---

Казка про Чарівний світ/Розділ 7: Про чистоту і радість — зовні та всередині

---

Розділ 7:
Про чистоту і радість —
зовні та всередині

Вітя поступово змінювався завдяки життю з дідусем Василем, Асею, Дружком і Мурчиком, хоч сам цього ще й не помічав.

Дідусь Василь дуже дивував Вітю. Він мало був схожий на "звичайного дідуся": мав досить молодий вигляд і, якби не борода, то його і взагалі було б складно називати дідусем.

Але не це було головним. Усією своєю поведінкою і ставленням до живих створінь, дідусь Василь перетворював простір: його слухалися і бджоли, і птахи, і звірятка. Лісові мешканці підходили до нього без побоювання. Білки, наприклад, могли стрибнути йому на плечі, птахи — сісти на долоні, навіть зайці не лякалися, якщо поруч не було галасливого Дружка.

Ще, дідусь Василь ніколи не сердився на грубі слова Віті, а говорив із ним так спокійно і ласкаво, немов Вітя був йому найдорожчою людиною.

Спокій і якась особлива внутрішня сила передавалися від дідуся Василя навколишньому простору.

Ася якось сказала Віті, що дідусь уміє керувати Силою Чарівного світу. Вітя не надав тоді цим словам значення. Але незвичайну м'яку і впевнену силу цієї людини він став помічати.

… А тепер, завдяки Мурчику, Вітя побачив і Чарівний світ! А значить, і все інше в Асиних розповідях могло виявитися правдою. І промайнула надія, що дідусь Василь його вилікує!

… Уся їжа здавалася Віті особливо смачною цього дня. Він навіть сказав про це дідусеві Василю. Він не звичайне для нього "спасибі" пробурмотів: щоб його не вважали невихованим. Але подякував дуже щиро!

Несподівано дідусь Василь запропонував:

— Вітю, а чи не хочеш ти сьогодні помити посуд після нашої трапези?

… Вітя розгубився. Він хотів, як це робив зазвичай, сказати якусь неприємну фразу, на кшталт: "Це — не моя справа: я — хворий! І взагалі — треба посудомийну машину купити!"

… Але — чомусь — не вимовилось в нього нічого такого…

Дідусь Василь продовжував говорити так, ніби Вітя вже радісно погодився мити тарілки, ложки та каструлю:

— Це — дуже важливо людині: навчитися робити чистим усе і зовні від себе, і всередині себе! Ось, якщо тарілки не помити, то залишки їжі присохнуть. І, якщо потім почати користуватися, наприклад, не помитою вчасно тарілкою або ложкою, то можна якесь отруєння отримати. Так само, якщо всередині себе накопичувати всілякі роздратовані емоції і думки недобрі, похмурі…

— то вони, як залишки зіпсованої їжі, можуть прилипати усередині душі й шкодити самопочуттю та здоров'ю.

Якщо ж усе завжди намагатися в чистоті тримати, то дуже цікаво жити стає! Якщо захочеш, Вітя, я потім тобі багато чого на цю тему покажу!

… Вітя мив посуд навіть із задоволенням. Він милувався чистотою тарілок, і це — ось уже зовсім несподівано! — Принесло радість і задоволення!

… З цього дня все почало змінюватися у Віті на краще з дедалі більшою швидкістю.

Щоденні тренування тіла на спеціальних тренажерах, придуманих дідусем Василем, і вправи в озері — теж давали свої результати. Вітя поки ще не міг ходити, але зміцнені м'язи давали йому змогу вже багато в чому самостійно управлятися зі своїм тілом без сторонньої допомоги. А отже — дедалі менше відчував він себе немічним хворим і нещасним.

… У перші дні життя в будинку дідуся Василя Вітя відмовлявся вставати рано і не дозволяв себе будити.

Але сьогодні Вітя сам прокинувся, коли ще тільки-тільки починався світанок.

Відчувши, що він потрібен Віті, у кімнату заглянув Дружок.

Він дуже спритно вмів відчиняти всі двері в будинку, натискаючи лапою на дверні ручки. Але до Віті він раніше не заходив сам.

А тут — він засунув у прочинені ним двері свою кошлату й усміхнену мордочку і запитав усім своїм виглядом:

— Можна увійти до тебе?

— Заходь! — захоплено пошепки промовив .

Дружок радо пішов на запрошення.

