Божественні Притчі/Притча про любов

Сулія

Притча про любов

Жив-був чоловік. І почув він якось: «Бог є Любов!»

І вирішив він піти — Любов шукати-знайти.

І став він дослухатися: що про любов люди розповідають?

* * *

І ось що він почув:

… «Люблю я м’ясо! — один сказав. — Пішов, ягнятко зарізав — підсмажив і став їсти тіло його…»

… «Люблю я полювання ! — сказав другий. Я на льоту в будь-якого птаха вцілю! І звіра будь-якого в хащах знайду, без промаху його уб’ю і шкуру з нього здеру!»

… «А я якраз люблю хутро носити!» — одна красуня каже.

… «А я ще квіти люблю!» — друга додає… І багато квітів вона в букетах у вази розставляє — і дивиться, насолоджуючись, як вони тихенько в’януть, помирають… І про «любов» її… вони зовсім не знають!... І стали ж символом любові і краси… позбавлені коренів своїх квіти!…

… І мужчина другий розповідає:

«Я жінку свою люблю! Настільки сильна пристрасть моя, що, якщо раптом зрадить мені з іншим вона, — то я її уб’ю!»

… «Я — славу — більше за жінок усіх люблю — так полководець додає. — За слави мить — я все готовий віддати!» І він знаходить для себе ворогів — і військо посилає помирати… Готовий він за миттєвості слави особистої — людські життя відбирати…

… «Я владу люблю! — так імператор каже. — Я сам створюю закони для країни! Слухатися будуть всі моїх бажань. Все буде за велінням моїм: я — помилую або страчу, я — мир можу встановити або почати війну!»

… А ще почув чоловік:

«Ми любимо Бога! За віру нашу ми готові помирати! За віру нашу ми готові убивати!»

* * *

І вжахнувся чоловік тому, що він почув… І вигукнув він: «Але це — не може бути любов’ю!»

Й луною прокотилось в горах: «Це — не любов!...»

І зашепотіли листочки: «Це — не любов!...»

І птахи прокричали: «Це — не любов!...»

І задзюрчали річки: «Це — не любов!...»

І океанських хвиль прибій пророкотів: «То — не любов, якої хтось лише собі бажає і проливає кров!...»

І пішов чоловік далі…

* * *

… І побачив він у другій країні дитя добре. І запитав:

«Що любиш ти?»

«Я матінку свою люблю, люблю батька, люблю галявину цю в квітах! І річку цю люблю, і цей ліс! А ще люблю я співати і танцювати, люблю працювати і люблю гратися! Всі навколо радіють любові моїй! І люблять всі мене!»

… Закоханого побачив чоловік і те ж саме у нього запитав. Йому у відповідь закоханий повторив своєї любові слова, які коханій промовляв: «Будь щаслива, кохана моя! Нехай — ти тепер з іншим… Тобі я знову повторю: будь щаслива, кохана моя! Будь — щаслива! Знай: радію я за тебе!»

… Побачив чоловік садок прекрасний, неначе розквітла сама земля! І поле хлібне. І того побачив, хто все це виростив. І у нього запитав: «Що любиш ти?»

Той відповів: «Люблю я землю! І на ній вирощую сади, хліби, квітки — і мені у відповідь дають вони свої плоди, красу і пахощі. Плодами прекрасними смакує той, хто сад вирощував й усім любов зумів подарувати!»

… І йшов він країною, в якій був порядок і спокій. І процвітання бачив він у житті людському.

І у правителя країни запитав:

«Що любиш ти?»

«Люблю країну і всіх її людей! — сказав правитель мудрий. — І голову, принижуючись сам — готовий схилити: щоб для країни зміцнити мир, війну не допустити!»

… І далі йшов цей чоловік — і слухав, і дивився…

І він побачив Майстра Душі, котрий Бога серцем всім любив.

І чоловік тоді у Майстра запитав: «Скажи мені, яка ж ота любов, якої навчає Бог? І як її пізнати? І як любов і не любов зуміти розрізнити?»

І Майстер відповів: «Любов не може бути — в бажанні лиш для себе! То — пристрасті, забаганки, порочнії бажання… Любов — вона основа Світобудови! І ще Любов — то світло у душі!»

І далі Майстер так навчав:

«Вода струмує прозорий свій потік і поїть усіх — так любить Бог!

Земля вирощує і носить на собі усі життя — так любить Бог!

Сяє сонце і дарує світло всьому і всім — так любить Бог!

Люби і ти — всьому завжди турботу й ніжність ти свою даруй!

Любов, що одаровує — ось світло для душі!

В собі любов зрости — і Бога зможеш відчувати ти!»