильною, а про свою давно вже забула…

А тато Асин був людиною дуже сильною і впевненою в собі. І через це він навіть не намагався ніколи зрозуміти те, як він відчувається — сприймається іншими. І він навіть уявити собі не міг, що сам у чомусь може бути не правий. Пару днів після тієї розмови з Асиною мамою тато намагався похвалити доньку, а не висміювати, не критикувати її помилки. Але потім про все це забув — і життя в домі тривало, як і раніше.

Тільки ось Ася схудла сильно, хворіти стала дуже часто, майже безперервно…

Мама з нею по лікарях різних стала ходити. Ті слухали Асине серце, брали аналізи всілякі, пігулки і мікстури прописували…

Та тільки краще Асі не ставало від пігулок і мікстур.

… До весни Ася зовсім слабка стала. Її навіть у лікарню на обстеження поклали. Але ніяких захворювань страшних у неї не виявили.

Коли її виписували, то лікар сказав батькам: "Усе — серйозно дуже! Я такі випадки бачив не раз: немов загасає життя в дитині, а діагноз не поставити: не показують дослідження медичні причину хвороби! А через рік — рак або ще якась хвороба важка, і вже шансів вилікувати — набагато менше. Починають люди казати, що лікарі прогледіли… Але ось я бачу, що погана справа! А прилади цього не бачать!

Ви б Асю в санаторій добрий на все літо відправили, щоб пожила в лісі, на природі! Або цілительку якусь пошукайте хорошу, яка травами лікувати вміє!".

Тут ось і згадали батьки про дідуся — про батька Асиної мами. Тому, що жив дідусь Василь у лісі. І пасіка в нього була своя, і багато людей його дуже сильним цілителем вважали…