Вітя одягнувся. Потім вони разом вирушили до саду.

Там — усе було занурене в м'який ранковий туман!

Потім засяяли промені сонця, що сходить! Співали птахи.

Простір навколо будинку дідуся Василя був так насичений неначе ароматом Чарівного світу, що птахам хотілося співати завжди, а не тільки навесні і на початку літа. І вони ділилися з навколишнім простором своїми чудовими музичними творами, музикою лугів, садів і лісів!

Вітя заслухався. Раніше він не звертав увагу на такі природні звуки: "верещить хтось там у кущах"… А зараз — усе всередині тремтіло від нових невідомих раніше почуттів причетності до цієї ніжної природної гармонії!

Вийшла на ґанок Ася. Вона радісно затанцювала серед дерев саду в променях ранкового сонечка, не помічаючи, що за нею спостерігають чотири уважні ока.

Потім Дружок не витримав — і кинувся вітатися! Він застрибав навколо Асі, поширюючи радість у просторі!

Ася побачила Вітю і дуже здивувалася:

— Ти вже встав? Так рано?

— Так, не спалося… А ти — що це тут за танці влаштувала? — Вітя спробував заховати свою ще незміцнілу радість за своєю звичайною непривітністю. Але в нього це зараз погано вийшло…

— Я так — кожен ранок починаю! Мене дідусь навчив так зустрічати сонечко! Воно піднімається — і прокидається щастя у всіх істотах!

І можна впустити цю радість, світло, чистоту — всередину себе!

А потім — усім дарувати радість зі свого серця духовного: і пташкам, і деревам, і всім зіркам, і навіть не тільки тим, кого ми бачимо зараз навколо себе!

Світло любові — на величезні відстані можна посилати! І від цього — на цілий день добре стає! Хочеш? — спробуй!

— От іще!… — буркнув Вітя, але в нього це знову вийшло не так сердито, як завжди. Йому навіть захотілося ось так само, як і Ася, почати радіти і веселитися, але він змусив себе знову "надіти маску" звичайної непривітності нещасного хворого.

Із саду вийшов дідусь Василь і запропонував…:

— Раз ви сьогодні у мене такі "ранні пташки", то полийте-но грядки, поки я сніданок готую!

… Вітя став качати насосом воду, а Ася зі шлангу поливала рослини.

Струмені води радісно виблискували у сонячному світлі, перетворювалися на сяючі бризки і пар!

Потім вони помінялися: поливав Вітя, а качала воду насосом Ася.

Дідусь Василь похвалив їх за роботу. Усі зібралися за сніданком.

… А після трапези і невеликого відпочинку дідусь Василь запропонував Віті й Асі:

— Пам'ятаєте, як ви сьогодні город поливали і по шлангу під напором вода бігла?

А зараз спробуємо уявити, що такі самі шланги, які несуть світло, можуть бути поєднані з нашими руками чи ногами, а в грудній клітці насос. І можна "вдихати" повітря-світло через одну руку чи ногу, а "видихати" через іншу. Потім — навпаки. Або: "вдихаємо" через руку — і "видихаємо" через ногу або через голову. Можна навигадувати багато таких комбінацій! Ось, так можна промити тіло всередині й оздоровити його!

Це, Вітя, дуже допоможе тобі! Спробуй!

… Потім всі попрямували до озера.

Цього дня у Віті вийшло стояти у воді озера, занурившись по ключиці. Вода обіймала тіло з усіх боків і підтримувала. Він відчув, що стоїть на своїх ногах без сторонньої допомоги! Так, поки що саме вода не давала йому впасти, але ноги вже починали працювати, слухатися!

Вони залишалися біля озера довго, пекли в вогнищі принесену з собою картоплю. А Ася з Дружком знайшли в лісі трохи перших ранніх грибів: кілька підосичників, маслюків і підберезників. І тепер на тоненьких зачищених прутиках-шампурах, які зі зламаних вітром гілок зробив дідусь Василь, вони стали підсмажувати ці гриби над вогнем, трохи присипавши сіллю.

Обід вийшов — блаженним!

Потім вони довго сиділи біля багаття на березі. Вітя, сильно втомлений за цей день, трохи навіть заснув, лежачи біля вогню. А прокинувся він — сповнений спокоєм і силою!

Усе всередині й навколо нього — чарівним чином — змінилося. Чому? Тому, що він почав змінюватися сам!